1 год назад
Нету коментариев

Sorry, this entry is only available in
Украинский
На жаль, цей запис доступний тільки на
Украинский.
К сожалению, эта запись доступна только на
Украинский.

For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

Ровенська область утворена 4 грудня 1939 р. Площа її становить 20,3 тис. км2, або 3,1% території Української Радянської Соціалістичної Республіки. За кількістю населення (1066,5 тис. чоловік) область стоїть на 19-му місці в УРСР; густота населення — 52 чоловіки на 1 км2, і що значно менше, ніж середня густота населення по республіці (78 чоловік на 1 км2).

Ровенщина була заселена з давніх часів, про що свідчать численні археологіч­ні пам’ятки та старовинні міста (про Дубровицю є згадка в літописах 1005 p., про Дубно — 1100 p., про Клевань — 1113 p.), а також значні зміни в природному се­редовищі: вирубки лісів, розорання степових ділянок тощо.

Область розташована на північному заході республіки. її географічне положен­ня визначається такими координатами: крайня північна точка (с. Прикладники За­річнянського району) — 51°58′ пн. широти; крайня південна (с. Дружба Червоно­армійського району) — 50°01′ пн. широти; крайня західна (с. Боремель Млинівсько­го району) — 25с01′ сх. довготи і крайня східна точка (с. Кам’яне Рокитнівського району) — 27°38′ сх. довготи.

Ровенська область на півночі межує з БРСР (з Брестською областю), на захо­ді — з Волинською, на півдні — з Львівською, Тернопільською і Хмельницькою об­ластями, а на сході — з Житомирською областю.

На території Ровенщини поширені ландшафти двох типів: поліського з пере­важанням боліт, лук, соснових, дубово-соснових та дрібнолистих осиково-березових лісів і лісостепового з домінуванням в доісторичному минулому лучних степів та дубово-грабових лісів, а в теперішній час — переважно орних земель.

Загалом Ровенська область відзначається рівнинною поверхнею, середня ви­сота якої 184 м н. р. м. і є найнижчою у межах західних областей України, але трохи вищою, ніж у рівнинній частині республіки (175 м). Найвища точка області — 372 м н. р. м. — поблизу с. Дружба Червоноармійського району на північному краю Подільського плато, а найнижча — 134 м н. р. м. — у долині р. Горинь на границі з Білорусією. Отже, різниця у висотах між південною і північною частинами області досягає майже 130 м. Відстань по прямій між цими двома точками становить 190 км, що на перший погляд призводить до значного нахилу поверхні (1,3 м на 1 км). Про­те справжні нахили поверхні в різних місцях області значно менші. Картометричні виміри показали, що більша частина території Ровенщини має висоти до 200 м н. р. м. Це й є поліські райони області, нахили поверхні яких незначні і, як правило, не перевищують декількох сантиметрів на 1 км, внаслідок чого течії рік дуже повільні. Ріки недостатньо дренують атмосферні і підземні води, що є причиною надмірного зволоження і заболочення поліських районів. У південній лісостеповій частині області нахили поверхні досить значні, тому що саме тут зосереджені максимальні висоти, а глибоко врізані річкові долини Стиру, Ікви та Горині створюють значні різниці висот між вододілами і річками (150—200 м і більше).

Такий розподіл абсолютних і відносних висот свідчить про те, що поверхня Ровенської області орографічно неоднорідна і поділяється на дві частини (рис. 1).

Гіпсометрична схема Рівненської області

Гіпсометрична схема Рівненської області

  1. Волинська височина. Займає південну частину області і піднімається на 220—250 м н. р. м. Ця височина досить різноманітна і складається з таких оро­графічних районів:

а) Мізонький кряж, який займає територію між ріками Іква і Горинь і від­значається значними висотами (максимальна висота 358 м);

б) Повчанська височина — між ріками Стир та Іква (максимальна висота 328 м);

в) Ровенське плато — між ріками Стир і Горинь (максимальна висота 262 м);

г) Гощанське плато — між ріками Горинь і Корчик (максимальна висо­та 251 м).

  1. Поліська низовина. Займає північну частину області і піднімається на 186 м н. р. м. Ця низовина також неоднорідна і може бути поділена на такі орогра­фічні райони:

а) Костопільська денудаційна рівнина — між ріками Горинь, Случ (макси­мальна висота 234 м);

б) Рокитнівська денудаційна рівнина — між р. Случ і границею з Житомир­ською областю (максимальна висота 227 м);

в) Сарненська акумулятивна рівнина, яка утворилася на місці прадавньої до­лини Стир-Слоьечно (див. розділ «Геоморфологія») і відзначається абсолютними ви­сотами нижче 200 м. н. р. м.;

г) Рафалівсько-Висоцьке горбисте моренне пасмо, яке є східним продовженням Волинського моренного пасма з висотами окремих горбів понад 200 м;

д) Пригоринська акумулятивна рівнина між ріками Стир і Льва з абсолютними висотами близько 150 м.

