Растительность Ровенской области
Украинский
На жаль, цей запис доступний тільки на
Украинский.
К сожалению, эта запись доступна только на
Украинский.
For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.
ФЛОРИСТИЧНИЙ СКЛАД РОСЛИННОГО ПОКРИВУ
Формування флори і рослинного покриву Ровенської області відбувалося у льодовиковий і післяльодовиковий час. На флористичному складі рослинного покриву позначилося також проміжне положення досліджуваної території між Західною та Східною Європою. Тому флора Ровенської області включає і західноєвропейські, і східноєвропейські види. Тут ростуть бореальні, неморальні європейські, степові і монтанні види. Серед бореальних, насамперед, назвемо сосну звичайну, ялину (смереку) європейську, жимолость пухнасту, чебрець звичайний, кострицю овечу, брусницю, хвощі лісовий та лучний, рамішію однобоку, одноквітку звичайну, ранник вузлуватий, чорницю, грушанки круглолисту та середню, лохину, берези пухнату і бородавчасту, журавлину чотирипелюсткову, вероніки водяну, дібровну, лікарську, струмкову і щиткову, фіалку собачу, підмаренники північний та справжній, калину, плаун колючий, комонник лучний, незабудку дернисту, осоку мало-квіткову, пухівку піхвову, ринхоспору білу, мітлицю тонку. З неморальних видів тут росте дуб звичайний, липа європейська, граб звичайний, зеленчук жовтий, фіалка запашна, тонконіг дібровний, переліска багаторічна, живокіст серцевидний, наперстянка великоцвіта, герань темна, дзвоники ріпчастовидні і круглолисті, осока рідкоколоса, підлісник європейський.
До арктоальпійських видів належать верес звичайний, андромеда багатолиста, верба розмаринолиста, товстянка звичайна, журавлина дрібноплода, ломикамінь болотний. Степові види — це ковила волосиста (тирса), осока низька, оман мечолистий, горицвіт весняний. Серед адвентивних видів особливо поширена на болотистих луках і болотах лепеха.
До рідкісних, або малопоширених поліських видів насамперед належить молодильник озерний (Isoetes lacustris), поодинокі місцезростання якого на Західному Поліссі пов’язані з нечисленними озерами, розташованими на території Ровенської області. Представники родини молодильникових дуже давні — їх знаходять у покладах крейдяного періоду мезозойської ери. Лише на території Ровенщини, у межах Волинського Полісся, росте третинний релікт — рододендрон жовтий (Rhododendron flavum), — місцезростання якого, в основному, пов’язані з вологими і мокрими дубово-сосновими лісами. На купинах сфагнових боліт та заболочених соснових лісів місцями можна побачити іншого рідкісного представника родини вересових — хамедафну чашечкову (Chamaedaphne calyculata). Дуже цікавими є угруповання на болотах, утворені таким євразійським третинним реліктовим видом, як меч-трава болотна (Cladium mariscus), за участю не менш рідкісного виду — схенуса іржавого (Schoenus ferrugineus).
У лісостеповій частині області трапляються фрагменти соснових і дубово-соснових лісів на відслоненнях крейди. Крейдяні соснові бори вважаються реліктовими. У складі їх трав’яно-чагарникових ярусів, разом з типовими боровими видами, ростуть такі рідкісні види, як вовчі ягоди пахучі (Daphne cneorum), жовтець Запаловича (Ranunculus Zapalowiczii) кардамінопсис пісковий (Cardarainopsis arenosa), осока низька (Carex humilis), ломикамінь зернистий (Saxifraga granulata), сон широколистий (Pulsatilla latifolia).
На виходах крейди в районі Ровенського лісостепу є угруповання наскельних степів з пануванням вишні степової (Cerasus fruticosa), ковили волосистої (Stipa capillata), оману мечолистого (Inula ensifolia). Характерні види: ковила волосиста (оман мечолистий, лещиця пучкувата (Gypsophilafastigiata), скабіоза блідо-жовта (Scabiosa ochroleuca), осока низька, дзвоники сибірські, сонцецвіт звичайний (Неfanthemum nummularium), шавлія кільчаста, бедринець ломикаменевий, люцерна розпростерта, маренка рожева та інші.
Нарешті, цікаво відзначити, що жовтець трансільванський, живокіст серцевидний, апозерис смердючий, дріоптерис гірський, куничник вільненський, сашник іржавий ростуть як на Ровенщині, так і в передгір’ї та на схилах Карпат.
За попередніми даними, у складі флори Ровенської області налічується близько 1300 видів вищих спорових і насінних рослин, які належать до 500 родів та 100 родин.
РОСЛИННІ РАЙОНИ
Територія Ровенської області входить до складу Східної Європейської провінції широколистяних лісів Європейської широколистяної зони. У напрямку з півночі на південь у межах області слід розрізняти три геоботанічних округи: Західно-Поліський, Волинський Лісостеповий та Малополіський.
Для поліської частини області характерна значна залісеність і заболоченість. На значних площах поширені луки. Ліси займають 40% території, луки — 25—30%, болота — 10—20%.
