For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

ФЛОРИСТИЧНИЙ СКЛАД РОСЛИННОГО ПОКРИВУ

Формування флори і рослинного покриву Ровенської області від­бувалося у льодовиковий і післяльодовиковий час. На флористичному складі рослин­ного покриву позначилося також проміжне положення досліджуваної території між Західною та Східною Європою. Тому флора Ровенської області включає і західно­європейські, і східноєвропейські види. Тут ростуть бореальні, неморальні європейські, степові і монтанні види. Серед бореальних, насамперед, назвемо сосну звичайну, ялину (смереку) європейську, жимолость пухнасту, чебрець звичайний, кострицю овечу, брусницю, хвощі лісовий та лучний, рамішію однобоку, одноквітку звичайну, ранник вузлуватий, чорницю, грушанки круглолисту та середню, лохину, берези пухнату і бородавчасту, журавлину чотирипелюсткову, вероніки водяну, дібровну, лікарську, струмкову і щиткову, фіалку собачу, підмаренники північний та справж­ній, калину, плаун колючий, комонник лучний, незабудку дернисту, осоку мало-квіткову, пухівку піхвову, ринхоспору білу, мітлицю тонку. З неморальних видів тут росте дуб звичайний, липа європейська, граб звичайний, зеленчук жовтий, фіал­ка запашна, тонконіг дібровний, переліска багаторічна, живокіст серцевидний, наперстянка великоцвіта, герань темна, дзвоники ріпчастовидні і круглолисті, осока рідкоколоса, підлісник європейський.

До арктоальпійських видів належать верес звичайний, андромеда багатолиста, верба розмаринолиста, товстянка звичайна, журавлина дрібноплода, ломикамінь болотний. Степові види — це ковила волосиста (тирса), осока низька, оман мечо­листий, горицвіт весняний. Серед адвентивних видів особливо поширена на болотис­тих луках і болотах лепеха.

До рідкісних, або малопоширених поліських видів насамперед належить молодильник озерний (Isoetes lacustris), поодинокі місцезростання якого на Західному Поліссі пов’язані з нечисленними озерами, розташованими на території Ровенської області. Представники родини молодильникових дуже давні — їх знаходять у по­кладах крейдяного періоду мезозойської ери. Лише на території Ровенщини, у межах Волинського Полісся, росте третинний релікт — рододендрон жовтий (Rhododendron flavum), — місцезростання якого, в основному, пов’язані з воло­гими і мокрими дубово-сосновими лісами. На купинах сфагнових боліт та заболо­чених соснових лісів місцями можна побачити іншого рідкісного представника ро­дини вересових — хамедафну чашечкову (Chamaedaphne calyculata). Дуже ціка­вими є угруповання на болотах, утворені таким євразійським третинним реліктовим видом, як меч-трава болотна (Cladium mariscus), за участю не менш рідкісного виду — схенуса іржавого (Schoenus ferrugineus).

У лісостеповій частині області трапляються фрагменти соснових і дубово-сос­нових лісів на відслоненнях крейди. Крейдяні соснові бори вважаються реліктови­ми. У складі їх трав’яно-чагарникових ярусів, разом з типовими боровими видами, ростуть такі рідкісні види, як вовчі ягоди пахучі (Daphne cneorum), жовтець Запа­ловича (Ranunculus Zapalowiczii) кардамінопсис пісковий (Cardarainopsis arenosa), осока низька (Carex humilis), ломикамінь зернистий (Saxifraga granulata), сон широ­колистий (Pulsatilla latifolia).

На виходах крейди в районі Ровенського лісостепу є угруповання наскельних степів з пануванням вишні степової (Cerasus fruticosa), ковили волосистої (Stipa capillata), оману мечолистого (Inula ensifolia). Характерні види: ковила волосиста (оман мечолистий, лещиця пучкувата (Gypsophilafastigiata), скабіоза блідо-жовта (Scabiosa ochroleuca), осока низька, дзвоники сибірські, сонцецвіт звичайний (Не­fanthemum nummularium), шавлія кільчаста, бедринець ломикаменевий, люцерна розпростерта, маренка рожева та інші.

Нарешті, цікаво відзначити, що жовтець трансільванський, живокіст серце­видний, апозерис смердючий, дріоптерис гірський, куничник вільненський, сашник іржавий ростуть як на Ровенщині, так і в передгір’ї та на схилах Карпат.

За попередніми даними, у складі флори Ровенської області налічується близь­ко 1300 видів вищих спорових і насінних рослин, які належать до 500 родів та 100 родин.

РОСЛИННІ РАЙОНИ

Територія Ровенської області входить до складу Східної Європей­ської провінції широколистяних лісів Європейської широколистяної зони. У на­прямку з півночі на південь у межах області слід розрізняти три геоботанічних округи: Західно-Поліський, Волинський Лісостеповий та Малополіський.

Для поліської частини області характерна значна залісеність і заболоченість. На значних площах поширені луки. Ліси займають 40% території, луки — 25—30%, болота — 10—20%.

Серед лісів найбільші площі припадають на чисті соснові бори. Менші площі займають мішані ліси широколистяно-соснові та сосново-широколистяні (субори). Ще менші площі під мішаними дубово-грабово-сосновими і грабово-сосновими лі­сами. На місці вирубаних соснових та дубово-соснових лісів досить поширені березові.

