Тектоника и стратиграфия четвертичных обложений Волынской области
Украинский
На жаль, цей запис доступний тільки на
Украинский.
К сожалению, эта запись доступна только на
Украинский.
For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.
Територія Волинської області розташована у межах Волино-Подільської окраїни Руської (Східно-Європейської) платформи, фундамент якої складений інтенсивно дислокованими кристалічними породами протерозою (гранітами, гранодіоритами, граносієнітами, біотитово-амфіболітовими сланцями та ін.), розбитими системою крупних розломів на окремі блоки, що опущені або підняті в різних районах області на неоднакову висоту. Поверхня кристалічного фундаменту Волино-Подільської окраїни Руської платформи вивчена ще недостатньо, відомі тільки її головні елементи. Західна, найбільш занурена (до 7000 м в осьовій частині) ділянка фундаменту зідповідає Львівському палеозойському прогину. Від схилу Українського кристалічного щита, розташованого на сході (поза Волинською областю), Львівський прогин відмежовується розломом. Поверхня фундаменту на схилі кристалічного щита повільно (під кутом 1—2°) занурюється у західному напрямку, досягаючи максимальних глибин (до 1500 м) поблизу Львівського прогину. Схил щита, за даними геофізичних досліджень та буріння, розбитий системою тектонічних порушень, з якими нерідко пов’язане утворення покривів ефузивних порід.
На півночі Львівський палеозойський прогин і західний схил Українського кристалічного щита обмежений Володимир-Волинським розломом, простягання якого змінюється від широтного до північно-східного. Володимир-Волинський розлом являє собою зону шириною 4—6 км, що складається з трьох окремих розривних порушень, загальна амплітуда яких змінюється від 300—500 до 2200 м (рис. 3).

Геологічна схема Волинської області…
Північніше Володимир-Волинського розлому кристалічний фундамент у цілому помітно піднятий і характеризується мозаїчною будовою. На крайній півночі області виділяється Прип’ятський вал (з Ратнівським та Хотешівським виступами кристалічного фундаменту), обмежений широтними розломами. Між Прип’ятським валом і Володимир-Волинським розломом розташований ряд давніх структур, основною з яких є Турійський вал.
На інтенсивно розмитій поверхні кристалічного фундаменту Волино-Подільської окраїни Руської платформи залягає потужна (до 7000 м) товща осадових утворень, у будові якої виділяються відклади верхнього протерозою, кембрію, ордовика, силуру, девону, карбону юри, крейди і палеогену, перекриті осадками антропогену змінної потужності. За винятком крейди та палеогену, усі доантропогенові відклади Волинської області не виходять на денну поверхню, тому вивчення їх дещо ускладнене і проводиться при глибокому бурінні.
Розріз осадкового чохла Волинської області розпочинається відкладами поліської серії (верхній рифей), представленої переважно червоноколірними утвореннями — дрібнозернистими косоверствуватими пісковиками з проверстками алевролітів та глин у нижній частині розрізу. Максимальні потужності поліської серії досягають 790 м (Горохів) і більше. У середній частині її розрізу виявлено три малопотужних (10—18 м) пластових тіла основних магматичних порід. Аналіз нових даних, одержаних в результаті значного об’єму буріння на Волині, дозволив Б. Г. Власову, Б. Я. Воловнику, Г. Г. Грузману (1972) виділити у товщі порід поліської серії п’ять чітких седиментаційних ритмів.
Відклади поліської серії трансгресивно перекриваються утвореннями вендського комплексу, який майже в усіх свердловинах представлений волинською та валдайською серіями. Останнім часом на межі рифею і венду у самостійну стратиграфічну одиницю виділяють вільчанську серію, складену малопотужними (40—50 м) пісками, тилітами і чергуванням дрібнозернистих пісковиків та глинисто-алевритових порід покривно-льодовикової формації.
Волинська серія сформована у нижній частині розрізів з погано відсортованих пісковиків і гравелітів потужністю 38—45 м, а у верхній — з вулканогенних порід (чергуванням базальтів і туфів, туфами, туфобрекчіями та ін.) загальною потужністю до 350 м.