Територія Ровенщини вклинюється на.півдні ще в третю географічну область, у так зване Мале Полісся яке на сході звужується і переходить у Острозьку про­хідну долину, з’єднану з Шепетівським Поліссям. Своєю найбільш південною части­ною Ровенська область захоплює навіть частинуПодільської височини (села Вілія, Дружба, Кутянка) з висотами понад 300 м й. р. м.

Отже, Ровенська область має складну будову поверхні, що досить виразно ілюструють гіпсометрична карта області і меридіональний гіпсометричний профіль, проведений через населені пункти Вілія—Мізоч—Ровно—Сарни—Дубровиця (рис. 2).

Меридіональний профіль Рівненської області

Меридіональний профіль Рівненської області

За природними ознаками Ровенщина нагадує сусідні Волинську і Житомирську області. Вона відзначається заболоченістю та поширенням торфовищ, площа яких перевищує 100 тис. та. Тут поширені «поліські чорноземи» (перегнійно-карбонатні грунти). їх площа становить 11 тис. га. Як і у Волинській області, на Ровенщині багато карстових і заплавних озер, загальна кількість яких досягає сотні. Цифра ця приблизна, тому що повна інвентаризація озер області ще не проведена. Ровен­щина багата на ліси і луки. Майже 30% території області вкрито лісами, переважно сосновими і дубово-сосновими в північній, поліській частині, і дубово-грабовими в південній, лісостеповій. Понад 15% земельних угідь зайнято луками і пасовищами, які теж зосереджені переважно у поліській частині області.

Територія Ровенської області в сучасних своїх межах повністю входила до складу Волинської губернії царської Росії. Отже, природні умови області в дожовтневий час вивчали в основному російські вчені. Систематичне дослідження природних умов і природних ресурсів розпочалося лише в другій половині XIX ст. у зв’язку з розвитком промислового капіталізму в Росії.

Серед нечисленних досліджень природи того періоду треба відзначити роботи «Западной зкследиции по осушенню болот», яка працювала під керівництвом І. І. Жилінського в 1874—1897 pp. у басейні Прип’ятсьхого Полісся. Завдання цієї експедиції полягало в осушенні боліт Прип’ятського басейну (було прокладено 4,5 тис. км меліоративних каналів, головним чином у межах сучасної Білорусії). Завдання не вдалося виконати повністю, але експедиція мала велике значення, оскільки в ній брали участь видатні вчені того часу: геологи Н. П. Барбот-де-Марні і О. П. Карпінський, кліматолог О. І. Воєйков (1893, 1899), ґрунтознавець В. В. До­кучаєв, ботанік і географ Г. І. Танфільєв (1899) та інші. Саме дослідженнями цієї плеяди видатних природознавців закладено основи наукового пізнання природи Прип’ятського Полісся, а отже, і поліських районів Ровенської області.

Цілу епоху в дослідженні природи Полісся, зокрема Ровенського, становлять роботи П. А. Тутковського. Він вивчав її понад 20 років (1894—1915). Саме П. А. Тут­ковський виявив широку смугу моренних горбів, яка простягається від Рафалівки на Дубровицю і далі в Білорусію, утворюючи разом з такою ж смугою моренних горбів між Любомлем і Маневичами у Волинській області єдине Волинське моренне пасмо. Він також зауважив, що четвертинні відклади східної частини Ровенського Полісся і західної частини Житомирського Полісся позбавлені кристалічних валунів і на них поширені релікти вічнозелених чагарників рододендрону жовтого (Rhododendron luteurn Sweet), що свідчить про відсутність у минулому на цій території льодовикового покриву. П. А. Тутковський назвав цю територію «полісь­кою безвалунною областю». Слід також згадати геологічні дослідження В. Д. Лас­карєва в південній частині Ровенщини (1904, 1914).

У 1920—1939 pp. деякі дослідження природи області були виконані польськими вченими. Так, озера досліджували Є. Кондоацький (1938) і С. Ленцевич (1933), болота і торфовища — С. Кульчинський (1933, 1939), Б. Криговський (1930, 1933),

  1. Тимракевич (1935), рельєф і четвертинні відклади — Е. Рюлє (1933, 1936, 1937),
  2. Матковський (1930) та інші. Польські спеціалісти займались також питаннями меліорації земель Полісся (В. Лібрович, 1923; С. Турчинович, 1929 та інші).

Велике значення для пізнання природи Полісся мали роботи радянських вче­них, які вивчали сусідні райони Житомирського Полісся. Серед цих досліджень особливої уваги заслуговують праці Б. Л. Лічкова (1928), який обгрунтував гіпотезу широкого обводнення території Прип’ятського Полісся у четвертинному періоді, Д. К. Зерова (1938), присвячені питанням стратиграфії четвертинних відкладів.