На півдні поліської частини області на невеликих площах збереглися широко­листяні дубово-грабові ліси, а в північній частині області місцями — ялинові. Всю­ди по зниженнях і заболочених урочищах ростуть чорновільхові ліси.

Серед лучної рослинності на Поліссі найбільш поширені міжрічкові, або мате­рикові луки (суходільні, на місці вирубаних лісів, і низинні). Значні площі зай­няті заплавними луками, особливо по долинах більших річок (Горині, Стиру тощо).

Болота поширені як по долинах річок, так і по межиріччях. Долини малих річок суцільно заболочені. Переважають низинні луки, але відомі також, особливо на півночі Ровенського Полісся, зокрема в басейнах Льви і Ствиги, перехідні та верхові болота.

У межах Волинського Лісостепу природна рослинність збереглася менше. Лісо­покрита площа становить лише 10,8%. Ліси зосереджені переважно по північній та південній окраїнах території округу. Середня смуга безліса. Переважають широ­колистяні та мішані ліси з дуба звичайного, граба та сосни звичайної. На заболо­чених заплавах де-не-де трапляються чорновільшняки.

На невеличких ділянках збереглися фрагменти остепнених лук та скельно-степової рослинності. Луки, на відміну від поліських районів, у лісостеповій частині області майже повністю заплавні, рідше розміщені по окраїнах боліт та днищах балок. Болота — низинні, займають долини малих річок.

Подібно до Ровенського Полісся, Мале Полісся відзначається значною залісе­ністю. На великих просторах також поширені луки і болота. Серед лісів найбільш поширені сухі соскові і широколистяно-соснові ліси (субори). Особливо великі площі займають складні бори з сосни звичайної, за участю дуба звичайного, осики, берези бородавчастої, вільхи чорної, граба, з добре розвиненим підліском. З пони­женнями рельєфу, які зайняті торфовищами, пов’язані вологі та мокрі соснові бори з підліском з верби вушкатої та гігрофільним трав’янисто-чагарничковим покривом. По заплавах та понижених межиріччях з високим стоянням ґрунтових вод вироста­ють чорновільхові деревостани.

Серед лучної рослинності переважають низинні та суходільні луки: менші площі займають заплавні луки. Останні особливо поширені в заплавах Горині і Стира, де чергуються з болотами. Основна маса боліт зосереджена переважно по долинах малих річок (рис. 21).

ТИПИ РОСЛИННОСТІ

Ліси

Соснові ліси. Залежно від флористичного складу розрізняють лишай­никові, зелено-мохові (рис. 22), складні, сфагнові, чагарникові, злакові соснові бори. Перші чотири групи асоціацій характерні для поліської частини області, останні дві — для Ровенськсго Лісостепу.

Серед зелено-мохових сосняків (Pineta silvestris hylocomiosa) найбільші площі займають такі соснові бори: чорничний (найпоширеніший тип соснового лісу в області), вересовий і рододендронний, цікавий наявністю у складі підліска релікта третинного періоду — рододендрона жовтого (рис. 23). Набагато менші площі займають сосняки зелено-мохові, орлякові та овечо-кострицеві. Бонітет сосни, яка безроздільно панує у деревному ярусі, у зелено-мохових сосняках 1—11, зімкнутість крон — до 0,7—0,8 Підлісок переважно слабо розвинений або зовсім від­сутній (за винятком соснового бору рододендронного). Навпаки, трав’яні яруси звичайно добре виявлені. До їх головних компонентів слід віднести чорницю, верес, папороть орляк, типчак овечий, кипець сизий, які виступають субдомінантами від­повідних асоціацій. Моховий покрив розвинений нерівномірно, утворений з брі­євих мохів.

Сосняки лишайникові (Pineta silvestris cladinosa) належать до сухих борів. Найбільш поширені лишайниковий і біловусово-лишайникові бори. Зімкну­тість крон деревного ярусу, з сосни — 0,5—0,7, бонітет у першому угрупованні — IV—V, у другому — II—III класів. Чагарниковий ярус не розвинений або утво­рений з поодиноких кущів дроку красильного. Основу трав’яного покриву в лишай­никовому сосняку (покриття 20—30%) утворюють типчак овечий, чебрець звичай­ний, у біловусово-лишайниковому — біловус стиснутий. Мохово-лишайниковий ярус з листяних мохів і кущистих лишайників виявлений добре.

Деревостани складних сосняків (Pineta silvestris composite) звичайно двоярусні. У першому ярусі — сосна 1—la/б класів бонітету, в другому — дуб звичайний та граб. У підліску переважає ліщина. У трав’яному покриві найчастіше домінує чорниця. Моховий покрив звичайно виявлений слабо. Складні сосняки поширені в південних районах Поліської області. Це субори і сугрудки, пов’язані з середньозволоженими місцезростаннями. Найбільш поширені сосняки: дубово-чорничний, дубово-ліщинковий та грабовий.