Серед лісів найбільші площі припадають на чисті соснові бори. Менші площі займають мішані ліси широколистяно-соснові та сосново-широколистяні (субори). Ще менші площі під мішаними дубово-грабово-сосновими і грабово-сосновими лісами. На місці вирубаних соснових та дубово-соснових лісів досить поширені березові.
На півдні поліської частини області на невеликих площах збереглися широколистяні дубово-грабові ліси, а в північній частині області місцями — ялинові. Всюди по зниженнях і заболочених урочищах ростуть чорновільхові ліси.
Серед лучної рослинності на Поліссі найбільш поширені міжрічкові, або материкові луки (суходільні, на місці вирубаних лісів, і низинні). Значні площі зайняті заплавними луками, особливо по долинах більших річок (Горині, Стиру тощо).
Болота поширені як по долинах річок, так і по межиріччях. Долини малих річок суцільно заболочені. Переважають низинні луки, але відомі також, особливо на півночі Ровенського Полісся, зокрема в басейнах Льви і Ствиги, перехідні та верхові болота.
У межах Волинського Лісостепу природна рослинність збереглася менше. Лісопокрита площа становить лише 10,8%. Ліси зосереджені переважно по північній та південній окраїнах території округу. Середня смуга безліса. Переважають широколистяні та мішані ліси з дуба звичайного, граба та сосни звичайної. На заболочених заплавах де-не-де трапляються чорновільшняки.
На невеличких ділянках збереглися фрагменти остепнених лук та скельно-степової рослинності. Луки, на відміну від поліських районів, у лісостеповій частині області майже повністю заплавні, рідше розміщені по окраїнах боліт та днищах балок. Болота — низинні, займають долини малих річок.
Подібно до Ровенського Полісся, Мале Полісся відзначається значною залісеністю. На великих просторах також поширені луки і болота. Серед лісів найбільш поширені сухі соскові і широколистяно-соснові ліси (субори). Особливо великі площі займають складні бори з сосни звичайної, за участю дуба звичайного, осики, берези бородавчастої, вільхи чорної, граба, з добре розвиненим підліском. З пониженнями рельєфу, які зайняті торфовищами, пов’язані вологі та мокрі соснові бори з підліском з верби вушкатої та гігрофільним трав’янисто-чагарничковим покривом. По заплавах та понижених межиріччях з високим стоянням ґрунтових вод виростають чорновільхові деревостани.
Серед лучної рослинності переважають низинні та суходільні луки: менші площі займають заплавні луки. Останні особливо поширені в заплавах Горині і Стира, де чергуються з болотами. Основна маса боліт зосереджена переважно по долинах малих річок (рис. 21).

Схематична карта рослинного покриву Рівненської області…
ТИПИ РОСЛИННОСТІ
Ліси
Соснові ліси. Залежно від флористичного складу розрізняють лишайникові, зелено-мохові (рис. 22), складні, сфагнові, чагарникові, злакові соснові бори. Перші чотири групи асоціацій характерні для поліської частини області, останні дві — для Ровенськсго Лісостепу.

Сосновий ліс зелено-моховий…
Серед зелено-мохових сосняків (Pineta silvestris hylocomiosa) найбільші площі займають такі соснові бори: чорничний (найпоширеніший тип соснового лісу в області), вересовий і рододендронний, цікавий наявністю у складі підліска релікта третинного періоду — рододендрона жовтого (рис. 23). Набагато менші площі займають сосняки зелено-мохові, орлякові та овечо-кострицеві. Бонітет сосни, яка безроздільно панує у деревному ярусі, у зелено-мохових сосняках 1—11, зімкнутість крон — до 0,7—0,8 Підлісок переважно слабо розвинений або зовсім відсутній (за винятком соснового бору рододендронного). Навпаки, трав’яні яруси звичайно добре виявлені. До їх головних компонентів слід віднести чорницю, верес, папороть орляк, типчак овечий, кипець сизий, які виступають субдомінантами відповідних асоціацій. Моховий покрив розвинений нерівномірно, утворений з брієвих мохів.

Рододендрон жовтий…
Сосняки лишайникові (Pineta silvestris cladinosa) належать до сухих борів. Найбільш поширені лишайниковий і біловусово-лишайникові бори. Зімкнутість крон деревного ярусу, з сосни — 0,5—0,7, бонітет у першому угрупованні — IV—V, у другому — II—III класів. Чагарниковий ярус не розвинений або утворений з поодиноких кущів дроку красильного. Основу трав’яного покриву в лишайниковому сосняку (покриття 20—30%) утворюють типчак овечий, чебрець звичайний, у біловусово-лишайниковому — біловус стиснутий. Мохово-лишайниковий ярус з листяних мохів і кущистих лишайників виявлений добре.
Деревостани складних сосняків (Pineta silvestris composite) звичайно двоярусні. У першому ярусі — сосна 1—la/б класів бонітету, в другому — дуб звичайний та граб. У підліску переважає ліщина. У трав’яному покриві найчастіше домінує чорниця. Моховий покрив звичайно виявлений слабо. Складні сосняки поширені в південних районах Поліської області. Це субори і сугрудки, пов’язані з середньозволоженими місцезростаннями. Найбільш поширені сосняки: дубово-чорничний, дубово-ліщинковий та грабовий.
