6 лет назад
Нету коментариев

Sorry, this entry is only available in
Украинский
На жаль, цей запис доступний тільки на
Украинский.
К сожалению, эта запись доступна только на
Украинский.

For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

Раціональне використання природних ресурсів, охорона навколишнього сере­довища в період науково-технічної революції є важливою соціально-еконо­мічною, науковою і педагогічною про­блемою, в розв’язанні якої одну з про­відних ролей відіграє географічна на­ука. В нашій країні після Великої Жовтневої соціалістичної революції охорона природи поставлена на рівень загальнодержавних завдань. В Консти­туції СРСР, Конституції УРСР вказує­ться, що органи державної влади і управління повинні в інтересах ниніш­нього і майбутнього поколінь здійсню­вати необхідні заходи для охорони і на­уково обґрунтованого, раціонального використання землі, надр, рослинного і тваринного світу, збереження в чистоті повітря і води, забезпечення відтворен­ня природних багатств і поліпшення навколишнього середовища, що грома­дяни нашої країни зобов’язані берегти природу, охороняти її багатства.
Раціональне використання природи органічно пов’язане з проблемою взає­мовідносин у системі людина — су­спільство — природа. Методологічною основою вирішення цієї проблеми є марксистсько-ленінське вчення про су­спільство і природу. Відношення су­спільства до природи зумовлюється спо­собом виробництва і виробничими від­носинами і має історичний характер. Суспільство впливає на природне се­редовище через практику природокори­стування, і тому воно відповідає за ни­нішній і майбутній стан природи. К. Маркс писав: «Навіть ціле суспільство, нація і навіть усі одночасно існу­ючі суспільства, взяті разом, не є влас­ники землі. Вони лише її володільці, які користуються нею, і, як boni patres familias (добрі батьки сімей. Ред.), вони повинні залишати її поліпшеною на­ступним поколінням» (Маркс К., Ен­гельс Ф. Твори, т. 25, ч. II, с. 311). Оптимізація природокористування в період науково-технічного прогресу не­можлива без глибоких наукових обґрунтувань.
Основи планомірного використання і охорони природних ресурсів у нашій країні закладені В. І. Леніним. Підпи­сані ним декрети про землю, націоналі­зацію надр, вод, лісів, про заповідники створили політичну, соціально-еконо­мічну і правову основу для охорони природних багатств на державному рів­ні. Ленінські ідеї лягли в основу робіт з вивчення і охорони природного сере­довища на Україні. В 1919 р. Раднарком УРСР видав декрет про створення першого в республіці заповідника «Асканія-Нова», а пізніше Кримського, ім. Т. Г. Шевченка (в районі Канева), « Конча-Заспа ».
Комуністична партія і Радянська держава постійно турбуються про те, щоб природні ресурси використовува­лись раціонально. «Хазяйське, дбайли­ве використання природних ресурсів, турбота про землю, про ліс, про ріки і чисте повітря, про рослинний і тва­ринний світ — усе це наша кровна ко­муністична справа. Ми повинні зберег­ти і прикрасити нашу землю для ни­нішніх і майбутніх поколінь радянських людей»,— підкреслює Л. І. Бреж­нєв. На виконання постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про по­силення охорони природи і поліпшен­ня використання природних ресурсів» (грудень 1972 p.), постанов ЦК Компар­тії України і Ради Міністрів УРСР про­водяться великі роботи щодо запобіган­ня забрудненню водного і повітряного басейнів, економічного і ефективного використання природних ресурсів. В XI п’ятирічці на заходи по охороні навколишнього середовища виділяється близько 2 млрд. карбованців (без меліо­рації земель), що на 500 млн. карбован­ців більше, ніж у X п’ятирічці.
Важливим фактором, що впливає на раціональне використання, збережен­ня і відтворення природних ресурсів, є зростання чисельності населення (табл. 15).

T_15
Таке зростання зумовлює не тільки збільшення виробництва продуктів хар­чування за рахунок більш інтенсивного використання земель, а й необхідність раціонального розселення, організації побуту і відпочинку, відведення нових територій під різні види забудови. За­гальна земельна площа УРСР становить 60,37 млн. га. Всі сільськогоспо­дарські угіддя займають 42,7 млн. га (70,7%), з них — орні землі 34,4 млн. га (56,97%), сіножаті 2,284 млн. га, па­совища 4,826 млн. га. В 1970 р. во­дойми займали 3,6%, населені пункти 1,9%, промислова і транспортна забу­дова — 3,2% території республіки. Площі сільськогосподарських угідь і ор­них земель з розрахунку на душу насе­лення мають тенденцію до зменшення. В 1960 р. вони становили відповідно 1,01 га і 0,80 га, а в 1970 p.— 0,90 га і 0,72 га, що зумовлено зростанням на­селення і скороченням площі сільсько­господарських угідь за цей період на 800 тис. га. Площа угідь зменшується також внаслідок ерозії.