Сосняки сфагнові (Pineta sil­vestris sphagnosa) значні площі займають по зниженнях на півночі області. Дерево­стан одноярусний, утворений сосною IV— V класів бонітету, зімкнутість крон — 0,5—0,2. Поодиноко виростає береза пух­наста. Підлісок звичайно відсутній. У переважно добре розвиненому трав’яно-чагарниковому ярусі, часто суцільному, особливо багато багна звичайного, ситника розлогого, молінії голубої, пухівки піхво­вої, які виступають як співдомінанти у відповідних угрупованнях. Моховий по­крив суцільний, складений зі сфагнових мохів. Найбільш поширені сосняки: сфаг­ново-багновий, розлогоситниково-сфагновий, голубомолінієво-сфагновий, піхвопухівково-сфагновий.

Сосняки чагарникові (Pineta silvestris fruticosa) на Волинському плато утворюють високозімкнені (0,7—0,9) висо­костовбурні деревостани з сосни звичай­ної Іа, І, II класів бонітету. Основу роз­виненого і густого підліска утворює лі­щина зі значною домішкою бруслин бо­родавчастої та європейської, свидини кро­в’яної, крушини ламкої. У добре розвине­ному трав’яному покриві переважають па­пороті орляк звичайний та дріоптерис чоловічий, квасениця звичайна, зірочник лісовий. Моховий покрив не виявлений. Найбільш поширена асоціація орляка ліщинового. Сосняки злакові (Pineta silvestris graminosa) на Волинському плато поширені менше, ніж сосняки чагарникові. Деревостани сосни тут теж високо­бонітетні (Іа, І, II класи). Підлісок відсутній. У дуже розрідженому травостої пере­важають мітлиця біла і тонконіг дібровний, за участю дрібних чагарників — дроку красильного, лемботропісу чорніючого, зіноваті австрійської.

Ялинові ліси (Рісееіа). Ліси з ялини європейської (Picea abies (L.) Karsfen) окремими острІБЦями виростають лише в поліській частині облабті.

Залежно від складу деревостану в межах Ровенської області розрізняють ялинники чисті, соснові та березові. Ялинники чисті належать до ялинників-зелено­мошників з одноярусними, високозімкненими (0,8—0,9) деревостанами ялини, іноді з незначною домішкою сосни та берези.

Більшість сосново-ялинових лісів також належить переважно до зеленомошників. Це одноярусні, рідше двоярусні (тоді сосна в другому ярусі) високозімкнені (0,8—0,9) деревні насадження І—II класів бонітету.

В умовах значного зволоження місцями виростають сосново-ялинові ліси-біломошники з суцільним моховим покривом зі сфагнових мохів. Деревостани таких лісів одноярусні, досить зімкнені (до 0,8), утворені ялиною і сосною, з домішкою вільхи чорної.

Широколистяно-хвойні ліси поширені в лісостеповій частині області. Це ду­бово-соснові та дубово-грабово-соснові ліси.

Деревостан дубово-соснових лісів (Querceto-Pineta) досить зімкнений (0,6—0,8), двоярусний. У першому ярусі — сосна Іа класу бонітету, другому — дуб звичайний II—III класів бонітету. У досить розвиненому підліску переважає ліщина, а в розрідженому чагарничково-трав’яному ярусі — чорниця, зірочник лі­совий, квасениця звичайна, маренка запашна.

Грабово-дубово-соснові ліси (Carpineto-Querceto-Pineta) мають три­ярусні деревостани. У першому — сосна звичайна Іа класу бонітету, в другому — дуб звичайний (бонітет II—III класів), у третьому — граб. Загальна зімкнутість крон — 0,8—0,9. Підлісок звичайно відсутній. Якщо ж він є, то його утворює ліщина. Трав’яний покрив дуже розріджений. Типова асоціація — грабово-дубово-сосновий ліс різнотравний.

Хвойно-широколистяні ліси. Сосново-дубові ліси (Pineto-Querceta). Деревостан утворює дуб звичайний за участю сосни звичайної. Підлісок розвинений слабо. У трав’яному покриві звичайно переважають види, характерні для хвойних лісів (брусниця, чорниця, папороть орляк та інші). Моховий покрив розвинений слабо. Поширені такі ліси на Поліссі.

Дубові ліси (Querceta) утворює дуб звичайний. Слід розрізняти діброви чагар­ничкові (Querceta roburi fruticulosa), трав’яні (Q. г. herbosa) і чагарникові (Q. r. fru­ticosa). Перші два типи властиві переважно поліській частині області, останній поширений по всій її території.

Чагарничкові діброви мають одноярусні деревостани з домінуванням дуба звичайного. Поодиноко трапляються береза бородавчаста, вільха чорна. Зім­кнутість крон — 0,9, бонітет — 1 класу. Підлісок або відсутній, або розріджений, з поодиноких кущів горобини, крушини ламкої, ліщини, малини. У трав’яно-чагарнич­ковому ярусі переважає чорниця. Провідна асоціація — діброва чорнична.

Деревостани трав’яних дібров (провідна асоціація — діброва злаково-різнотравна) теж одноярусні, з дуба, з поодинокими кленами, ясенами, грабом. Бонітет — І класу, зімкнутість крон — 0,6—0,7. У розрідженому підліску зрідка трапляються бруслини європейська та бородавчаста, горобина. У густому трав’яному покриві переважають злаки, куничних тростиновий і перлівка поникла.