Сосняки сфагнові (Pineta silvestris sphagnosa) значні площі займають по зниженнях на півночі області. Деревостан одноярусний, утворений сосною IV— V класів бонітету, зімкнутість крон — 0,5—0,2. Поодиноко виростає береза пухнаста. Підлісок звичайно відсутній. У переважно добре розвиненому трав’яно-чагарниковому ярусі, часто суцільному, особливо багато багна звичайного, ситника розлогого, молінії голубої, пухівки піхвової, які виступають як співдомінанти у відповідних угрупованнях. Моховий покрив суцільний, складений зі сфагнових мохів. Найбільш поширені сосняки: сфагново-багновий, розлогоситниково-сфагновий, голубомолінієво-сфагновий, піхвопухівково-сфагновий.
Сосняки чагарникові (Pineta silvestris fruticosa) на Волинському плато утворюють високозімкнені (0,7—0,9) високостовбурні деревостани з сосни звичайної Іа, І, II класів бонітету. Основу розвиненого і густого підліска утворює ліщина зі значною домішкою бруслин бородавчастої та європейської, свидини кров’яної, крушини ламкої. У добре розвиненому трав’яному покриві переважають папороті орляк звичайний та дріоптерис чоловічий, квасениця звичайна, зірочник лісовий. Моховий покрив не виявлений. Найбільш поширена асоціація орляка ліщинового. Сосняки злакові (Pineta silvestris graminosa) на Волинському плато поширені менше, ніж сосняки чагарникові. Деревостани сосни тут теж високобонітетні (Іа, І, II класи). Підлісок відсутній. У дуже розрідженому травостої переважають мітлиця біла і тонконіг дібровний, за участю дрібних чагарників — дроку красильного, лемботропісу чорніючого, зіноваті австрійської.
Ялинові ліси (Рісееіа). Ліси з ялини європейської (Picea abies (L.) Karsfen) окремими острІБЦями виростають лише в поліській частині облабті.
Залежно від складу деревостану в межах Ровенської області розрізняють ялинники чисті, соснові та березові. Ялинники чисті належать до ялинників-зеленомошників з одноярусними, високозімкненими (0,8—0,9) деревостанами ялини, іноді з незначною домішкою сосни та берези.
Більшість сосново-ялинових лісів також належить переважно до зеленомошників. Це одноярусні, рідше двоярусні (тоді сосна в другому ярусі) високозімкнені (0,8—0,9) деревні насадження І—II класів бонітету.
В умовах значного зволоження місцями виростають сосново-ялинові ліси-біломошники з суцільним моховим покривом зі сфагнових мохів. Деревостани таких лісів одноярусні, досить зімкнені (до 0,8), утворені ялиною і сосною, з домішкою вільхи чорної.
Широколистяно-хвойні ліси поширені в лісостеповій частині області. Це дубово-соснові та дубово-грабово-соснові ліси.
Деревостан дубово-соснових лісів (Querceto-Pineta) досить зімкнений (0,6—0,8), двоярусний. У першому ярусі — сосна Іа класу бонітету, другому — дуб звичайний II—III класів бонітету. У досить розвиненому підліску переважає ліщина, а в розрідженому чагарничково-трав’яному ярусі — чорниця, зірочник лісовий, квасениця звичайна, маренка запашна.
Грабово-дубово-соснові ліси (Carpineto-Querceto-Pineta) мають триярусні деревостани. У першому — сосна звичайна Іа класу бонітету, в другому — дуб звичайний (бонітет II—III класів), у третьому — граб. Загальна зімкнутість крон — 0,8—0,9. Підлісок звичайно відсутній. Якщо ж він є, то його утворює ліщина. Трав’яний покрив дуже розріджений. Типова асоціація — грабово-дубово-сосновий ліс різнотравний.
Хвойно-широколистяні ліси. Сосново-дубові ліси (Pineto-Querceta). Деревостан утворює дуб звичайний за участю сосни звичайної. Підлісок розвинений слабо. У трав’яному покриві звичайно переважають види, характерні для хвойних лісів (брусниця, чорниця, папороть орляк та інші). Моховий покрив розвинений слабо. Поширені такі ліси на Поліссі.
Дубові ліси (Querceta) утворює дуб звичайний. Слід розрізняти діброви чагарничкові (Querceta roburi fruticulosa), трав’яні (Q. г. herbosa) і чагарникові (Q. r. fruticosa). Перші два типи властиві переважно поліській частині області, останній поширений по всій її території.
Чагарничкові діброви мають одноярусні деревостани з домінуванням дуба звичайного. Поодиноко трапляються береза бородавчаста, вільха чорна. Зімкнутість крон — 0,9, бонітет — 1 класу. Підлісок або відсутній, або розріджений, з поодиноких кущів горобини, крушини ламкої, ліщини, малини. У трав’яно-чагарничковому ярусі переважає чорниця. Провідна асоціація — діброва чорнична.
