10 месяцев назад
Нету коментариев

Sorry, this entry is only available in
Украинский
На жаль, цей запис доступний тільки на
Украинский.
К сожалению, эта запись доступна только на
Украинский.

For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

Четвертинний покрив Волинської області має винятково неоднорідну будову і мінливі потужності. Якщо на значних площах Турійської денудаційної рівнини він або цілком відсутній, або ж пред­ставлений тонкою верствою елювіальних утворень, то в долинах рік Західного Бугу і Прип’яті четвертинні відклади залягають строкатою товщею осадків потужністю до 40 м (рис. 5). Найхарактернішою озна­кою поширення антропогенових відкладів області є їх широтна зональ­ність. Якщо рухатись з півночі на південь області, то в будові антропо­генного покриву можна виділити такі смуги з переважанням:

а) піщаних, рідше супіщано-суглинистих утворень, що складають заплаву та надзаплавні тераси р. Прип’яті (Верхньо-Прип’ятська аку­мулятивна низовина);

б) власне льодовикових (моренних) відкладів (Волинське моренне пасмо);

в) елювіальних утворень на верхній крейді, місцями перекритих водно-льодовиковими пісками (Турійська денудаційна рівнина);

г) лесів та лесовидних порід (Волинська височина).

Що стосується алювіальних відкладів, то вони різко відмінні в ме­жах поліської (Волинське Полісся) та волинської (Волинська висо­чина) ділянок Волинської області, тобто підпорядковуються широтній зональності.

Четвертинні відклади Волинської області складені лише континен­тальними утвореннями, серед яких виділяються відклади льодовикового (моренного), водно-льодовикового, озерно-льодовикового, алювіально­го, еолового, елювіального та інших генетичних типів.

Четвертинні відклади Волинської області — різновікові утворення, поділяються на нижньо-, середньо-, верхньочетвертинні, середньо-верх­ньочетвертинні та сучасні (рис. 5). Елювіальні утворення, які форму­вались протягом усього континентального періоду розвитку території, розглядаються нами як нерозчленовані.

Схематична карта четвертинних відкладів Волинської області...

Схематична карта четвертинних відкладів Волинської області…

Нижньочетвертинні відклади (Q1трапляються на території облас­ті у вигляді невеличких за площею залишків і пов’язані виключно з пониженнями корінних крейдово-мергельних порід верхньої крейди. Сюди належать дуже змінені відклади окської (міндельської) морени (Волинська височина, верхів’я р. Прип’ять), а також додніпровський лес (Волинська височина).

Льодовикові відклади Волинської височини, які відносяться до ге­нетичного типу основних морен, залягають невеликими острівцями на пониженнях поверхні корінних верхньокрейдових порід, досягаючи в них потужностей до 3 мМорена трапляється лише в долині р. Луги (с. Іва­ничі, м. Володимир-Волинський); на вододільних просторах вона від­сутня. Морена складена дрібноземом (супісками, суглинками, глина­ми, іноді пісками), який постійно містить 1—2% грубозернистих вклю­чень, серед них переважають граніти — дрібно- і крупнозернисті, пор­фіровидні, сірі та рожеві, амфіболіти, гнейси, кварцити, кварцитовидні пісковики, кварц, кремінь та інші з максимальними розмірами до 0,6 м.

Про існування окської (міндельської) морени у межах поліської частини Волинської області уперше вказав Е. Рюле (Е. Ruhle, 1936, 1937а, 19376). Згідно з його даними, у верхів’ї р. Прип’ять між селами Згорани і Шацьк на розмитій поверхні крейди в основі антропогену залягають подекуди різнозернисті піски потужністю близько 1 мякі містять значну кількість кристалічних валунів. Перекриваються валун­ні піски 20-метровою товщею тонкошаруватих супісків з вмістом харак­терних інтегляціальних форм Corbicula fluminalis Mtillv., Valvata naticina Menke. Вище залягають моренні відклади, які дуже поширені на території області і, виходячи на денну поверхню, складають Волинське (Любомль-Столінське) моренне пасмо. Сучасний стан вивчення окських відкладів Полісся не відповідає на питання, що являють собою піски з валунами кристалічних порід, які виявлені нижче від супіщаних інтергляціальних відкладів. На думку Е. Рюле, це може бути морена, її за­лишки, або ж водно-льодовикові відклади окського зледеніння. Ще не­достатньо даних і для встановлення межі окського зледеніння Волин­ської області. Орієнтовно її можна провести через Милятин—Павлів­ку—Володимир-Волинський і далі, паралельно долині Західного Бугу, через Любомль до кордону з Білоруською РСР.