До чагарникових належить діброва ліщинова. У деревному ярусі панує дуб І—II класу бонітету. Лише де-не-де поодиноко росте граб. Основу добре роз­виненого підліска утворює ліщина за участю бруслин європейської та бородавчас­тої, вовчого лика і крушини ламкої.

Грабові ліси (Carpineta), або груди — звичайно одноярусні, густі (зімкнутість крон 0,8—1,0), утворені грабом, з домішкою берези і осики в лісостепових дерево­станах, а в поліських — і дуба. Якщо росте дуб, то він утворює дуже розріджений верхній деревний ярус. Переважають чисті грабняки. Підлісок звичайно відсутній. Моховий ярус не розвинений. Трав’яний покрив або відсутній, або досить розрід­жений. На Поліссі переважають груди мертвопокривні, в Лісостепу — різнотравні та осоково-різнотравні.

Грабово-дубові ліси (Carpineto-Querceta). Мають двоярусні деревостани. У пер­шому ярусі переважає дуб І—II класів бонітету, в другому — граб також І—II класів бонітету. Місцями, особливо в лісостепових грудах, домішуються липа, бе­рест, ясен звичайний, береза бородавчаста, черешня. Загальна зімкнутість крон — 0,8—0,9. У поліських дубово-грабових лісах і підлісок, і трав’яний ярус, і моховий покрив або слабо розвинені, або зовсім відсутні. У лісостепових, навпаки, ці яру­си чітко виявлені. Підлісок з домінуванням ліщини, чагарничково-трав’яний по­крив з переважанням чорниці, зірочника лісового, квасниці звичайної, маренки за­пашної.

Березові ліси (Betuleta). Це переважно ліси, утворені березою бородавчастою (Betula verrucosa), які сформувалися на місці вирубаних соснових лісів на Поліссі та широколистяних і широколистяно-соснових — у Лісостепу. Деревостани берези досить зімкнені, І—II класів бонітету. Місцями поодиноко домішуються дуб, осика, а в Лісостепу — і граб, липа, клен гостролистий. Підлісок або відсутній, або досить розріджений. Основу його в поліських березняках утворюють крушина лам­ка, горобина, іноді рододендрон жовтий, а в лісостепових — свидина кров’яна, брус­лини бородавчаста і європейська.

Осикові ліси (Populeta tremulae). Це переважно похідні ліси, які виростають після широколистих та широколисто-соснових лісів. Досить поширені, особливо в поліській частині області, але не займають великих площ. Деревостани одноярусні, їх утворює осика (Populus tremula) за участю дуба звичайного, клена гостролисто­го, граба, липи, берези, береста, іноді сосни. Основу розвинутого підліска звичайно утворює ліщина. Трав’яний покрив, інавпаки, надзвичайно розріджений. У ньому переважають веснівка дволиста, чорниця, конвалія звичайна. Найбільш поширені ліщинові осичники.

Чорновільхові ліси (Alneta glutinosae). Поширені на значних просторах по всій території області, але невеликими масивами, вздовж струмків і середніх та невеликих річок, особливо в північно-західній частині Ровенщини. Основу лісових деревостанів із зімкнутістю крон до 0,9 утворює вільха чорна (клейка) Іа—І класів бонітету. До неї поодиноко домішуються дуб, осика, береза бородавчаста і пухнас­та, ясен.

На Поліссі переважають чорновільшняки злаково-осокові та злаково-різнотрав­ні (домінанти трав’яного ярусу — осоки волосиста і несправжньосмикавцева, кунич­ник сіруватий, мітлиця біла, грястиця збірна, гадючник в’язолистий та інші пред­ставники дводольного різнотрав’я). У Лісостепу найбільш поширені чорновільшняки чагарникові і різнотравні (провідні домінанти — яглиця звичайна, хвощ лісовий, гравілат річковий та інші).

Чорновільхово-ялинові ліси (Alneto Piceeta). Деревостани таких лісів утворю­ють ялина разом з вільхою чорною. Розрізняють чорновільхові ялинники чагарникові (ліщинові) і сфагнові.

Деревостани ліщинових чорновільхових ялинників — зімкнені, одноярусні, рідше двоярусні, утворені ялиною і вільхою чорною Іа—І, рідше — II—III класів бонітету. Основу добре розвиненого підліска утворює ліщина за учас­тю крушини ламкої, горобини, верби попелястої. Основу трав’яного покриву скла­дають різнотрав’я і чорниця. Особливо багато квасениці звичайної і бальзаміну — не-чіпай-мене. У моховому покриві, крім брієвих мохів, в умовах надмірного зволо­ження беруть участь і сфагня

Сфагнові чорновільхово-ялинові ліси мають одноярусну будову. Лісостепи високозімкнені, 1—II класів бонітету. Підлісок у таких лісах звичайно відсутній або утворений поодинокими кущами горобини, крушини ламкої.

Лучна рослинність

Найбільші площі луки займають у поліській та малополіській час­тинах області, набагато менші — у лісостеповій. У поліських районах переважають луки міжрічкові, або материкові. На Волинській височині міжрічкові луки майже відсутні. Тут панівним типом лучної рослинності є заплавні луки. Але і в поліських районах заплавні луки хоч і менш поширені, ніж міжрічкові, проте також займа­ють чималі площі.