Новий етап у вивченні природних умов і природних ресурсів області розпочався після возз’єднання Західної України в єдиній Українській Радянській державі. Гео­логічні дослідження (В. Г. Бондарчук, 1965; Г. X. Дикенштейн, 1950, 1957; Є. К. Ла­заренко та ін., 1960; С. П. Родіонов, 1954; М. П. Семененко, 1951; А. В. Хижняков, 1968 та багате інших) дали змогу уточнити стратиграфію осадових відкладів і тек­тонічну структуру території південно-західної частини Східно-Європейської платфор­ми і, зокрема, структуру її докембрійського фундаменту та виявити цінні корисні копалини (поклади кам’яного вугілля у Львівській і Волинській областях, родовища п’єзокварцу тощо).

Значні роботи проведено також з геоморфології та четвертинної геології пів­нічно-західних областей України, серед яких слід згадати дослідження А. Б. Богуць­кого (1965), М. Ф. Веклича (1966), Ю. Л. Грубріна (1957, 1961), Л. М. Дорофєєва (1969, 1972), П. К. Заморія (1955, 1961), М. О. Куниці (1955), О. М. Маринича (1953, 1956, 1963), І. Г. Черваньова (1970) та інших. Завдяки цим дослідженням виявлено суттєві риси будови червертинних відкладім, показано їх зв’язок з сучас­ними і похованими формами рельєфу, визначено основні етапи палеогеографії цієї території.

Чимало робіт присвячено кліматології та гідрології Ровенської і суміжних областей. Спостереження метеорологічних станцій і постів, систематичні експедицій­ні дослідження снігового покриву, річок і озер дозволили зробити низку цінних кліматичних і гідрологічних узагальнень. Особливої уваги заслуговують праці М. С. Андріанова (1951, 1966), В. М. Бабиченко (1959, 1968), І. Є. Бучинського (1958), К. П. Воскресенського (1951), Й. А. Железняка та ін. (1960, 1966), І. К. По­ловка (1955), О. 3. Ревери (1955, 1957, 1959, 1962), Г. І. Швеця (1969, 1972).

Цінні дослідження різноманітної рослинності — лісової, лучної і болотної — західних областей УРСР, зокрема Ровенської області, провели ботаніки і геоботаніки. Це насамперед праці Д. Я. Афанасьєва щодо вивчення лучної рослинності (1957, 1959, 1965, 1968), А. І. Барбарича (1955, 1958), В. О. Поварніцина (1955, 1971), присвячені лісам і паркам Полісся, Г. Ф. Бачуріної (1960, 1964), Г. Ф. Бачуріної та Є. М. Брадіс (1954), Є. М. Брадіс (1955, 1957, 1969), у яких досліджено болота західних областей республіки.

У Ровенській області, як і в усій республіці, проведено детальне великомасштаб­не картування грунтів та зроблено їх агрохімічні аналізи на всіх землях колгоспів і радгоспів. Отже, одержано цілісну картину генетичних типів грунтів, їх географіч­ного поширення на території області. На основі цього розроблено рекомендації щодо поліпшення складу і раціонального використання грунтів, що сприяло підвищенню культури землеробства і урожайності полів. Картування і аналіз грунтів проводила велика група ґрунтознавців та агрохіміків під керівництвом таких висококваліфіко­ваних науковців, як Н. Б. Вернандер (1958, 1959), М. І. Глібко (1955), І. М. Гоголєв (1959, 1960) та інші Матеріали щодо характеристики грунтів Ровенської області зведено в роботі М. В. Кваші (1970).

Необхідно відзначити також ґрунтовні дослідження тваринного світу. Серед них насамперед слід назвати праці К. А Татаринова (1969, 1973), Ф. И. Страутмана (1963), К. В Бурчак-Абрамовича (1954), в яких здійснено систематичний і еколо­гічний аналіз фауни хребетних західних областей республіки, а в тому числі і Ро­венщини.

Комплексні фізико-географічні дослідження території Ровенської області роз­почалися порівняно недавно. Цей новий підхід до вивчення природних умов пов’я­заний з працями В. С. Гаврилюка (1953, 1954, 1955, 1957), П. В. Климовича (1961, 1962, 1965), К. І. Геренчука (1957, 1964, 1963), М. Д. Орла (1953, 1955, 1957) та О. В. Поривкіної (1955). У них зроблено перші спроби виявити природні терито­ріальні комплекси та фізико-географічні (природні) райони, поширені на території Полісся і Волинської височини.

Перед природодослідниками Ровенської області стоїть ще багато нерозв’язаних проблем, зокрема тих, які стосуються охорони природи і раціонального використан­ня природних ресурсів. Вимагають наукового обгрунтування меліораційні роботи, які ведуться широким фронтом, а також заходи щодо регулювання водного режиму перезволожених земель. Крім цього, необхідно скласти списки природоохоронних об’єктів області, що важливо як з наукової, так і практичної точок зору.