На Україні орнопридатні землі майже всі освоєні. В перспективі значні площі сільськогосподарських земель будуть відведені під такі землемісткі галу­зі промисловості, як електроенергетика, паливна, нафтохімічна, чорна і кольо­рова металургія, будівельна, торфо­видобувна, а також для містобудів­ництва, залізничних і автомобільних шляхів, водогосподарського будівни­цтва.
Про високу інтенсивність викори­стання земельних ресурсів УРСР свід­чить те, що відносний показник площі орних земель набагато перевищує за­гальносоюзний. Україна займає 2,7% території нашої країни, але на неї припадає 7% сільськогосподарських угідь і 15% орних земель.
Аналіз розподілу земельних угідь по природних зонах (табл. 16) вказує на дуже значну розораність лісостепу і степу (75… 85%). В таких областях, як Вінницька, Кіровоградська, Хмель­ницька, Черкаська, розораність стано­вить 90% і вище. Близько 1/6 сільсько­господарських угідь займають сіножаті і пасовища. Багаторічні культурні пасо­вища створені на 150 тис. га. До 17% сіножатей і 13% пасовищ займають чагарники та дрібнолісся, які є резервом для створення культурних пасовищ і високопродуктивних лук. Сади і ягідни­ки займають близько 1 млн. га, вино­градники — 0,25 млн. га.

T_16
Важливим заходом збільшення площ сільськогосподарських земель та підви­щення їхньої продуктивності є меліо­рація, яка за роки Радянської влади набула великого розвитку. Так, до ре­волюції площа зрошуваних земель ста­новила 17 тис. га, а осушених — 430 тис. га. В 1979 р. під зрошення було освоєно 1,9 млн. га, а осушені землі становили 2,4 млн. га. На Україні будуються осушувально-обводнювальні системи, що дає можливість раціональ­но регулювати водно-повітряний ре­жим меліорованих земель. На зрошу­ваних землях застосовується дощуван­ня (за винятком рисових полів). Вели­кі масиви зрошуваних земель є в Крим­ській, Херсонській, Дніпропетровській, Миколаївській, Одеській, Донецькій об­ластях, осушуваних — у Львівській, Ровенській, Волинській, Житомирській областях. Великими зрошувальними си­стемами є Каховська, Північно-Крим-ська, Краснознам’янська, Рогачицька, Бортницька, Фрунзенська та ін.
В X п’ятирічці було зрошено 653 тис. га нових земель, переважно в Причорномор’ї та Приазов’ї. Спору­джується Дунай-Дністровська зрошу­вальна система, друга черга каналу Дніпро — Донбас, розпочато роботи з будівництва третьої черги Північно-Кримського каналу і першої черги Приазовської зрошувальної системи. Пло­ща меліорованих земель на Україні становить 4,6 млн. га (1981 p.).
Система заходів щодо раціонального використання і охорони грунтів вклю­чає боротьбу з водною і вітровою еро­зією шляхом оранки упоперек схилу, лункування і борознування зябу, ство­рення мікролиманів, безвідвального обробітку ґрунту, залуження еродова­них земель, створення полезахисних лісосмуг, заліснення прияружних і па­совищних схилів, балок, пісків, створен­ня лісонасаджень навколо водосховищ, ставків, вздовж річок, каналів. Резер­вом земельного фонду є болота і забо­лочені землі, чагарники, кам’янисті ді­лянки, солонці, землі, порушені добу­ванням корисних копалин і будівни­цтвом, мілководдя водосховищ, які трансформуються у високопродуктивні угіддя внаслідок меліоративних захо­дів. Площа змінених промисловістю зе­мель (техногенних ландшафтів) у республіці становить 800 тис. га і має тен­денцію до збільшення. Ці землі ре­культивуються завдяки впровадженню комплексу інженерно-технічних, біоло­гічних, санітарно-гігієнічних, ланд­шафтно-меліоративних та організацій­них заходів, що дає змогу відновити їх і перетворити знову у сільськогоспо­дарські, лісові, рибогосподарські та ре­креаційні угіддя.