Серед міжрічкових лук розрізняють суходільні та низинні. Суходільні луки виникли на місці знищених мішаних і широколистих лісів (суборів, сугрудків, гру­дів). На місці вирубаних соснових борів одразу ж формуються трав’яні (з біло­вусом, кострицею овечою, келерією сизою, нечуйвітром волохатеньким) і чагарнич­кові (з вересом) пустища. Низинні луки сформувалися на місці чорновільхових та інших сирих типів лісів, а також на низинних болотах після деякого їх підсу­шування.

Заплавні луки виникли майже виключно на місці вирубаних заплавних лісів.

Суходільні луки пов’язані насамперед з вершинами і схилами різного роду місцевих підвищень рельєфу (гряди, горби).

Серед справжніх суходільних лук найбільш поширені тонкомітлицеві (Agrostideta tenuis), червонокострицеві (Festuceta rubrae), звичайнопахучотравні (Anthoxantheta odorati), менше — лучнокостричники (Festuceta pratensis), серед­ньотрясучники (Brizeta mediae) та лучнотонконіжники (Poectapratensis). Травостої таких лук мезофільні і гігромезофільні, злаково-різнотравні. Флористичний склад крупнозлаково-різнотравних лук — 40—50 видів, висота травостою — 60—60 см, дрібнозлаково-різнотравних — відповідно — 40—45 видів і 40—50 см. Моховий покрив відсутній або слабо розвинений.

З пустищних суходільних найбільші площі займають біловусові луки (Nardeta strictae), з неподільним пануванням в їх травостоях біловуса стиснутого. Травостої біловусників невисокі (у середньому 20 см), флористично бідні (25—30 видів).

Певні площі займають також замоховілі луки з пахучої трави звичайної, міт­лиці тонкої, трясучки середньої за участю біловуса, костриць овечої та поліської, булавоносця сіруватого та інших психрофітів.

Низинні луки займають досить і надмірно зволожені пониження та окраїни ве­ликих болотних масивів.

Болотисті низинні луки поширені на суходільних пониженнях та знижених ділянках других надзаплавних терас. Це пухирчасто-осочники (Cariceta vesicariae), струнко-осочники (Cariceta gracilis), повзучомітличники (Agrostideta stolonizanti), водянолепешнякові луки (Glycerieta aquaticae). Травостої таких лук густі, досить високі (70—100 см), дво-, триярусні, осокові, злаково-осокові, осоково-злакові.

Серед торф’янистих низинних лук найчастіше трапляються голубомолінієві (Molinieta coerulans), дернисто-щучникові (Deschampsieta caespitosae), шерстисто-медовотравні (Holceta lanatae), собачомітлицеві (Agrostideta caninae), дернистоосоч­ники (Cariceta caespitosae), просяноосочники(Cariceta рапісеае),жовтоосочники (Ca­riceta flavae), звичайноосочники (Cariceta vulgaris). Вони переважно займають ши­рокі плоскі низини, які живляться водами поверхневого стоку, при близькому роз­міщенні до поверхні ґрунтових вод. Злакові торф’янисті луки — високотравні (до 70—90 см), густі, три-, чотириярусні, переважно крупнозлакові. На осокових луках травостої теж густі, дво-, триярусні, дрібноосокові, рідше злаково-дрібноосокові. На всіх луках звичайно є суцільний моховий покрив з брієвих мохів.

Пустищні низинні луки формуються звичайно в комплексі з торф’янистими, від яких нерідко і походять. Основу їх утворює біловус. Травостої дво- і три­ярусні, досить густі, з добре розвинутим моховим покривом з лучно-болотних брієвих мохів.

Заплавні луки. Займають, насамперед, заплави великих і середніх рік (Горині, Стиру, Случі, Стубли, Стоходу тощо). Долини малих річок звичайно суцільно забо­лочені.

Справжні заплавні луки поширені переважно в прирусловій і центральній частинах заплави, але заходять і в притерасну частину. Займають близько половини всієї лучновкритої площі річкових заплав. Травостої високі (не нижче 70—80 см), густі, переважно три-, чотириярусні, різнотравно-злакові, рідше злакові, або злаково-різнотравні. Моховий покрив не розвинений. Провідні формації: лучнокостричники (Festuceta pratensis), біломітличники (Agrostideta albae), лучнокитники (Alopecu­ieta pratensis), лучнотонконіжники (Poeta pratensis), червонокостричники (Festuceta і librae), тонкомітличники (Agrostideta tenuis). Менші площі займають угруповання з домінуванням трясучки середньої, гребінника звичайного, пахучої трави звичай­ної, ще менші — формації стоколосу безостого, куничника наземного, пирію повзу­чого, тимофіївки лучної, пажитниці багаторічної.

Болотисті заплавні луки виростають по міжгривних зниженнях прирусло­вої, центральної і особливо притерасної частин заплав та по старицях. Найбільш поширені луки болотно-тонконогові (Poeta palustris), звичайноочеретянкові (Digraphideta arundinaceae), стрункоосокові (Cariceta gracilis). Значно менші площі зай­мають угруповання мітлиці повзучої (Agrostis stolonizans), лепешняка великого (Glyceria maxima), лепешняка плавучого (Glyceria fluitans).

