Тектоника и стратиграфия четвертичных обложений Волынской области

For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

Територія Волинської області розташована у межах Волино-Подільської окраїни Руської (Східно-Європейської) платформи, фундамент якої складений інтенсивно дислокованими кристалічними породами протерозою (гранітами, гранодіоритами, граносієнітами, біотитово-амфіболітовими сланцями та ін.), розбитими системою крупних розломів на окремі блоки, що опущені або підняті в різних районах області на неоднакову висоту. Поверхня кристалічного фундаменту Волино-Подільської окраїни Руської платформи вивчена ще недостат­ньо, відомі тільки її головні елементи. Західна, найбільш занурена (до 7000 м в осьовій частині) ділянка фундаменту зідповідає Львівському палеозойському прогину. Від схилу Українського кристалічного щита, розташованого на сході (поза Волинською областю), Львівський про­гин відмежовується розломом. Поверхня фундаменту на схилі криста­лічного щита повільно (під кутом 1—2°) занурюється у західному на­прямку, досягаючи максимальних глибин (до 1500 м) поблизу Львів­ського прогину. Схил щита, за даними геофізичних досліджень та бу­ріння, розбитий системою тектонічних порушень, з якими нерідко пов’язане утворення покривів ефузивних порід.

На півночі Львівський палеозойський прогин і західний схил Ук­раїнського кристалічного щита обмежений Володимир-Волинським розломом, простягання якого змінюється від широтного до північно-східного. Володимир-Волинський розлом являє собою зону шириною 4—6 км, що складається з трьох окремих розривних порушень, загаль­на амплітуда яких змінюється від 300—500 до 2200 м (рис. 3).

Геологічна схема Волинської області…

Північніше Володимир-Волинського розлому кристалічний фунда­мент у цілому помітно піднятий і характеризується мозаїчною будовою. На крайній півночі області виділяється Прип’ятський вал (з Ратнівським та Хотешівським виступами кристалічного фундаменту), обме­жений широтними розломами. Між Прип’ятським валом і Володимир-Волинським розломом розташований ряд давніх структур, основною з яких є Турійський вал.

На інтенсивно розмитій поверхні кристалічного фундаменту Воли­но-Подільської окраїни Руської платформи залягає потужна (до 7000 м) товща осадових утворень, у будові якої виділяються відкла­ди верхнього протерозою, кембрію, ордовика, силуру, девону, карбону юри, крейди і палеогену, перекриті осадками антропогену змінної по­тужності. За винятком крейди та палеогену, усі доантропогенові від­клади Волинської області не виходять на денну поверхню, тому вивчен­ня їх дещо ускладнене і проводиться при глибокому бурінні.

Розріз осадкового чохла Волинської області розпочинається від­кладами поліської серії (верхній рифей), представленої пе­реважно червоноколірними утвореннями — дрібнозернистими косо­верствуватими пісковиками з проверстками алевролітів та глин у ниж­ній частині розрізу. Максимальні потужності поліської серії досягають 790 м (Горохів) і більше. У середній частині її розрізу виявлено три малопотужних (10—18 м) пластових тіла основних магматичних порід. Аналіз нових даних, одержаних в результаті значного об’єму буріння на Волині, дозволив Б. Г. Власову, Б. Я. Воловнику, Г. Г. Грузману (1972) виділити у товщі порід поліської серії п’ять чітких седимента­ційних ритмів.

Відклади поліської серії трансгресивно перекриваються утворення­ми вендського комплексу, який майже в усіх свердловинах представ­лений волинською та валдайською серіями. Останнім часом на межі рифею і венду у самостійну стратиграфічну одиницю виділяють вільчанську серію, складену малопотужними (40—50 м) пісками, ти­літами і чергуванням дрібнозернистих пісковиків та глинисто-алеври­тових порід покривно-льодовикової формації.

Волинська серія сформована у нижній частині розрізів з по­гано відсортованих пісковиків і гравелітів потужністю 38—45 м, а у верхній — з вулканогенних порід (чергуванням базальтів і туфів, туфа­ми, туфобрекчіями та ін.) загальною потужністю до 350 м.