Утворення так званих техногенних ландшафтів спричиняється різними факторами: добуванням корисних копа­лин відкритим і закритим способами, розвідуванням їх, переробкою корисних копалин, міським, промисловим і гідро­технічним будівництвом, споруджен­ням лінійних комунікацій, що вимагає певних прийомів і методів рекультива­ції (табл. 17). Значні роботи з рекуль­тивації ландшафтів проводяться у Кри­ворізькому і Керченському залізоруд­них, Нікопольському марганцевому, Дніпровському буровугільному, Доне­цькому та Львівсько-Волинському ка­м’яновугільних басейнах, у великих промислових центрах і містах, районах добування торфу та ін. Цінний досвід рекультивації земель має Орджонікідзевський гірничозбагачувальний ком­бінат у Дніпропетровській області. Ре­культивація тут є складовою частиною технологічного процесу видобування марганцевої руди відкритим способом, який відбувається за такою схемою: зняття і складування ґрунту і придат­них для використання гірських ма­теринських порід; добування руди; відновлення земель для сільськогоспо­дарського використання шляхом вирів­нювання відвалів і вкриття їх знятим чорноземним шаром; застосування про­тиерозійних та інших меліоративних заходів. На місці вироблених кар’єрів створюються плодові сади, спортивні майданчики, водойми з пляжами, по­саджені ліси та ін. Комбінат планує обов’язкове повернення порушених зе­мель для сільськогосподарського виробництва. Рекультивація земель роз­глядається як процес створення вто­ринного культурного ландшафту, який може докорінно відрізнятися від вихід­ного. Актуальною є розробка теорії ре­культивації ландшафтів у зв’язку з різ­ними видами порушення їх та зонально-провінціальними особливостями фі­зико-географічних умов території УРСР.

T_17

T_17_a

Водними ресурсами Україна забезпе­чена недостатньо. В середній за зволо­женістю рік місцевий стік дорівнює приблизно 50 км3. Основним джерелом водних ресурсів є місцевий стік річок і невелика за об’ємом частина транзит­ного стоку. За показником запасів міс­цевих водних ресурсів УРСР займає одне з останніх місць у країні: па од­ного жителя в республіці припадає 1 тис. м3 води в рік, що в 18 разів мен­ше середнього загальносоюзного показ­ника. Величина водних ресурсів змі­нюється в часі: місцевий стік у мало­водні роки зменшується до 45 км3, а в дуже маловодні — до 22 км3. Крім того, несприятливий і нерівномірний роз­поділ водних ресурсів по території (табл. 18).

T_18_19
Сучасне споживання всіх водних ре­сурсів становить 53 млрд. м3, що до­рівнює величині їх у маловодний рік. За розрахунками, в перспективі потре­ба у водних ресурсах зросте до 90 млрд. м3. Для вирішення проблеми водопостачання південних районів бу­де здійснено перекриття Дніпровсько-Бузького лиману, проектується забір води з Дунаю, регулювання стоку Дні­стра і перекриття Дністровського ли­ману, створення водосховищ, раціональ­не використання стоку малих річок. Роботи з регулювання і перерозподілу стоку річок проводяться за Єдиною пер­спективною схемою комплексного ви­користання і охорони водних ресурсів УРСР. В процесі здійснення їх завер­шено будівництво Дніпровського кас­каду водосховищ, які мають повний об’єм близько 44 км3, створюються ре­гулюючі водосховища на середніх і ма­лих річках. Розподіл створених водосховищ по природних зонах свідчить про зменшення зволоженості в півден­ному напрямку і водночас про зростан­ня потреб у водних ресурсах (табл. 19). Близько 60% водних ресурсів УРСР формується в басейнах малих річок, а їх 22,5 тис. Останніми роками на цих річках створено 317 водосховищ і став­ків, проведено регулювання русел і за­кріплення берегів. Розроблено схеми комплексного використання і охорони водних ресурсів таких річок, як Сама­ра, Вовча, Рось, Західний Буг, Тетерів та ін. Складаються схеми комплексного використання водних ресурсів адміні­стративних областей. У республіці ве­лика увага приділяється охороні вод від забруднення. Вводяться в дію нові очисні споруди, потужність яких за останні 15 років збільшилась в 5 раз, впроваджуються безстічні схеми вироб­ництва (Лисичанський нафтоперероб­ний комбінат, Харківський тракторний завод та ін.), оборотне водопостачання. Відведення стічних вод на зрошення сприяло поліпшенню санітарного стану води в Дніпрі, Десні та інших річках. У перспективі потрібно реконструювати очисні споруди в 120 містах, впровади­ти очистку стічних вод на підприєм­ствах вугільної, легкої, м’ясо-молочної промисловості та ін.