Травостої злакових болотистих лук переважно різнотравнозлакові, осокових — різнотравно-дрібноосокові, високі (80—120 см), густі, звичайно чотириярусні. Мохо­вий покрив у злакових угрупованнях розвинений слабо або зовсім відсутній, в осо­кових — суцільний з брієвих мохів.

Торфуваті заплавні луки займають рівнинні ділянки, пологі схили, негли­бокі міжгривні зниження центральної і притерасної частин заплав. Серед злакових торф’янистих лук найбільш поширені дернисто-щучникові луки, серед осокових — звичайноосочники (Cariceta vulgaris). Травостої злакових лук високі (до 80—100 см), густостеблі, три-, чоториярусні, переважно різнотравно-злакові. Травостої осокових лук звичайно різнотравно-дрібноосокові, рідше різнотравно-злаково-дрібноосокові, до 60 см висотою, густі, три-, чотириярусні.

Дуже незначні площі, переважно в лісостеповій частині області, по найбільш піднесених частинах річкових заплав займають остепнені заплавні луки. Поши­рені формації тонконога вузьколистого (Poa angustifolia), осоки ранньої (Саrех рrаесох), мітлиці Сирейщикова (Agrostis SyreistschiKovii).

Переважно по притерасних шлейфах виростають також на незначних площах пустищні заплавні луки, з домінуванням біловуса стиснутого та булавоносця сіруватого (Corynephorus canescens).

Болота

Болота поширені по всій території Ровенської області. Розміщені вони переважно в долинах сучасних і реліктових рік, де іноді займають значні простори. Так, болото Кремінне, розташоване у прадолині Стир—Словечна, займає 35 тис. га. Є багато ЕОДОДІЛЬНИХ боліт, які займають безстічні та стічні улоговини по вододі­лах, міжгривні зниження, западини на місці колишніх озер, карстові лійки, знижен­ня льодовикового походження тощо.

Долини більшості реліктових і сучасних малих річок (дрібні притоки Горині, Случі, Стиру тощо) звичайно суцільно заболочені. Заплави ж більших рік (Стир зі Стублою, Горинь зі Случчю, Ствига з Львою, Стохід) заболочені не суцільно. Тут болота чергуються з луками. Але є серед великих рік і такі, у яких частина заплави буває суцільно заболочена (наприклад, середня течія Льви). Болота переважно за­плавно-притерасні, рідше — лише притерасні.

За генетичним типом рослинного покриву та складом торфу на Ровенщині всюди переважають евтрофні (низинні) болота. Набагато менші площі зайняті верхо­вими (оліготрофними) та перехідними (мезотрофними) болотами. Евтрофні болота поширені по всій території області, починаючи від Малого Полісся і кінчаючи Во­линським Поліссям. Верхові і перехідні болота зосереджені переважно на півночі поліської частини області. Іноді вони трапляються також і в лісостеповій, і в мало-поліській частинах області. Що ж до верхових боліт, то на Малому Поліссі їх теж можна знайти, але в Лісостепу вони відсутні.

Евтрофні болота. Евтрофні (низинні) болота особливо поширені на Поліссі. Панують вони також у лісостеповій та в малополіській частинах області. Серед евтрофних боліт відомі і заплавні, і вододільні. Найбільші простори займають трав’яні і трав’яно-гіпнові болота, особливо осокові та осоково-гіпнові. Набагато менші площі — під лісовими і чагарниковими.

Трав’яні болота евтрофні формуються в умовах надмірного зволо­ження. Це переважно болота долинні, заплавні, притерасні, рідше — межирічні. Тра­в’яні болота безлісі. На них лише подекуди росте береза пухнаста, вільха чорна, сосна звичайна та групами чагарникові верби. Особливо поширені осокові болота. Травостої їх осокові та злаково-осокові. Найбільші площі займають купинно-осоч­ники, а також корневищно-осочники.

Трав’яно-мохові евтрофні болота також формуються в умовах над­мірного зволоження. Особливо часто на них можна натрапити у вододільних уло­говинах, в улоговинах других річкових терас, на притерасних зниженнях, розміщених поза впливом повеней, у долинах реліктових річок. Відзначаються розвитком мохо­вого покриву з гіпнових мохів за участю сфагнів, інколи — значним. Найбільш по­ширені кореневищно-осоково-гіпнові болота, набагато менші площі займають крупно-осоково-сфагнові, осоково-сфагнові та ринхоспорово-сфагнові формації.

Лісові евтрофні болота трапляються рідко. Переважно відзначаються добре розвинутим моховим покривом зі сфагнових або бріевих мохів. Займають во­додільні і долинні зниження. Це болота соснові, березові, чорновільхові.

Деревостани сосни звичайної у соснових болотах досягають 12—20 м висоти, зімкнутість крон — 0,7—0,8. Завжди в значній кількості домішується береза пухната. Підлісок звичайно слабо розвинений, утворений з крушини, горобини, верби попелястої.

Березові болота мають деревостани, складені частіше березою пухнатою, рідше — бородавчастою, з домішкою сосни та вільхи чорної. Висота деревостанів — 10—12 м, зімкнутість крон — 0,5—0,8. Підлісок якщо і є, то дуже розріджений, утворюється з верби попелястої та крушини ламкої.