Валдайська серія у нижній частині розрізу утворена аркозовими пісковиками з підпорядкованими проверстками гравелітів та конгломератів, у верхній — пісковиками з тонкими проверстками алев­ролітів і аргілітів. Потужність валдайської серії 200—375 м.

Кембрійські відклади у межах Волинської області поширені всюди. Нижній їх відділ складений морськими піщано-глинистими утворення­ми балтійської серії (товщина 300 м), які покриваються світло-сірими, майже білими, пісковиками, алевролітами та глинами береж­ківської світи (середній—верхній відділи). Загальна потужність береж­ківської світи становить 400 м.

Ордовицькі відклади у межах Волинської області поширені пере­важно в північних та північно-західних районах області. Вони представ­лені головним чином глауконітовими пісковиками, загальна потужність яких досягає максимально 50 м.

Силур залягає на розмитій поверхні кембрію і ордовика, трапля­ється часто і має потужність до 1000 м і більше. У нижньому силурі утворилась товща головним чином карбонатних порід неглибокого моря (пелітоморфні вапняки, мергелі, меншою мірою доломіти), які поступово на південний захід змінюються осадками більш глибоководними. У верхньому силурі переважають глинисто-карбонатні породи, а також глини з поодинокими проверстками вапняків. Глини розвинуті здебіль­шого у південно-західній частині області, де верхньосилурійський ба­сейн був найбільш глибоководним. У перехідних верствах, на межі си­луру і девону, у верхньому силурі трапляються червоноколірні піско­вики, що свідчать про значне обміління басейну.

Девонські відклади, розташування яких обмежене Львівським па­леозойським прогином, представлені товщею (до 2000 м) неоднорідних за літологічними особливостями породами, серед яких переважають континентальні червоноколірні пісковики та алевроліти потужністю до 800 м (нижній девон), теригенно-карбонатні породи — до 200 м (се­редній девон) і карбонатні породи — до 1000 м (верхній девон) (рис. 4). У карбонатній товщі верхнього девону (вапняки, доломіти) нижня та верхня частина розрізів збагачена теригенними домішками, які свід­чать про безперервне осадконагромадження у середньодевонському нестійкому морі та верхньодевонському басейні, включаючи тривалий регресивний цикл його існування у кінці верхньодевонської епохи.

Геологічні розрізи, які проходять через Волинську область…

Кам’яновугільні відклади представлені у Волинській області лише нижнім відділом та нижньою частиною середнього. Вони займають меншу площу ніж відклади девону і пов’язані з місцями найглибших угинань Львівського палеозойського прогину. Відклади карбону відріз­няються значною нестійкістю складу та потужностей. У нижній частині розрізу вони являють собою осадки теригенно-карбонатної формації, у верхній — теригенної. Основна продуктивна товща Львівсько-Волин­ського кам’яновугільного басейну пов’язана з відкладами намюрського ярусу. Загальна потужність кам’яновугільних відкладів різко зростає у напрямку до осьової частини Львівського прогину, досягаючи мак­симально 1300—1400 м.

Трансгресія середньокам’яновугільного моря була незначною і ко­роткочасною. Уже у другій половині башкирського віку для усієї тери­торії Волино-Подільської окраїни Руської платформи наступає трива­лий континентальний режим, що продовжувався аж до середньої юри. Юрські відкладитрансгресивно залягають на нерівній поверхні палеозою і відомі лише у південно-західній частині області.

Крейдові відклади на Волині поширені всюди. Вони трансгресивно перекривають утворення рифею, вендського комплексу, кембрію, ордо­вика, силуру, девону, карбону та юри. Поверхня крейдових відкладів нахилена зі сходу на захід, у цьому ж напрямку появляються усе мо­лодші яруси крейди і зростає їх загальна потужність. Наприклад, у Сарнах на Ровенщині потужність крейди становить 20 м, у Маневичах — 80 м, Любомлі — 280 м, досягаючи у Львівському прогині 600 м і більше. Зауважимо, що на значних площах Волині крейдові відклади виходять безпосередньо на денну поверхню, або ж прикриті лише антро­погеновими осадками (У північних районах Волинської області на крейді іноді залягає також палеоген) незначної потужності.

Велика заслуга у вивченні крейдових відкладів Волино-Подільської окраїни Руської платформи належить С. І. Пастернаку та його учням. Характеристику крейдових відкладів ми подаємо переважно на основі їх даних.