Майже 1/4 частина загального водо­постачання в республіці припадає на підземні води. Забір їх дедалі зростає. За Генеральною схемою комплексного використання водних ресурсів вони йдуть на забезпечення господарсько-побутових потреб. Прогнозні експлуа­таційні запаси придатних для водопо­стачання підземних вод достатні і за­довольнятимуть ці потреби і в майбут­ньому. Але розподілені вони нерівно­мірно. Добре забезпечені підземними водами території Дніпровсько-Донецького і Волино-Подільського артезіан­ського басейнів, недосить — Донецька складчаста область, Український щит, Причорномор’я, Приазов’я, Крим.
Хімічне і бактеріологічне забруднен­ня, засолення підземних вод спостері­гається в містах,— центрах гірничодо­бувної, харчової, хімічної промисло­вості, на морських узбережжях, курор­тах, в районах зрошення стічними водами. Охорона підземних вод від за­бруднення ґрунтується на раціонально­му використанні їх, запобіганні висна­женню їх, виявленні і усуненні фак­торів забруднення.
Українська РСР належить до тери­торій, мало забезпечених лісовими ре­сурсами. В її лісах заготовляють 11 млн. м3 деревини за рік, що задо­вольняє народногосподарські потреби лише на 25%. Сучасний розподіл лісо­вого фонду по території республіки від­биває залежність від фізико-географіч­них умов і є результатом тривалого використання лісів та проведення лісовідновлювальних робіт (табл. 20).

T_20
До лісового фонду включають ліси, території, які будуть залісені, а також розташовані серед лісів болота, яри і піщані масиви. Показники лісопокритої площі на душу населення в Україн­ській РСР в 19, а запаси деревини в 22 рази менші від загальносоюзних. Ліси мають важливе економічне значен­ня. Вони виконують ґрунтозахисні, во­доохоронні, рекреаційні та інші функ­ції лише тоді, коли лісистість території становить 18… 20%. В нашій респуб­ліці велика увага приділяється лісовід­новленню і лісорозведенню. Планомір­но засаджуються лісами еродовані зем­лі, яри та балки, піски. Проведені ве­ликі роботи із залісення піщаних арен в пониззі Дніпра, розвіюваних пісків Полісся, берегів річок і водойм. Все це сприяло зростанню лісистості території Української РСР за останні десятиріч­чя з 12,9 до 14,1%. В республіці функ­ціонують 20 лісових дослідних станцій і пунктів, п’ять гідролісомеліоративних станцій, 23 лісомеліоративні станції, понад 20 спеціалізованих лісництв, які вивчають ліси та умови їх зростання і виконують великий обсяг лісомеліора­тивних і лісокультурних робіт. За Ге­неральною схемою протиерозійних заходів на Україні створено 700 тис. га протиерозійних лісонасаджень. Більше 1130 тис. га займають ліси навколо міст і робітничих селищ. Особливе при­родоохоронне значення мають ліси Українських Карпат і Гірського Криму. Однією з головних умов раціонального використання лісових ресурсів є регла­ментування вирубок, запобігання ого­ленню гірських схилів, дотримання оптимальної будови деревостанів, рівно­мірного розподілу їх за класами віку і площею, інтенсифікація лісогосподар­ського виробництва. У лісах Гірського Криму рубки головного користування заборонені, а в Карпатах вони скоро­чені, значні площі лісів тут віднесено до першої групи, в яких заборонені рубки головного користування. В гір­ських районах, на Поліссі і в лісосте­пу вирубування лісу ведеться вибірко­во, з урахуванням умов зростання ста­ну і віку лісів та з обов’язковим від­новленням насаджень.