Чорновільхові болота найбільш поширені серед лісових боліт. Основу деревного ярусу утворює вільха чорна (бонітет І—II класів, зімкнутість крон — 0,9, висота — 15—25 м). Домішуються береза, дуб, граб, сосна, ялина, ясен, в’яз гладенький. Підлісок розвинений нерівномірно. Його утворюють верба попеляста, крушина ламка, калина, черемха, ліщина, смородина чорна.

Чагарникові евтрофні болота досить поширені, але невеликими маси­вами, на місці спалених або вирубаних лісів та осушених трав’яних або трав’яно-мохових боліт. їх утворюють, насамперед, верба попеляста, рідше — п’ятитичин­кова, тритичинкова, лапландська, розмаринолиста. Часто трапляється береза низь­ка, з утворенням самостійних угруповань. Як домішки, ростуть верби чорнична, пов­зуча, вушката, крушина ламка, калина, берези бородавчаста і пухнаста, кущова вільха чорна.

Мезотрофні болота. Займають переважно вододільні зниження, рідше розміщені по зниженнях прируслових частин других терас або корінного берега річкових до­лин. Зосереджені в основному на Поліссі. У Лісостепу на них можна інколи натра­пити на других річкових терасах. На Поліссі найбільш поширені лісові сфагнові болота, в Лісостепу — осоково-сфагнові болота мезотрофного типу.

Лісові сфагнові мезотрофні болота — переважно березово-сосново-сфагнові, рідше — сосново-сфагнові та березово-сфагнові. Деревостани берези досить зімкнені (до 0,7), висота 4—8 (12—14) м. Основу розрідженого підліска утворюють верба попеляста, крушина ламка, менше — верба вушката, лапландська, розмаринолиста, повзуча, чорнична.

Пригнічено-рідколісні та чагарникові мезотрофні болота. Найбільш поширені угруповання сосново-березово-сфагнові, набагато менше — березо­во-сфагнові та низькоберезово-сфагнові. Ще менші площі займають чагарникові сосно­во-березово-сфагнові і березово-сфагнові та дрібновербово-сфагнові (з верб лапланд­ської та розмаринолистої) болота. Деревостани, утворювані сосною і березою (остання часто має вигляд куша), дуже пригнічені, розріджені (зімкнутість 0,1—0,3), низькорослі (2—5 м). Інколи деревний ярус відсутній. Основу чагарникового ярусу утворюють верби попеляста, п’ятитичинкова, вушката, лапландська, розмаринолиста, чорнична та береза низька. У трав’яно-чагарничковому ярусі значну роль відіграють чагарнички з родин вересових і брусничних та осоки. Суцільний моховий покрив складений сфагнами.

Трав’яно-чагарничково-сфагнові мезотрофні болота займають сильно обводнені невеликі улоговини або знижені окраїни оліготрофних боліт. Мають суцільний моховий килим зі сфагнів.

Дерева і кущі майже відсутні. Лише де-не-де трапляються пригнічені деревця берези та сосни або кущики верб, переважно дрібних. Найбільш поширені осоко­во-сфагнові болота, з домінуванням осок пухнатоплодної, здутої, багнової за участю пухівок піхвової та вузьколистої, андромеди та журавлини. Менш поширені очеретяно-сфагнові болота з осокою пухнатоплодою і очеретом, шейх­церієво-ринхоспорово-сфагнові болота, серед яких на Ровенщині най­більше осоково-шейхцерієво-сфагнових угруповань з домінуванням осоки пухнатоплодої та шейхцерії болотної.

Оліготрофні болота. Поширені лише в поліській частині області. Займають пе­реважно вододільні зниження. Рідше їх можна побачити по долинах алювіально не діючих річок, які не заливаються повеневими водами. Відзначаються суцільним сфагновим килимом. Розрізняють оліготрофні болота лісові, сфагнові, пригнічено-рідколісно-сфагнові, трав’яно-чагарниково-сфашові та власне сфагнові.

Серед лісових сфагнових оліготрофних боліт відома форма­ція сосново-сфагнова оліготрофна, з досить зімкненим (0,4—0,7) і високим (до 10— 20 м) деревостаном сосни V класу бонітету. Іноді домішується береза пухнаста. Переважаючі види трав’яно-чагарничкового ярусу: багно, лохина, андромеда, жу­равлина звичайна, осока малоквіткова.

Деревостаии сосни на пригнічено-рідколісних сфагнових олі­готрофних болотах дуже розріджені (зімкнутість крон не більше 0,3) та низь­корослі (4—5 м). Основу трав’яно-чагарничкового ярусу становлять пухівка піхвова, андромеда, багно, шейхцерія, осока багнова, дуже рідко — хамедафне.

У рослинному покриві сфагнових оліготрофних боліт, або моча­рів, переважають сфагни. Серед трав’янистих рослин найбільше шейхцерії, ринхоспори, а також осоки багнової, пухівки піхвової, андромеди, журавлини.

Трав’яно-чагарничково-сфагнові оліготрофні болота в ці­лому повторюють будову пригнічено-рідколіоних сфагнових оліготрофних. Різниця полягає у цілковитій відсутності деревного ярусу. Домінанти чагарничково-трав’яно­го ярусу: пухівка піхвова, багно, шейхцерія, ринхоспора, осока багнова.