Деревостани трав’яних дібров (провідна асоціація — діброва злаково-різнотравна) теж одноярусні, з дуба, з поодинокими кленами, ясенами, грабом. Бонітет — І класу, зімкнутість крон — 0,6—0,7. У розрідженому підліску зрідка трапляються бруслини європейська та бородавчаста, горобина. У густому трав’яному покриві переважають злаки, куничних тростиновий і перлівка поникла.
До чагарникових належить діброва ліщинова. У деревному ярусі панує дуб І—II класу бонітету. Лише де-не-де поодиноко росте граб. Основу добре розвиненого підліска утворює ліщина за участю бруслин європейської та бородавчастої, вовчого лика і крушини ламкої.
Грабові ліси (Carpineta), або груди — звичайно одноярусні, густі (зімкнутість крон 0,8—1,0), утворені грабом, з домішкою берези і осики в лісостепових деревостанах, а в поліських — і дуба. Якщо росте дуб, то він утворює дуже розріджений верхній деревний ярус. Переважають чисті грабняки. Підлісок звичайно відсутній. Моховий ярус не розвинений. Трав’яний покрив або відсутній, або досить розріджений. На Поліссі переважають груди мертвопокривні, в Лісостепу — різнотравні та осоково-різнотравні.
Грабово-дубові ліси (Carpineto-Querceta). Мають двоярусні деревостани. У першому ярусі переважає дуб І—II класів бонітету, в другому — граб також І—II класів бонітету. Місцями, особливо в лісостепових грудах, домішуються липа, берест, ясен звичайний, береза бородавчаста, черешня. Загальна зімкнутість крон — 0,8—0,9. У поліських дубово-грабових лісах і підлісок, і трав’яний ярус, і моховий покрив або слабо розвинені, або зовсім відсутні. У лісостепових, навпаки, ці яруси чітко виявлені. Підлісок з домінуванням ліщини, чагарничково-трав’яний покрив з переважанням чорниці, зірочника лісового, квасниці звичайної, маренки запашної.
Березові ліси (Betuleta). Це переважно ліси, утворені березою бородавчастою (Betula verrucosa), які сформувалися на місці вирубаних соснових лісів на Поліссі та широколистяних і широколистяно-соснових — у Лісостепу. Деревостани берези досить зімкнені, І—II класів бонітету. Місцями поодиноко домішуються дуб, осика, а в Лісостепу — і граб, липа, клен гостролистий. Підлісок або відсутній, або досить розріджений. Основу його в поліських березняках утворюють крушина ламка, горобина, іноді рододендрон жовтий, а в лісостепових — свидина кров’яна, бруслини бородавчаста і європейська.
Осикові ліси (Populeta tremulae). Це переважно похідні ліси, які виростають після широколистих та широколисто-соснових лісів. Досить поширені, особливо в поліській частині області, але не займають великих площ. Деревостани одноярусні, їх утворює осика (Populus tremula) за участю дуба звичайного, клена гостролистого, граба, липи, берези, береста, іноді сосни. Основу розвинутого підліска звичайно утворює ліщина. Трав’яний покрив, інавпаки, надзвичайно розріджений. У ньому переважають веснівка дволиста, чорниця, конвалія звичайна. Найбільш поширені ліщинові осичники.
Чорновільхові ліси (Alneta glutinosae). Поширені на значних просторах по всій території області, але невеликими масивами, вздовж струмків і середніх та невеликих річок, особливо в північно-західній частині Ровенщини. Основу лісових деревостанів із зімкнутістю крон до 0,9 утворює вільха чорна (клейка) Іа—І класів бонітету. До неї поодиноко домішуються дуб, осика, береза бородавчаста і пухнаста, ясен.
На Поліссі переважають чорновільшняки злаково-осокові та злаково-різнотравні (домінанти трав’яного ярусу — осоки волосиста і несправжньосмикавцева, куничник сіруватий, мітлиця біла, грястиця збірна, гадючник в’язолистий та інші представники дводольного різнотрав’я). У Лісостепу найбільш поширені чорновільшняки чагарникові і різнотравні (провідні домінанти — яглиця звичайна, хвощ лісовий, гравілат річковий та інші).
Чорновільхово-ялинові ліси (Alneto Piceeta). Деревостани таких лісів утворюють ялина разом з вільхою чорною. Розрізняють чорновільхові ялинники чагарникові (ліщинові) і сфагнові.
Деревостани ліщинових чорновільхових ялинників — зімкнені, одноярусні, рідше двоярусні, утворені ялиною і вільхою чорною Іа—І, рідше — II—III класів бонітету. Основу добре розвиненого підліска утворює ліщина за участю крушини ламкої, горобини, верби попелястої. Основу трав’яного покриву складають різнотрав’я і чорниця. Особливо багато квасениці звичайної і бальзаміну — не-чіпай-мене. У моховому покриві, крім брієвих мохів, в умовах надмірного зволоження беруть участь і сфагня
Сфагнові чорновільхово-ялинові ліси мають одноярусну будову. Лісостепи високозімкнені, 1—II класів бонітету. Підлісок у таких лісах звичайно відсутній або утворений поодинокими кущами горобини, крушини ламкої.