Крейдові відклади Волинської області майже виключно представ­лені утвореннями верхньої крейди. Нижньокрейдові (альбські) породи у межах поліської ділянки області вперше виділені і фауністично оха­рактеризовані С. І. Пастернаком, В. І. Гаврилишиним, Ю. М. Сеньков­ським (1968).

У найбільш повних розрізах альбські відклади чітко діляться на дві пачки: нижню — карбонатну і верхню — кременисту з непостійним вмістом теригенної складової. Максимальні потужності альбу (169,7 та 176,5 м) пов’язані з глибокими западинами, що концентруються у зоні, утвореній зближеною системою ортогональних (субширотних та субме­ридіональних) розривів, які порушують також кристалічний фунда­мент. Середня потужність альбу 20—25 м.

Серед верхньокрейдових у межах Волинської області виділяються відклади сеноманського, туронського, коньякського, сантонського, кам­панського і маастрихського ярусів, які поступово змінюють один одного у західному напрямку. Усі яруси верхньої крейди, крім відкладів сено-ману, виходять на денну поверхню або ж під четвертинний покрив. Вони відіграли велику роль у формуванні сучасного рельєфу Волині.

Відклади сеноману за літологічними ознаками поділяються на три світи: пісків та пісковиків, опок з невеликою кількістю спонголітів, а також детритових (іноцерамових) та мергелистих вапняків. Загальна потужність сеноману не перевищує 20—30 м.

Відклади турону представлені в основному м’якою писальною крей­дою і крейдоподібними вапняками з крупними стяжіннями чорного кременю, які розташовані у верхній частині товщі. Під впливом фак­торів вивітрювання писальна крейда легко руйнується і виступає у від­слоненнях у вигляді уламків різного розміру, простір між якими за­повнено слабозв’язаною борошноподібною масою. Потужність турону в межах Волинської області мало мінлива (40—60 м), тільки у Львів­ському прогині досягає 100 м і більше.

Відклади коньякського ярусу також складені білою писальною крейдою і крейдоподібними вапняками, у яких порівняно з туронськи­ми вміст вуглекислого кальцію дещо менший, помітно збільшена кіль­кість глауконітових зерен, іноді трапляються породи більш-менш чіткої верствуватості. Потужність коньяку невелика (30—40 м) і мало­мінлива.

За літологічними ознаками до коньякських дуже подібні відклади сантонського ярусу верхньої крейди, які на території Волині представ­лені м’якою писальною крейдою і крейдоподібними мергелями (села Любитів, Березина, Морозовичі, м. Горохів та ін.), які містять понад 80% вуглекислого кальцію. Але у напрямку на південний захід кар­бонатність порід сантону поступово зменшується. Потужності сантону невеликі, їх максимальні значення (район м. Володимира-Волинського) 50 м.

Відклади кампанського ярусу складені у Волинській області гли­нистою крейдою, яка поступово переходить у глинисті відміни мергелів. Серед крейдово-мергельних порід кампану трапляються тонкі проверст­ки ущільнених глин, іноді — кремнисті утворення рископодібного виг­ляду. Потужність кампану дещо більша 100 м.

Породи маастрихтського ярусу наявні у крайній західній частині Волинської області та за її межами, досягаючи максимального розвит­ку у Львівському палеозойському прогині. Вони представлені здебіль­шого мертелями, які дещо більше (порівняно з кампанськими) насичені органічними рештками. Загальна потужність маастрихту у Волинській області — 100 м, максимальні її значення розташовані в осьовій части­ні Львівського прогину (на північний захід від Львова) — 300—400 м і більше.

Відкладами палеогену завершується розріз дочетвертинних (доан­тропогенних) утворень Волинської області. Вони трансгресивно заля­гають на нерівній поверхні верхньої крейди і збереглися від розмиву лише на незначних ділянках у поліських районах області. Палеогенові відклади представлені малопотужними (2—3 м) верствами зелених слюдисто-глауконітових пісків і пісковиків, піскуватих глин а також мергелів. Після відступу палеогенового моря на території Волинської області встановлюється тривалий континентальний режим, котрий про­довжується і тепер.

• ← Общий обзор природы Волынской области
• Четвертичные отложения Волынской области →