З лісами тісно пов’язана більшість тваринних ресурсів. Дикі тварини, які водяться в мисливських угіддях, ста­новлять державний мисливський фонд. Він використовується відповідно до спеціальних правил. В УРСР мислив­ські угіддя закріплені за державними та громадськими організаціями. Функ­ціонують чотири державні заповідно-мисливські господарства, 17 мисливських господарств, племінний фазанарій. На Україні багато зроблено для збагачення мисливської фауни, розселення диких тварин, охорони та нормованого від­стрілу їх. Створено умови для зростан­ня чисельності цінних видів тварин, забезпечення їх кормами, посилено охо­рону їхніх місцепроживань, проводять­ся заходи щодо раціонального викори­стання мінеральних добрив, отрутохі­мікатів на сільськогосподарських і лі­согосподарських угіддях, зменшення скидання забруднених стоків у водой­ми та ін. Завдяки цьому чисельність багатьох видів диких тварин на тери­торії республіки збільшилася. Іноді чи­сельність деяких видів тварин (лосів, диких свиней) перевищує можливості природної кормової бази, що призво­дить до помітного пошкодження ними лісів, садів, посівів. Тому при розселен­ні деяких видів слід враховувати при­родні ресурси місцепроживань цих тварин у різних фізико-географічних районах, поліпшувати їхню кормову базу силами мисливських господарств, виді­ляти ділянки, де тварини могли б ство­рити собі сховища, створювати солонці та водопої. Велику роль в охороні тва­ринних ресурсів відіграють заповідни­ки, заказники, розплідники риби, ди­чини та ін.
В Українській РСР велика увага при­діляється охороні атмосферного повітря від забруднення. Ця проблема вирішу­ється шляхом розробки нових техноло­гічних процесів — бездимне заванта­ження коксових печей на коксохіміч­них заводах (Жданівському, Запорі­зькому, Криворізькому, Макіївському та ін.), отримання феросплавів у закри­тих електропечах, виробництво цементу мокрим способом, що зменшує вики­дання в атмосферу шкідливих речовин. Вводяться в дію все нові газоочисні і пиловловлювальні споруди на проми­слових підприємствах, електрофільтри на ГРЕС і коагулятори на ТЕЦ. Ство­рено спеціальні служби контролю за ступенем забрудненості атмосфери в районі шкідливого впливу підприємств металургійної, хімічної, енергетичної, нафтохімічної, добувної промисловості, створено автоматизовані системи конт­ролю за якістю повітря у великих мі­стах.
Важливе значення у розв’язанні про­блеми раціонального використання при­родних ресурсів та охороні природи на­дається заповідній справі. Уряд Радян­ської України в 1962 р. затвердив по­ложення про державні заповідники. В 1972 р. Рада Міністрів УРСР прий­няла постанову «Про заходи по розши­ренню мережі державних заповідників і поліпшенню заповідної справи», за­твердила нову класифікацію природо­охоронних територій та перспективну мережу заповідників і заказників рес­публіки. У 1981 р. в УРСР налічува­лось понад 4600 природно-заповідних об’єктів (табл. 21).

T_21
Перспективними районами для створення нових заповідників та заказників є Біле озеро, Словечансько-Овруцький кряж, Шацькі озера, Цуманська пуща, Старогутянські ліси, Кременецькі гори, Товтри, гори Артема, Савранський ліс, дельти Дніпра та Дністра, лимани Дні­стровський, Молочний, коса Кінбурнська та ін. Можливе розширення запо­відної мережі в Українських Карпатах та Гірському Криму. Передбачається створити біосферні заповідники в кож­ній природній зоні та гірських областях республіки.
Радянські заповідники є науковими установами. В них вивчають рослинний і тваринний світ, ґрунти, заповідні природні комплекси, що відіграє важливу роль у збереженні і відновленні цінних та рідкісних видів рослин і тварин, при­родних об’єктів; заповідники є здебіль­шого еталонними ландшафтами, які не зазнали безпосереднього господарського впливу. Заповідники є опорними полі­гонами, природними лабораторіями для проведення комплексних природоохо­ронних досліджень структури, динамі­ки і функціонування природних ландшафтів, їхньої взаємодії а суміжними перетвореними ландшафтами. На під­ставі даних цих досліджень прогнозу­ються стан і тенденції змін ландшафтів, вони є основою для обгрунтування роз­мірів господарських навантажень на ландшафти в процесі використання і відновлення їхніх ресурсів. У 1981 р. в УРСР функціонувало 11 державних за­повідників (табл. 22).

T_22
У державних заповідниках охороня­ються окремі види рослин і тварин, геолого-геоморфологічні, гідрологічні та палеонтологічні об’єкти. Заказники мо­жуть бути постійними і тимчасовими, коли протягом повного строку охороня­ються і відтворюються окремі види при­родних ресурсів. У заказниках можливе використання окремих ділянок для на­укових досліджень, експериментальних робіт, створення лабораторій, збирання насіння, відстрілу тварин і вилову ри­би для регулювання чисельності їх, са­нітарні рубки, сінокосіння, відновлен­ня лісу та ін.