Лучна рослинність
Найбільші площі луки займають у поліській та малополіській частинах області, набагато менші — у лісостеповій. У поліських районах переважають луки міжрічкові, або материкові. На Волинській височині міжрічкові луки майже відсутні. Тут панівним типом лучної рослинності є заплавні луки. Але і в поліських районах заплавні луки хоч і менш поширені, ніж міжрічкові, проте також займають чималі площі.
Серед міжрічкових лук розрізняють суходільні та низинні. Суходільні луки виникли на місці знищених мішаних і широколистих лісів (суборів, сугрудків, грудів). На місці вирубаних соснових борів одразу ж формуються трав’яні (з біловусом, кострицею овечою, келерією сизою, нечуйвітром волохатеньким) і чагарничкові (з вересом) пустища. Низинні луки сформувалися на місці чорновільхових та інших сирих типів лісів, а також на низинних болотах після деякого їх підсушування.
Заплавні луки виникли майже виключно на місці вирубаних заплавних лісів.
Суходільні луки пов’язані насамперед з вершинами і схилами різного роду місцевих підвищень рельєфу (гряди, горби).
Серед справжніх суходільних лук найбільш поширені тонкомітлицеві (Agrostideta tenuis), червонокострицеві (Festuceta rubrae), звичайнопахучотравні (Anthoxantheta odorati), менше — лучнокостричники (Festuceta pratensis), середньотрясучники (Brizeta mediae) та лучнотонконіжники (Poectapratensis). Травостої таких лук мезофільні і гігромезофільні, злаково-різнотравні. Флористичний склад крупнозлаково-різнотравних лук — 40—50 видів, висота травостою — 60—60 см, дрібнозлаково-різнотравних — відповідно — 40—45 видів і 40—50 см. Моховий покрив відсутній або слабо розвинений.
З пустищних суходільних найбільші площі займають біловусові луки (Nardeta strictae), з неподільним пануванням в їх травостоях біловуса стиснутого. Травостої біловусників невисокі (у середньому 20 см), флористично бідні (25—30 видів).
Певні площі займають також замоховілі луки з пахучої трави звичайної, мітлиці тонкої, трясучки середньої за участю біловуса, костриць овечої та поліської, булавоносця сіруватого та інших психрофітів.
Низинні луки займають досить і надмірно зволожені пониження та окраїни великих болотних масивів.
Болотисті низинні луки поширені на суходільних пониженнях та знижених ділянках других надзаплавних терас. Це пухирчасто-осочники (Cariceta vesicariae), струнко-осочники (Cariceta gracilis), повзучомітличники (Agrostideta stolonizanti), водянолепешнякові луки (Glycerieta aquaticae). Травостої таких лук густі, досить високі (70—100 см), дво-, триярусні, осокові, злаково-осокові, осоково-злакові.
Серед торф’янистих низинних лук найчастіше трапляються голубомолінієві (Molinieta coerulans), дернисто-щучникові (Deschampsieta caespitosae), шерстисто-медовотравні (Holceta lanatae), собачомітлицеві (Agrostideta caninae), дернистоосочники (Cariceta caespitosae), просяноосочники(Cariceta рапісеае),жовтоосочники (Cariceta flavae), звичайноосочники (Cariceta vulgaris). Вони переважно займають широкі плоскі низини, які живляться водами поверхневого стоку, при близькому розміщенні до поверхні ґрунтових вод. Злакові торф’янисті луки — високотравні (до 70—90 см), густі, три-, чотириярусні, переважно крупнозлакові. На осокових луках травостої теж густі, дво-, триярусні, дрібноосокові, рідше злаково-дрібноосокові. На всіх луках звичайно є суцільний моховий покрив з брієвих мохів.
Пустищні низинні луки формуються звичайно в комплексі з торф’янистими, від яких нерідко і походять. Основу їх утворює біловус. Травостої дво- і триярусні, досить густі, з добре розвинутим моховим покривом з лучно-болотних брієвих мохів.
Заплавні луки. Займають, насамперед, заплави великих і середніх рік (Горині, Стиру, Случі, Стубли, Стоходу тощо). Долини малих річок звичайно суцільно заболочені.
Справжні заплавні луки поширені переважно в прирусловій і центральній частинах заплави, але заходять і в притерасну частину. Займають близько половини всієї лучновкритої площі річкових заплав. Травостої високі (не нижче 70—80 см), густі, переважно три-, чотириярусні, різнотравно-злакові, рідше злакові, або злаково-різнотравні. Моховий покрив не розвинений. Провідні формації: лучнокостричники (Festuceta pratensis), біломітличники (Agrostideta albae), лучнокитники (Alopecuieta pratensis), лучнотонконіжники (Poeta pratensis), червонокостричники (Festuceta і librae), тонкомітличники (Agrostideta tenuis). Менші площі займають угруповання з домінуванням трясучки середньої, гребінника звичайного, пахучої трави звичайної, ще менші — формації стоколосу безостого, куничника наземного, пирію повзучого, тимофіївки лучної, пажитниці багаторічної.
Болотисті заплавні луки виростають по міжгривних зниженнях прируслової, центральної і особливо притерасної частин заплав та по старицях. Найбільш поширені луки болотно-тонконогові (Poeta palustris), звичайноочеретянкові (Digraphideta arundinaceae), стрункоосокові (Cariceta gracilis). Значно менші площі займають угруповання мітлиці повзучої (Agrostis stolonizans), лепешняка великого (Glyceria maxima), лепешняка плавучого (Glyceria fluitans).