Валдайська серія у нижній частині розрізу утворена аркозовими пісковиками з підпорядкованими проверстками гравелітів та конгломератів, у верхній — пісковиками з тонкими проверстками алевролітів і аргілітів. Потужність валдайської серії 200—375 м.
Кембрійські відклади у межах Волинської області поширені всюди. Нижній їх відділ складений морськими піщано-глинистими утвореннями балтійської серії (товщина 300 м), які покриваються світло-сірими, майже білими, пісковиками, алевролітами та глинами бережківської світи (середній—верхній відділи). Загальна потужність бережківської світи становить 400 м.
Ордовицькі відклади у межах Волинської області поширені переважно в північних та північно-західних районах області. Вони представлені головним чином глауконітовими пісковиками, загальна потужність яких досягає максимально 50 м.
Силур залягає на розмитій поверхні кембрію і ордовика, трапляється часто і має потужність до 1000 м і більше. У нижньому силурі утворилась товща головним чином карбонатних порід неглибокого моря (пелітоморфні вапняки, мергелі, меншою мірою доломіти), які поступово на південний захід змінюються осадками більш глибоководними. У верхньому силурі переважають глинисто-карбонатні породи, а також глини з поодинокими проверстками вапняків. Глини розвинуті здебільшого у південно-західній частині області, де верхньосилурійський басейн був найбільш глибоководним. У перехідних верствах, на межі силуру і девону, у верхньому силурі трапляються червоноколірні пісковики, що свідчать про значне обміління басейну.
Девонські відклади, розташування яких обмежене Львівським палеозойським прогином, представлені товщею (до 2000 м) неоднорідних за літологічними особливостями породами, серед яких переважають континентальні червоноколірні пісковики та алевроліти потужністю до 800 м (нижній девон), теригенно-карбонатні породи — до 200 м (середній девон) і карбонатні породи — до 1000 м (верхній девон) (рис. 4). У карбонатній товщі верхнього девону (вапняки, доломіти) нижня та верхня частина розрізів збагачена теригенними домішками, які свідчать про безперервне осадконагромадження у середньодевонському нестійкому морі та верхньодевонському басейні, включаючи тривалий регресивний цикл його існування у кінці верхньодевонської епохи.

Геологічні розрізи, які проходять через Волинську область…
Кам’яновугільні відклади представлені у Волинській області лише нижнім відділом та нижньою частиною середнього. Вони займають меншу площу ніж відклади девону і пов’язані з місцями найглибших угинань Львівського палеозойського прогину. Відклади карбону відрізняються значною нестійкістю складу та потужностей. У нижній частині розрізу вони являють собою осадки теригенно-карбонатної формації, у верхній — теригенної. Основна продуктивна товща Львівсько-Волинського кам’яновугільного басейну пов’язана з відкладами намюрського ярусу. Загальна потужність кам’яновугільних відкладів різко зростає у напрямку до осьової частини Львівського прогину, досягаючи максимально 1300—1400 м.
Трансгресія середньокам’яновугільного моря була незначною і короткочасною. Уже у другій половині башкирського віку для усієї території Волино-Подільської окраїни Руської платформи наступає тривалий континентальний режим, що продовжувався аж до середньої юри. Юрські відкладитрансгресивно залягають на нерівній поверхні палеозою і відомі лише у південно-західній частині області.
Крейдові відклади на Волині поширені всюди. Вони трансгресивно перекривають утворення рифею, вендського комплексу, кембрію, ордовика, силуру, девону, карбону та юри. Поверхня крейдових відкладів нахилена зі сходу на захід, у цьому ж напрямку появляються усе молодші яруси крейди і зростає їх загальна потужність. Наприклад, у Сарнах на Ровенщині потужність крейди становить 20 м, у Маневичах — 80 м, Любомлі — 280 м, досягаючи у Львівському прогині 600 м і більше. Зауважимо, що на значних площах Волині крейдові відклади виходять безпосередньо на денну поверхню, або ж прикриті лише антропогеновими осадками (У північних районах Волинської області на крейді іноді залягає також палеоген) незначної потужності.