Державні природні парки поєднують дві основні функції: природоохоронну та рекреаційну. В межах природного парку виділяються такі території: 1) за­повідна з відповідним режимом; 2) за­повідно-рекреаційна, де зберігаються і охороняються природні ландшафти, цін­ні у рекреаційно-естетичному і пізна­вальному відношеннях; 3) рекреаційно-господарська, де ведеться господарство, що не спричиняє негативних змін в ландшафтах; 4) буферна (охоронна) між зовнішньою межею парку і суміж­ними територіями, що сприяє зменшен­ню господарського впливу на природні ландшафти парку. На Україні створено Карпатський природний парк; ведуться підготовчі роботи щодо організації їх в інших районах республіки.
Для народногосподарського плану­вання потрібні науково обґрунтовані норми природокористування. Вони по­винні ґрунтуватися на знанні природно­го потенціалу території, її стійкості до антропогенного впливу. Тому раціо­нальне використання природних ресур­сів, охорона природного середовища спираються на теоретичні досягнення фізичної географії, ландшафтознавства, водночас стимулюючи розвиток нових напрямків, застосування сучасних тех­нічно досконалих методів досліджень: аерокосмічних, стаціонарних, моделю­вання та ін. На Україні існує мережа дослідних станцій Держкомгідромета, міністерств сільського і лісового госпо­дарства, водного господарства і меліорацій, геології, АН УРСР та вузів, в заповідниках. Експедиційні та стаціо­нарні геофізичні, геохімічні, біологічні дослідження, а також дослідження су­часних фізико-географічних процесів дають змогу нагромаджувати достовір­ний матеріал для отримання кількісних показників динаміки сучасних ланд­шафтів. На цій основі розв’язуються важливі теоретичні і прикладні питан­ня фізичної географії УРСР. Назвемо деякі з них: 1) моделювання динаміки природних комплексів, встановлення умов, за яких стани ПТК бувають най­більш стійкими, причин і характеру переходу одного стану в інший, визна­чення основних параметрів процесу су­часного ландшафтогенезу, завдяки яким можна керувати всім геокомплексом; 2) прогнозування змін природних умов у зв’язку з науково-технічним прогре­сом, розвиток теорії і пошуки практич­ного застосування комплексного фізи­ко-географічного прогнозу на задані строки для обґрунтування планів роз­витку народного господарства Україн­ської РСР на близьку і віддалену пер­спективу; 3) фізико-географічне обґрунтування сучасних і майбутніх меліорацій та їхніх результатів, прогноз роз­витку меліорованих, прилеглих та від­далених від них природних комплексів;
4) фізико-географічне обґрунтування заходів хімізації сільського господар­ства, урахування при цьому зонально-провінціальних і місцевих особливостей ландшафтної структури території;
5) розвиток інженерної фізичної гео­графії і пов’язаних з нею напрямків досліджень.
Різними видами територіальних планувань розв’язується по суті най­важливіша географічна проблема — ра­ціональне господарське використання території як великої геосистеми з її природно-ресурсними, фізико-географіч­ними, економіко-географічними, демогеографічними та інфраструктурними підсистемами. Територіальні плануван­ня, проекти: різних видів будівництва і господарського освоєння територій в су­часну епоху не можуть не спиратися на комплексний фізико-географічний аналіз та інженерну оцінку природних умов і ресурсів; 6) одне з основних зав­дань полягає в розробці як теорії власне фізико-географічного аналізу (його структури, методів), так і визна­чення системи фізико-географічних па­раметрів, показників, при яких той чи інший інженерний чи технологічний вплив на навколишнє середовище був би раціональним і оптимізуючим. Для те­риторії України становлять інтерес дослідження взаємодії меліоративних і природних систем на Поліссі, в районах зрошення півдня України, вивчення ди­наміки ландшафтів на територіях ву­гільних і залізорудних басейнів, у сму­гах впливу водосховищ, на трасах доріг, нафто- і газопроводів та ін.; 7) скла­дання серії оціночних і прикладних карт для всієї території республіки (на­приклад, ландшафтно-меліоративної, ландшафтно-рекреаційної, інженерно-ландшафтної тощо) та для окремих природних і адміністративних одиниць. Розвиток цих напрямків досліджені, зумовлюється також необхідністю скла­дання і фізико-географічного обґрунтування Генеральної схеми використання і охорони природних ресурсів Україн­ської РСР. Нині в республіці склада­ються схеми використання окремих ви­дів ресурсів та запобігання несприят­ливим процесам. Це Генеральна схема використання земельних ресурсів, Ге­неральна схема протиерозійних заходів які розроблені Укрземпроектом, Про­ект розвитку основних напрямків меліорацій в Українській РСР на 1976— 1990 роки, виконаний Укрдіпроводгоспом, та ін. Генеральна схема раціонального використання і охорони при­родних ресурсів Української РСР маб обґрунтувати потребу галузей народного господарства в різних видах природних ресурсів: територіальних, земельних, водних, мінерально-сировинних, енер­гетичних, теплових, рекреаційних, за­повідних і т. д. Вона ґрунтується на програмованому обліку, якісній і кіль­кісній оцінці природних ресурсів у зв’язку з народногосподарським плану­ванням. Ця схема повинна відігравати координуючу роль щодо схем викори­стання окремих видів ресурсів. її зміст такий: 1) загальний аналіз природних ресурсів та аналіз їх в окремих оди­ницях фізико-географічного району­вання з обов’язковим обліком ланд­шафтних ресурсів; 2) якісний та кіль­кісний аналіз сучасного використання ландшафтних ресурсів та рівня зміненості їх; 3) система заходів запобіган­ня несприятливим фізико-географічним процесам; 4) прогноз комплексного ви­користання природних ресурсів відпо­відно до потреб різних галузей народ­ного господарства і потенціальних те­риторіально-ресурсних можливостей.