Травостої злакових болотистих лук переважно різнотравнозлакові, осокових — різнотравно-дрібноосокові, високі (80—120 см), густі, звичайно чотириярусні. Моховий покрив у злакових угрупованнях розвинений слабо або зовсім відсутній, в осокових — суцільний з брієвих мохів.
Торфуваті заплавні луки займають рівнинні ділянки, пологі схили, неглибокі міжгривні зниження центральної і притерасної частин заплав. Серед злакових торф’янистих лук найбільш поширені дернисто-щучникові луки, серед осокових — звичайноосочники (Cariceta vulgaris). Травостої злакових лук високі (до 80—100 см), густостеблі, три-, чоториярусні, переважно різнотравно-злакові. Травостої осокових лук звичайно різнотравно-дрібноосокові, рідше різнотравно-злаково-дрібноосокові, до 60 см висотою, густі, три-, чотириярусні.
Дуже незначні площі, переважно в лісостеповій частині області, по найбільш піднесених частинах річкових заплав займають остепнені заплавні луки. Поширені формації тонконога вузьколистого (Poa angustifolia), осоки ранньої (Саrех рrаесох), мітлиці Сирейщикова (Agrostis SyreistschiKovii).
Переважно по притерасних шлейфах виростають також на незначних площах пустищні заплавні луки, з домінуванням біловуса стиснутого та булавоносця сіруватого (Corynephorus canescens).
Болота
Болота поширені по всій території Ровенської області. Розміщені вони переважно в долинах сучасних і реліктових рік, де іноді займають значні простори. Так, болото Кремінне, розташоване у прадолині Стир—Словечна, займає 35 тис. га. Є багато ЕОДОДІЛЬНИХ боліт, які займають безстічні та стічні улоговини по вододілах, міжгривні зниження, западини на місці колишніх озер, карстові лійки, зниження льодовикового походження тощо.
Долини більшості реліктових і сучасних малих річок (дрібні притоки Горині, Случі, Стиру тощо) звичайно суцільно заболочені. Заплави ж більших рік (Стир зі Стублою, Горинь зі Случчю, Ствига з Львою, Стохід) заболочені не суцільно. Тут болота чергуються з луками. Але є серед великих рік і такі, у яких частина заплави буває суцільно заболочена (наприклад, середня течія Льви). Болота переважно заплавно-притерасні, рідше — лише притерасні.
За генетичним типом рослинного покриву та складом торфу на Ровенщині всюди переважають евтрофні (низинні) болота. Набагато менші площі зайняті верховими (оліготрофними) та перехідними (мезотрофними) болотами. Евтрофні болота поширені по всій території області, починаючи від Малого Полісся і кінчаючи Волинським Поліссям. Верхові і перехідні болота зосереджені переважно на півночі поліської частини області. Іноді вони трапляються також і в лісостеповій, і в мало-поліській частинах області. Що ж до верхових боліт, то на Малому Поліссі їх теж можна знайти, але в Лісостепу вони відсутні.
Евтрофні болота. Евтрофні (низинні) болота особливо поширені на Поліссі. Панують вони також у лісостеповій та в малополіській частинах області. Серед евтрофних боліт відомі і заплавні, і вододільні. Найбільші простори займають трав’яні і трав’яно-гіпнові болота, особливо осокові та осоково-гіпнові. Набагато менші площі — під лісовими і чагарниковими.
Трав’яні болота евтрофні формуються в умовах надмірного зволоження. Це переважно болота долинні, заплавні, притерасні, рідше — межирічні. Трав’яні болота безлісі. На них лише подекуди росте береза пухнаста, вільха чорна, сосна звичайна та групами чагарникові верби. Особливо поширені осокові болота. Травостої їх осокові та злаково-осокові. Найбільші площі займають купинно-осочники, а також корневищно-осочники.
Трав’яно-мохові евтрофні болота також формуються в умовах надмірного зволоження. Особливо часто на них можна натрапити у вододільних улоговинах, в улоговинах других річкових терас, на притерасних зниженнях, розміщених поза впливом повеней, у долинах реліктових річок. Відзначаються розвитком мохового покриву з гіпнових мохів за участю сфагнів, інколи — значним. Найбільш поширені кореневищно-осоково-гіпнові болота, набагато менші площі займають крупно-осоково-сфагнові, осоково-сфагнові та ринхоспорово-сфагнові формації.
Лісові евтрофні болота трапляються рідко. Переважно відзначаються добре розвинутим моховим покривом зі сфагнових або бріевих мохів. Займають вододільні і долинні зниження. Це болота соснові, березові, чорновільхові.
Деревостани сосни звичайної у соснових болотах досягають 12—20 м висоти, зімкнутість крон — 0,7—0,8. Завжди в значній кількості домішується береза пухната. Підлісок звичайно слабо розвинений, утворений з крушини, горобини, верби попелястої.