Велика заслуга у вивченні крейдових відкладів Волино-Подільської окраїни Руської платформи належить С. І. Пастернаку та його учням. Характеристику крейдових відкладів ми подаємо переважно на основі їх даних.
Крейдові відклади Волинської області майже виключно представлені утвореннями верхньої крейди. Нижньокрейдові (альбські) породи у межах поліської ділянки області вперше виділені і фауністично охарактеризовані С. І. Пастернаком, В. І. Гаврилишиним, Ю. М. Сеньковським (1968).
У найбільш повних розрізах альбські відклади чітко діляться на дві пачки: нижню — карбонатну і верхню — кременисту з непостійним вмістом теригенної складової. Максимальні потужності альбу (169,7 та 176,5 м) пов’язані з глибокими западинами, що концентруються у зоні, утвореній зближеною системою ортогональних (субширотних та субмеридіональних) розривів, які порушують також кристалічний фундамент. Середня потужність альбу 20—25 м.
Серед верхньокрейдових у межах Волинської області виділяються відклади сеноманського, туронського, коньякського, сантонського, кампанського і маастрихського ярусів, які поступово змінюють один одного у західному напрямку. Усі яруси верхньої крейди, крім відкладів сено-ману, виходять на денну поверхню або ж під четвертинний покрив. Вони відіграли велику роль у формуванні сучасного рельєфу Волині.
Відклади сеноману за літологічними ознаками поділяються на три світи: пісків та пісковиків, опок з невеликою кількістю спонголітів, а також детритових (іноцерамових) та мергелистих вапняків. Загальна потужність сеноману не перевищує 20—30 м.
Відклади турону представлені в основному м’якою писальною крейдою і крейдоподібними вапняками з крупними стяжіннями чорного кременю, які розташовані у верхній частині товщі. Під впливом факторів вивітрювання писальна крейда легко руйнується і виступає у відслоненнях у вигляді уламків різного розміру, простір між якими заповнено слабозв’язаною борошноподібною масою. Потужність турону в межах Волинської області мало мінлива (40—60 м), тільки у Львівському прогині досягає 100 м і більше.
Відклади коньякського ярусу також складені білою писальною крейдою і крейдоподібними вапняками, у яких порівняно з туронськими вміст вуглекислого кальцію дещо менший, помітно збільшена кількість глауконітових зерен, іноді трапляються породи більш-менш чіткої верствуватості. Потужність коньяку невелика (30—40 м) і маломінлива.
За літологічними ознаками до коньякських дуже подібні відклади сантонського ярусу верхньої крейди, які на території Волині представлені м’якою писальною крейдою і крейдоподібними мергелями (села Любитів, Березина, Морозовичі, м. Горохів та ін.), які містять понад 80% вуглекислого кальцію. Але у напрямку на південний захід карбонатність порід сантону поступово зменшується. Потужності сантону невеликі, їх максимальні значення (район м. Володимира-Волинського) 50 м.
Відклади кампанського ярусу складені у Волинській області глинистою крейдою, яка поступово переходить у глинисті відміни мергелів. Серед крейдово-мергельних порід кампану трапляються тонкі проверстки ущільнених глин, іноді — кремнисті утворення рископодібного вигляду. Потужність кампану дещо більша 100 м.
Породи маастрихтського ярусу наявні у крайній західній частині Волинської області та за її межами, досягаючи максимального розвитку у Львівському палеозойському прогині. Вони представлені здебільшого мертелями, які дещо більше (порівняно з кампанськими) насичені органічними рештками. Загальна потужність маастрихту у Волинській області — 100 м, максимальні її значення розташовані в осьовій частині Львівського прогину (на північний захід від Львова) — 300—400 м і більше.
Відкладами палеогену завершується розріз дочетвертинних (доантропогенних) утворень Волинської області. Вони трансгресивно залягають на нерівній поверхні верхньої крейди і збереглися від розмиву лише на незначних ділянках у поліських районах області. Палеогенові відклади представлені малопотужними (2—3 м) верствами зелених слюдисто-глауконітових пісків і пісковиків, піскуватих глин а також мергелів. Після відступу палеогенового моря на території Волинської області встановлюється тривалий континентальний режим, котрий продовжується і тепер.