Додніпровський лес Волинської височини за попередніми даними синхронний окській (міндельській) морені (A. Boguckij, 1972). Він за­лягає окремими острівцями потужністю від 1,5 м (м. Торчин) до 6,5 м (с. Коршів) на корінних крейдово-мергельних породах верхньої крейди іскладений однорідними жовтувато-сірими суглинками, плямистими внаслідок озалізнення, пористими, карбонатними, ущільненими.

Середньочетвертинні відклади (Q2), покриваючи найбільшу части­ну області, представлені льодовиковими, водно-льодовиковими і озер­но-льодовиковими відкладами риського (дніпровського) материкового зледеніння, а також коршівським викопним ґрунтовим комплексом та складно-побудованою товщею дніпровських лесовидних супісків і суг­линків з прошарками та лінзами пісків.

Льодовикові (моренні) відклади пов’язані з Волинським моренним пасмом. Моренні відклади здебільшого являють собою слабо відсорто­вані піски, рідше строкатозабарвлені супіски і суглинки загальною потужністю 1—5 м. У дрібноземі у значній кількості трапляються улам­ки гірських порід, серед яких переважає кремінь, а підпорядковану роль відіграють кварцитовидні пісковики, кварц, кристалічні породи (граніти, граніт-порфіри та ін.). Обкатаність включень неоднакова: най­гірше обкатаний кремінь, найкраще — кристалічні породи, причому зі збільшенням розмірів валунів ступінь їх обкатаності дещо зменшується. Максимальні розміри валунів досягають 1 м і більше.

Льодовикові відклади залягають не у вигляді суцільного покриву, а різними за площею острівцями у верхній частині окремих дуг, валів та горбів, ядрами яких є корінні палеогенові та верхньокрейдові породи.

Водно-льодовикові відклади у межах Волинської області пошире­ні на Поліссі (зандри, сзи, ками). На території Волинської височини ними складені лише піщано-супіщані товщі потужністю до 20 ж і біль­ше, що виповнюють давні долини стоку талих льодовикових вод (пра­долини рік Луга—Чорногузка, Луга—Липа).

Зандри покривають значні площі межиріч Турійської денудаційної рівнини, у річкових долинах вони поступово зливаються з алювієм терас і переходять у нього. Зандри утворені майже виключно пісками, які містять інколи прошарки і лінзи супісків і суглинків потужністю до 0,5 мЗагальна потужність пісків (подекуди вони цілком розмиті) змінюється від декількох десятків сантиметрів до 4—5 м і більше. Піс­ки кварцові, кварц-польовошпатові, сірі, жовті, бурі, дрібно-, середньо- і грубозернисті, горизонтально-верствуваті, з лінзами і прошарками косоверствуватих пісків, збагачених гравійно-гальковим матеріалом, який містить як екзотичні (граніти, кварцити, габро та ін.), так і міс­цеві (кремінь, крейда та ін.) породи з максимальними розмірами до 5—6 см діаметром.

Ози відомі в околицях Любитова, Турійська, Ковеля, Згоран та ін­ших населених пунктів. Ози мають форму валів довжиною від декіль­кох сот метрів до 2—3 км, шириною до 500 м і відносною висотою до 20—25 м. У будові озів беруть участь різнозернисті кварцові піски, доб­ре обкатані, косоверствуваті, з галькою і валунами кристалічних та місцевих порід. Залягають вони безпосередньо на крейді, поверхня якої заглиблена на 2—4 м. Найчіткіше морфологічно виявлений і найповні­ше вивчений в області Любитівський оз, який за даними Е. Рюле скла­дається з двох різних частин — східної (біля с. Вулька Любитівська) і західної (біля с. Любитів). Східна частина оза простягається з пів­ночі на південь і має вигляд плоскої височини шириною 500 м і висо­тою 15—20 м, а західна частина являє собою вал шириною 200 м і дов­жиною 5 км.

Камові горби трапляються в районі поширення морени, від якої їх не завжди легко відрізнити.

Озерно-льодовикові відклади, часто з характерною стрічковою тек­стурою, збереглися від розмиву окремими ділянками як на Поліссі, так і у межах Волинської височини, де вони просторово пов’язані з льодо­виковими відкладами та шляхами стоку талих льодовикових вод. На північно-східній околиці м. Ковеля, наприклад, безпосередньо на крейдовому фундаменті залягають стрічкові глини сірі, темно-сірі, іноді з голубуватим відтінком, вологі, за шаруватістю озалізнені. їх потуж­ність 2,8 мБіля покрівлі глини помітно опіщанюються і переходять поступово у пилуваті супіски жовто-сірого кольору, озалізнені, верству­ваті, з тонкими проверстками і лінзами глин. Потужність супісків 2,7 мЗагальна ж потужність озерно-льодовикових відкладів на околиці м. Ковеля — 5,5 м.