Березові болота мають деревостани, складені частіше березою пухнатою, рідше — бородавчастою, з домішкою сосни та вільхи чорної. Висота деревостанів — 10—12 м, зімкнутість крон — 0,5—0,8. Підлісок якщо і є, то дуже розріджений, утворюється з верби попелястої та крушини ламкої.
Чорновільхові болота найбільш поширені серед лісових боліт. Основу деревного ярусу утворює вільха чорна (бонітет І—II класів, зімкнутість крон — 0,9, висота — 15—25 м). Домішуються береза, дуб, граб, сосна, ялина, ясен, в’яз гладенький. Підлісок розвинений нерівномірно. Його утворюють верба попеляста, крушина ламка, калина, черемха, ліщина, смородина чорна.
Чагарникові евтрофні болота досить поширені, але невеликими масивами, на місці спалених або вирубаних лісів та осушених трав’яних або трав’яно-мохових боліт. їх утворюють, насамперед, верба попеляста, рідше — п’ятитичинкова, тритичинкова, лапландська, розмаринолиста. Часто трапляється береза низька, з утворенням самостійних угруповань. Як домішки, ростуть верби чорнична, повзуча, вушката, крушина ламка, калина, берези бородавчаста і пухнаста, кущова вільха чорна.
Мезотрофні болота. Займають переважно вододільні зниження, рідше розміщені по зниженнях прируслових частин других терас або корінного берега річкових долин. Зосереджені в основному на Поліссі. У Лісостепу на них можна інколи натрапити на других річкових терасах. На Поліссі найбільш поширені лісові сфагнові болота, в Лісостепу — осоково-сфагнові болота мезотрофного типу.
Лісові сфагнові мезотрофні болота — переважно березово-сосново-сфагнові, рідше — сосново-сфагнові та березово-сфагнові. Деревостани берези досить зімкнені (до 0,7), висота 4—8 (12—14) м. Основу розрідженого підліска утворюють верба попеляста, крушина ламка, менше — верба вушката, лапландська, розмаринолиста, повзуча, чорнична.
Пригнічено-рідколісні та чагарникові мезотрофні болота. Найбільш поширені угруповання сосново-березово-сфагнові, набагато менше — березово-сфагнові та низькоберезово-сфагнові. Ще менші площі займають чагарникові сосново-березово-сфагнові і березово-сфагнові та дрібновербово-сфагнові (з верб лапландської та розмаринолистої) болота. Деревостани, утворювані сосною і березою (остання часто має вигляд куша), дуже пригнічені, розріджені (зімкнутість 0,1—0,3), низькорослі (2—5 м). Інколи деревний ярус відсутній. Основу чагарникового ярусу утворюють верби попеляста, п’ятитичинкова, вушката, лапландська, розмаринолиста, чорнична та береза низька. У трав’яно-чагарничковому ярусі значну роль відіграють чагарнички з родин вересових і брусничних та осоки. Суцільний моховий покрив складений сфагнами.
Трав’яно-чагарничково-сфагнові мезотрофні болота займають сильно обводнені невеликі улоговини або знижені окраїни оліготрофних боліт. Мають суцільний моховий килим зі сфагнів.
Дерева і кущі майже відсутні. Лише де-не-де трапляються пригнічені деревця берези та сосни або кущики верб, переважно дрібних. Найбільш поширені осоково-сфагнові болота, з домінуванням осок пухнатоплодної, здутої, багнової за участю пухівок піхвової та вузьколистої, андромеди та журавлини. Менш поширені очеретяно-сфагнові болота з осокою пухнатоплодою і очеретом, шейхцерієво-ринхоспорово-сфагнові болота, серед яких на Ровенщині найбільше осоково-шейхцерієво-сфагнових угруповань з домінуванням осоки пухнатоплодої та шейхцерії болотної.
Оліготрофні болота. Поширені лише в поліській частині області. Займають переважно вододільні зниження. Рідше їх можна побачити по долинах алювіально не діючих річок, які не заливаються повеневими водами. Відзначаються суцільним сфагновим килимом. Розрізняють оліготрофні болота лісові, сфагнові, пригнічено-рідколісно-сфагнові, трав’яно-чагарниково-сфашові та власне сфагнові.
Серед лісових сфагнових оліготрофних боліт відома формація сосново-сфагнова оліготрофна, з досить зімкненим (0,4—0,7) і високим (до 10— 20 м) деревостаном сосни V класу бонітету. Іноді домішується береза пухнаста. Переважаючі види трав’яно-чагарничкового ярусу: багно, лохина, андромеда, журавлина звичайна, осока малоквіткова.
Деревостаии сосни на пригнічено-рідколісних сфагнових оліготрофних болотах дуже розріджені (зімкнутість крон не більше 0,3) та низькорослі (4—5 м). Основу трав’яно-чагарничкового ярусу становлять пухівка піхвова, андромеда, багно, шейхцерія, осока багнова, дуже рідко — хамедафне.
У рослинному покриві сфагнових оліготрофних боліт, або мочарів, переважають сфагни. Серед трав’янистих рослин найбільше шейхцерії, ринхоспори, а також осоки багнової, пухівки піхвової, андромеди, журавлини.