Основна ідея Генеральної схеми ви­користання і охорони природних ре­сурсів Української РСР полягає в конструктивно-географічному підході до розв’язання проблем використання і охорони природних ресурсів республіки в цілому та окремих її регіонів на осно­ві збалансованості ландшафтів, дотри­мання оптимальної ландшафтної струк­тури території.
Цілком очевидно, що господарство нашої республіки і надалі розвивати­меться швидкими темпами, які в пе­ріод науково-технічного прогресу спри­яють освоєнню як нових видів, так і споживанню наявних ресурсів у все зростаючому обсязі. В зв’язку з цим зростає площа сільськогосподарських земель, що відводяться під промислові підприємства, міста, транспортні магі­стралі, водосховища, канали, лісові на­садження та ін. Тому в цілому для рес­публіки конструктивно-географічний підхід до використання територіальних ресурсів полягає, передусім у такому погодженні схем і можливостей вико­ристання окремих видів ресурсів різ­ними природокористувачами, при якому відведення земель, цінних в господар­ському відношенні (сільськогосподар­ському, рекреаційному та ін.), під за­будову було б мінімальним. Іншою важливою конструктивно-географічною проблемою для республіки в цілому є погодження в Генсхемі заходів запобі­гання несприятливим для народного господарства фізико-географічним про­цесам. Важливим є і відображення в Генсхемі регіональних конструктивно-географічних проблем (зональних, провінціальних).
Для зони мішаних лісів такими про­блемами є, насамперед, управління ди­намікою і продуктивністю ландшафту завдяки регулюванню його водного ре­жиму і запобіганню переосушенню зе­мель через зниження до критичного рів­ня ґрунтових вод. Поряд з існуючими видами використання природних ресур­сів швидко зростатиме їхнє рекреацій­не значення, що зумовлює потребу в збереженні оптимальної лісистості і збільшенні площ природоохоронних комплексів.
В лісостеповій зоні для збереження високого рівня сільськогосподарської продуктивності головним є регулюван­ня стоку, запобігання розвитку водно-ерозійних процесів, збереження динаміч­ної рівноваги в межах височинних еро­дованих і схилових ерозійно небезпеч­них природних комплексів (при збере­женні існуючих засобів їх господар­ського використання), лісомеліоративні та рекультиваційні заходи.
В степовій зоні першорядною проб­лемою є вивчення взаємодії природних та меліоративних зрошувальних систем, прогноз меліоративного впливу на ланд­шафти, «поведінки» меліоративних ландшафтів. Як показує досвід експлуа­тації меліоративних систем, при про­ектуванні їх не досить враховуються особливості ландшафтної структури меліорованих територій, прямі і зво­ротні зв’язки в системі «природ­ний комплекс — меліоративна система»; проблемою залишається ліквідація дефіциту вологи і управління водним режимом меліорованих ландшафтів (щоб не було вторинного засолення), створення такої просторової структури біотичного компоненту ландшафту, яка запобігала б суховіям та пиловим бурям при збереженні інтенсивного господар­ського використання цієї зони. Важли­вим для лісостепу і степу є регулю­вання поверхневого зволоження, від­новлення ландшафтів, порушених гір­ничою промисловістю.