РОСЛИННІ РЕСУРСИ

Велику територію Ровенщини займають ліси. Тільки ліси Держліс­фонду покривають близько 550 тис. га. З них під хвойними лісами — 69%, під твердолистими — 12% і під м’яколистими — 20% загальної площі. Найбільші площі займають сосна (69% лісовкритої площі), дуб звичайний (близько 10%), береза (10%) і вільха чорна (9%). Інші породи (граб, осика, ясен, ялина та ін.) займають незначні площі- Основна частина лісів зосереджена в поліській частині області, де на них припадає близько 40% території. У Лісостепу ліси збереглися лише на 10% площі.

Загальні запаси деревини — понад 40 млн. м³. Із них близько 72% припадає на сосну, 11% — «а дуб, близько 6% — на березу, до 8% — на вільху чорну.

Ліси також багаті на дикорослі плодові породи та ягідники, на гриби.

Загальна грибоносна площа становить понад 170 тис. га. Найбільші площі займають білі гриби (30%), лисички (30%), маслюки (30%). Серед інших видів грибів особливо поширені опеньки. Біологічний запас грибів досягає 4 тис. т, вироб­ничий — 3 тис. т. Близько половини урожаю дають маслюки, третину — опеньки, одну десяту — лисички. Найменш урожайний в умовах Ровенщини білий гриб.

Ягідники займають понад 100 тис. га. Найбільші площі покриті чорничниками (близько 60%). По одній п’ятій ягодоносної площі припадає на журавлину і брус­ницю. Загальний біологічний запас ягід досягає близько 6 тис. т, виробничий — близько 4 тис. г, з них близько 90% займають ягоди чорниці.

Можна також збирати ягоди малини, ожини, смородини чорної, смородини чер­воної, суниць.

Груша, яблуня, горобина, черемха, ліщина, шипшина, калина займають наба­гато менші площі, але добре плодоносять.

На луки припадає близько 180 тис. га. Суходільні луки займають близько по­ловини лучновкритої площі, низинні — близько 23%, заплавні — понад 27%.

Найбільш продуктивні заплавні луки. Особливо поживне сіно з усіх заплавних лук дають справжні луки. Основу травостоїв утворюють такі цінні злаки, як костриці лучна і червона, мітлиця біла, куничник наземний, тимофіївка лучна, тонконіг луч­ний, китник лучний, пажитниця багаторічна, гребінник звичайний та інші. Траво­стої цих лук — різнотравно-злакові, рідше — бобово-різнотравно-злакові, злакові або злаково-різнотравні. Сіно з таких лук відзначається високою якістю. Найбільш продуктивні наземнокуничникові, лучнокострицеві та біломітлицеві луки, з яких зби­рають до 20—30 ц/га сухого сіна. Урожай сіна з інших типів лук коливається у ме­жах 15—20 ц/га.

Високий урожай сіна дають болотисті та торф’янисті заплавні луки. Так, з 1 га звичайноочеретянкової луки можна зібрати 25—40 ц/га, з болотно-тонконогової — до 30 ц/га, зі стрункоосокової — до 40 ц/га, зі щучникової — до 60 ц/га. Але сіно з цих лук грубе, низької кормової якості, оскільки основу травостою тут утворюють осоки. Його краще використовувати на силос. Високоякісне сіно дають лише звичайноочеретянкові та болотно-тонконогові луки.

Серед суходільних лук найбільш поширені справжні, у складі яких особливо рясно ростуть мітлиця тонка, костриця червона, менше — пахуча трава звичайна, костриця лучна, тонконіг лучний, трясучка середня. Травостої цих лук звичайно зла­ково-різнотравні. Сіно — переважно середньої якості. Урожайність — до 15 ц/га.

Сіно більшості низинних лук як торф’янистих, так і болотистих, низької якості. Це пов’язано з тим, що тут росте багато осоки. Тому сіно з цих лук більш доцільно використовувати на силос. Урожай вони дають малий — звичайно в межах 10— 15 ц/га. Сіно досить високої якості дають лише повзучомітлицеві луки.

Урожай сіна та якість його значно зростуть, якщо постійно застосовувати по­верхневе поліпшення лук.

Значні площі займають торфовища. Загальна їх площа — понад 170 тис. га. Займають вони переважно долини сучасних та реліктових річок. Всюди домінують низинні болота. Набагато менші площі покривають перехідні та верхові болота. Се­ред низинних боліт найбільш поширені трав’яні та трав’яно-гіпнові болота, особливо осокові та осоково-гіпнові; менше — лісові та чагарникові.

Загальний обсяг запасів торфу — понад 1 млрд. 600 млн. м³.

Найбільші торфовища: Неньковицьке, Радно (Зарічнянський район), Морочне-І, Заклевщина, Морочне-ІІ, Піддубичне, Коровинське (Дубровицький район), Коза-бе­резина (Рафалівський район), Кремінне, Чемерище, Білля Стерезівка (Рокитнянський район), Верба-І (Дубнівський район) та інші.

• ← Поверхностные воды Ровенской области
• Почвы Ровенской области →