Трав’яно-чагарничково-сфагнові оліготрофні болота в цілому повторюють будову пригнічено-рідколіоних сфагнових оліготрофних. Різниця полягає у цілковитій відсутності деревного ярусу. Домінанти чагарничково-трав’яного ярусу: пухівка піхвова, багно, шейхцерія, ринхоспора, осока багнова.
РОСЛИННІ РЕСУРСИ
Велику територію Ровенщини займають ліси. Тільки ліси Держлісфонду покривають близько 550 тис. га. З них під хвойними лісами — 69%, під твердолистими — 12% і під м’яколистими — 20% загальної площі. Найбільші площі займають сосна (69% лісовкритої площі), дуб звичайний (близько 10%), береза (10%) і вільха чорна (9%). Інші породи (граб, осика, ясен, ялина та ін.) займають незначні площі- Основна частина лісів зосереджена в поліській частині області, де на них припадає близько 40% території. У Лісостепу ліси збереглися лише на 10% площі.
Загальні запаси деревини — понад 40 млн. м3. Із них близько 72% припадає на сосну, 11% — «а дуб, близько 6% — на березу, до 8% — на вільху чорну.
Ліси також багаті на дикорослі плодові породи та ягідники, на гриби.
Загальна грибоносна площа становить понад 170 тис. га. Найбільші площі займають білі гриби (30%), лисички (30%), маслюки (30%). Серед інших видів грибів особливо поширені опеньки. Біологічний запас грибів досягає 4 тис. т, виробничий — 3 тис. т. Близько половини урожаю дають маслюки, третину — опеньки, одну десяту — лисички. Найменш урожайний в умовах Ровенщини білий гриб.
Ягідники займають понад 100 тис. га. Найбільші площі покриті чорничниками (близько 60%). По одній п’ятій ягодоносної площі припадає на журавлину і брусницю. Загальний біологічний запас ягід досягає близько 6 тис. т, виробничий — близько 4 тис. г, з них близько 90% займають ягоди чорниці.
Можна також збирати ягоди малини, ожини, смородини чорної, смородини червоної, суниць.
Груша, яблуня, горобина, черемха, ліщина, шипшина, калина займають набагато менші площі, але добре плодоносять.
На луки припадає близько 180 тис. га. Суходільні луки займають близько половини лучновкритої площі, низинні — близько 23%, заплавні — понад 27%.
Найбільш продуктивні заплавні луки. Особливо поживне сіно з усіх заплавних лук дають справжні луки. Основу травостоїв утворюють такі цінні злаки, як костриці лучна і червона, мітлиця біла, куничник наземний, тимофіївка лучна, тонконіг лучний, китник лучний, пажитниця багаторічна, гребінник звичайний та інші. Травостої цих лук — різнотравно-злакові, рідше — бобово-різнотравно-злакові, злакові або злаково-різнотравні. Сіно з таких лук відзначається високою якістю. Найбільш продуктивні наземнокуничникові, лучнокострицеві та біломітлицеві луки, з яких збирають до 20—30 ц/га сухого сіна. Урожай сіна з інших типів лук коливається у межах 15—20 ц/га.
Високий урожай сіна дають болотисті та торф’янисті заплавні луки. Так, з 1 га звичайноочеретянкової луки можна зібрати 25—40 ц/га, з болотно-тонконогової — до 30 ц/га, зі стрункоосокової — до 40 ц/га, зі щучникової — до 60 ц/га. Але сіно з цих лук грубе, низької кормової якості, оскільки основу травостою тут утворюють осоки. Його краще використовувати на силос. Високоякісне сіно дають лише звичайноочеретянкові та болотно-тонконогові луки.
Серед суходільних лук найбільш поширені справжні, у складі яких особливо рясно ростуть мітлиця тонка, костриця червона, менше — пахуча трава звичайна, костриця лучна, тонконіг лучний, трясучка середня. Травостої цих лук звичайно злаково-різнотравні. Сіно — переважно середньої якості. Урожайність — до 15 ц/га.
Сіно більшості низинних лук як торф’янистих, так і болотистих, низької якості. Це пов’язано з тим, що тут росте багато осоки. Тому сіно з цих лук більш доцільно використовувати на силос. Урожай вони дають малий — звичайно в межах 10— 15 ц/га. Сіно досить високої якості дають лише повзучомітлицеві луки.
Урожай сіна та якість його значно зростуть, якщо постійно застосовувати поверхневе поліпшення лук.
Значні площі займають торфовища. Загальна їх площа — понад 170 тис. га. Займають вони переважно долини сучасних та реліктових річок. Всюди домінують низинні болота. Набагато менші площі покривають перехідні та верхові болота. Серед низинних боліт найбільш поширені трав’яні та трав’яно-гіпнові болота, особливо осокові та осоково-гіпнові; менше — лісові та чагарникові.
Загальний обсяг запасів торфу — понад 1 млрд. 600 млн. м3.
Найбільші торфовища: Неньковицьке, Радно (Зарічнянський район), Морочне-І, Заклевщина, Морочне-ІІ, Піддубичне, Коровинське (Дубровицький район), Коза-березина (Рафалівський район), Кремінне, Чемерище, Білля Стерезівка (Рокитнянський район), Верба-І (Дубнівський район) та інші.