В Українських Карпатах і Гірському Криму основні конструктивно-геогра­фічні проблеми такі: дотримання дина­мічної рівноваги в сучасних ландшаф­тах шляхом збереження оптимальної лісистості; відтворення корінного рос­линного покриву, щоб запобігти ка­тастрофічним природним процесам (се­леві явища, повені, снігові лавини в Карпатах, ерозії при дальшому ре­креаційному освоєнні цих територій); збільшення площі заповідних ком­плексів.
Конструктивно-географічного підходу потребують проблеми переформування ландшафтів у смугах впливу водосхо­вищ, на узбережжях Чорного та Азов­ського морів, відновлення біологічної продуктивності Азовського моря вста­новленням оптимального режиму його солоності та ін. На акваторіях Чорного і Азовського морів запроваджено особ­ливий порядок проведення геолого-розвідувальних, вибухових та інших робіт, які шкідливо впливають на тваринний світ. Здійснюється комплекс заходів, які дають змогу до 1985 р. припинити ски­дання неочищених вод у водойми басей­нів Чорного і Азовського морів, забруд­нення акваторій нафтопродуктами. Роз­роблено регіональні схеми раціональ­ного використання природних ресурсів, охорони акваторій, прибережних ланд­шафтів Чорного і Азовського морів до 2000 року.
Українська РСР бере активну участь у міжнародному співробітництві в га­лузі охорони природи. В постанові Вер­ховної Ради УРСР (липень 1978 р.) «Про стан і заходи по дальшому поліп­шенню природоохоронної роботи в рес­публіці в світлі рішень XXV з’їзду КПРС» висуваються такі основні зав­дання природоохоронної роботи:
опрацювання науково обґрунтованих довгострокових прогнозів у галузі охо­рони природи;
розширення науково-дослідних і про­ектно-конструкторських робіт з найважливіших проблем раціонального приро­докористування ;
прискорення впровадження науко­вих розробок, нових прогресивних тех­нологій виробництва, які сприяли б ефективному використанню води і мі­неральної сировини, запобігали б шкід­ливому впливу виробництва на навко­лишнє середовище;
вдосконалення комплексного плану­вання природоохоронної роботи і зміц­нення планової дисципліни, розробка і здійснення по кожній галузі, кожному підприємству, господарству, населеному пункту конкретних перспективних і по­точних планів робіт, мета яких запобіг­ти небажаному впливу виробничої ді­яльності на природу і сприяти оздоров­ленню навколишнього середовища;
збільшення випуску машин і меха­нізмів, очисного обладнання, контроль-но-вимірювальних приладів і засобів автоматизації, які дали б змогу забез­печити більш ефективне і раціональне природокористування;
посилення відповідальності міні­стерств, відомств, підприємств і органі­зацій за додержання природоохоронних норм і правил; впровадження системи економічного стимулювання на проми­слових підприємствах, у колгоспах і радгоспах, яка врахувала б стан додер­жання діючого законодавства та вико­нання природоохоронних заходів;
удосконалення статистичної звітності про виконання природоохоронних пла­нів і заходів;
розширення підготовки спеціалістів у галузі захисту природного середовища, поліпшення природоохоронної роботи в загальноосвітніх школах, професійно-технічних училищах, середніх спеціаль­них і вищих навчальних закладах;
розширення випуску інформаційної, науково-популярної, художньої літера­тури та кінофільмів з питань охорони природи.
У постанові ЦК КПРС і Ради Міні­стрів СРСР «Про додаткові заходи по посиленню охорони природи і поліпшенню використання природних ресур­сів» (грудень 1978 р.) відмічається, що «для визначення комплексних заходів по охороні природи, запобігання забруд­ненню і деградації навколишнього се­редовища, забезпечення найефективні­шого використання в народному госпо­дарстві природних ресурсів визнано не­обхідним розробляти територіальні ком­плексні схеми охорони природи».
Великі і відповідальні завдання по­ставлені XXVI з’їздом КПРС в галузі раціонального природокористування і охорони навколишнього середовища. Найважливішими проблемами є: ви­вчення природних територіальних ком­плексів, систем та процесів, що відбу­ваються в них, з широким застосуван­ням поряд з традиційними методами аеровисотних і космічних засобів до­слідження Землі, проведення меліора­ції земель, підвищення ефективності за­ходів в галузі охорони природи.
Розвиток комплексних фізико-геогра­фічних досліджень для розв’язання цих завдань значно підвищує наукову зна­чимість та ефективність практичного застосування їх в різних галузях на­родного господарства.