Коршівський викопний грунт розвинений на додніпровському лесі (Волинська височина) і відповідає одному з середньоантропогенових потеплінь. Він представлений комплексом грунтів: зверху грунт відкри­тих просторів з чітким генетичним профілем, знизу — добре острукту­рений грудкуватий шар з сірим малопотужним гумусовим горизонтом. Загальна потужність коршівського викопного грунту — 1,5—2,0 м.

Вище коршівського викопного грунту на території Волинської ви­сочини залягає піщано-супіщано-суглиниста товща подекуди лесовидна (Коршів, Торчин та ін.), що чітко розділяється на три пачки.

Нижню пачку утворюють сірі, голубувато-сірі суглинки, часто ін­тенсивно гумусовані, тонковерствуваті. Середню — піски строкатоза­барвлені (сірі, жовті, бурі та ін.), горизонтально-верствуваті, різно­зернисті, з проверстками суглинків та супісків. Верхня пачка складена лесовидними супісками сірими, жовтувато-сірими, макропористими, карбонатними. Потужність кожної з виділених пачок порід мінлива, у загальному вона рідко перевищує 4—5 м. Контакти між окремими пачками порід відсутні, місцями підкреслюються крупними викопними слідами морозно-мерзлотних деформацій (до 4,5 м глибиною), пере­важно клиновидними.

Середньо-верхньочетвертинні (Q2+3відклади складають другу незаплавну терасу річок Прип’яті, Західного Бугу, Стиру, Турії, Сто­ходу та ін. Ширина терас змінюється від 0,4 до 24 кмпотужність алю­вію— від 4—6 до 20 м і більше, причому на волинській і поліській ділянках вони мають різну будову.

У будові другої надзаплавної тераси Західного Бугу на волинській ділянці беруть участь кварцові піски сірі, жовто-сірі, бурі, озалізнені, різнозернисті, горизонтально- та хвилясто-верствуваті, зі значною кіль­кістю пилуватих і глинистих частинок, а також включень дрібногаль­кового і гравійного матеріалу (кременю, крейдово-мергельних порід, кварцу та ін.). Загальна потужність пісків (русловий алювій) зміню­ється на волинській ділянці від 1—2 до 4—5 м.

Заплавний алювій другої надзаплавної тераси волинської ділянки представлений відносно однорідним супіщано-суглинистим матеріалом загальною потужністю 6—8 м і більше (лесовидного вигляду) з чіткою горизонтальною верствуватістю у нижніх частинах розрізів. Він пере­кривається верхньочетвертинними еолово-делювіальними лесами на контакті з якими спостерігається місцями добре розвинений викопний грунт (с. Набережне та ін.).

У будові другої надзаплавної тераси поліської ділянки різко пере­важає піщаний русловий алювій, заплавний алювій відіграє підпоряд­ковану роль і являє собою глинисті піски та супіски. Старичний алювій у будові другої надзаплавної тераси як волинської, так і поліської ді­лянок трапляється дуже рідко і складений інтенсивно гумусованими глинистими пісками та супісками загальною потужністю 5—7 м.

Верхньочетвертинні відклади (Q3) — це комплекс лесів і викопних грунтів (горохівський викопний ґрунтовий комплекс, нижній і верхній горизонти вехньочетвертинних лесів, поділений дубнівським викопним грунтом) у межах Волинської височини, а також алювій першої над­заплавної тераси річок Прип’яті, Західного Бугу, Стиру, Турії, Сто­ходу та ін.

Горохівський (Мезинський за схемою А. О. Величка і Т. Д. Морозової (1969)) викопний ґрунтовий комплекс (рис-вюрмський, мі­кулинський інтергляціал) сформувався у дві фази. При цьому у першу фазу утворювався грунт лісового типу, у другу — степового (чорноземновидний) з дуже потужним гумусовим горизонтом. Грунти різних фаз діляться лесовидним матеріалом потужністю 0,5—0,8 м інтенсивно змі­неним ґрунтотворними процесами. Загальна потужність горохівського викопного ґрунтового комплексу досягає 3,0 м (A. Boguckij, 1972).

Нижній горизонт верхньочетвертинних лесів поширений на волин­ській ділянці області майже всюди, досягає потужності 1—2 м. Пред­ставлений суглинками, меншою мірою супісками жовтувато-сірого ко­льору, іноді жовтими, карбонатними, макропористими, у нижній частині з чіткою горизонтальною верствуватістю завдяки озалізненню.

На нижньому горизонті верхньочетвертинних лесів розвинений дуб­нівський (брянський за схемою А. О. Величка і Т. Д. Морозової, 1969) грунт, який відповідає паудорфському (брянському) інтерстадіалу. Викопний грунт сірий, бурувато-сірий, іноді з голубуватим відтінком, тонкоплитчастий, оглеєний. Його потужність 0,4—0,7 м. Характерною особливістю дубнівського грунту є його інтенсивна деформованість мо­розно-мерзлотними процесами як структурними (різноманітні клиноподібні форми глибиною до 2,0 м і більше), так і аструктурними (со­ліфлюкція).

Завершується верхньочетвертинний комплекс лесів і викопних грунтів верхнім горизонтом верхньочетвертинних лесів, який на тери­торії волинської ділянки області повсюдно виходить на денну поверхню і є материнською породою для сучасних грунтів. Леси пальові, сірі, однорідні в основній масі, вертикально-тріщинуваті, макропористі, кар­бонатні, загальною потужністю 6—8 м. У нижніх частинах розрізів леси подекуди горизонтально-верствуваті.

Весь верхній горизонт верхньочетвертинних лесів формувався в умовах холодного клімату, причому континентальність та сухість клі­мату помітно наростали у напрямку від основи горизонту до його по­крівлі. Потужність його 6 м і більше. Він поділений клиноподібними структурами, які заповнені лесами і являють собою псевдоморфози по повторно-жильних льодах (Горохів, Торчин та ін.). Клиновидні струк­тури розпочинаються дещо нижче від сучасного грунту, що свідчить про завершення їх утворення на останньому етапі формування верх­нього горизонту верхньочетвертинних лесів.

Перша надзаплавна тераса Західного Бугу і Стиру на волинській ділянці має ширину 0,3—1,5 км і потужність алювію до 20 мНа полі­ській ділянці максимальні значення ширини терас і потужностей алю­вію характерні для р. Прип’ять (становлять відповідно 4—б км та 12—34 м), ширина терас інших річок не перевищує 3—4 км, а потуж­ність алювію — 30 мБудова алювію першої надзаплавної тераси річок Волинської області в загальному аналогічна будові алювію другої надзаплавної тераси.

До сучасних (Q4) належать відклади заплав і русел річок, еолові (перевіяні) піски, автохтонні торфи, залізні болотні руди тощо.

Ширина заплав річок у межах Волинської височини змінюється від декількох сот метрів до 1,5—2 км (рідко більше), їх висота над рівнем води у річках становить 1—3 м, а потужність алювію — 5—15 м. Складений сучасний алювій косо- та горизонтально-верству­ватими пісками подекуди з домішками гальки і гравію підстелюючих корінних порід з середньою потужністю 3—5 м (русловий алювій), а також супісками та суглинками, з чіткою горизонтальною верствува­тістю, часто заторфованими (заплавний алювій). Потужність заплав­ного алювію досягає 5—6 м і більше.

У межах поліської частини області ширина заплав зростає до 4—8 км, а потужність алювію, складеного в основному різнокольоро­вими косо- та горизонтально-верствуватими пісками, — до 20—30 м. Піски повсюди водснасичені, що сприяє заболочуванню місцевості.

Еолові піски пов’язані з піщаними дюнами різноманітної форми, пасмами, валами та аренами, які поширені на поверхнях заплав, пер­шої надзаплавної тераси та давніх долинах стоку талих льодовикових вод здебільшого в межах Волинського Полісся і значно рідше — Во­линської височини. Вони являють собою перевідкладену вітром верхню частину розрізів алювіальних та водно-льодовикових відкладів, які мають потужність 3 м.

Автохтонні торфи у Волинській області дуже поширені. Вони трап­ляються на поверхнях заплав і першій надзаплавній терасі, давніх до­линах стоку талих льодовикових вод і рідше на вододілах. Найбільш заболоченим районом Волинської області є Верхньо-Прип’ятська аку­мулятивна низовина, де заболоченість досягає 30—40% усієї території. Потужність торфу мінлива, максимальні її значення 2—3 м.

Залізні болотні руди складаються в основному з лимоніту і поши­рені переважно в болотах на незначних площах Волинського Полісся у вигляді лінз або гнізд потужністю 0,1—1,0 м.

До нерозчленованих відкладів Волинської області належать елю­віальні утворення, розвинені в основному на писальній і глинистій крейді, яка у межах Турійської денудаційної рівнини нерідко виходить на денну поверхню. Елювій крейди представлений головним чином уламково-щебінчастим матеріалом середньою потужністю 2—3 м. Про­стір між уламками заповнений вапняковою «мукою», часто цілком по­рожній, тому елювій крейди пухкий. Розмір уламків зменшується в на­прямку від основи до поверхні вивітрілої товщі.