Ландшафты и физико-географическое районирование Украины
Украинский
На жаль, цей запис доступний тільки на
Украинский.
К сожалению, эта запись доступна только на
Украинский.
For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.
Аналіз окремих компонентів, процесів і явищ природи України показує, що її територія ІІ цілому характеризується складною просторовою диференціацією фізико-географічних умов. Геологічна будова і рельєф, клімат, води, ґрунти, рослинність і тваринний світ, перебуваючи між собою в складному взаємозв’язку і взаємодії, утворюють різнорангові природні територіальні комплекси, в розміщенні яких спостерігаються певні закономірності. Вивчення взаємодії між компонентами природи та закономірностей формування і розпитку територіально обмежених природних комплексів, якісна і кількісна характеристика їхніх властивостей мають першорядне значення для раціонального використання природних ресурсів і заходів оптимізації природного середовища на науковій основі.
Фізико-географічне районування — одна з головних проблем сучасної фізичної географії. Детальне фізико-географічне районування території України набуває особливої ваги тепер, в період створення матеріально-технічної бази комунізму, що потребує всебічного урахування місцевих природних та економічних умов і ресурсів. Обґрунтування довгострокових планів розвитку народною господарства УРСР вимагає не тільки вивчення природних умов і ресурсів України в цілому, а й дослідження тих внутрішніх природних відмінностей, які властиві її території.
В результаті робіт з комплексного вивчення природних умов республіки географами розроблено класифікацію природно-територіальних комплексів, складено ландшафт карти та обґрунтовано схему фізико-географічного районування. Найбільш важливою властивістю регіональних одиниць є відносна однорідність їхньої ландшафтної структури. Для різнорангових регіональних одиниць подібними є не тільки характер взаємозв’язку і взаємодії природних компонентів, а й своєрідна, індивідуальна для певного регіонального рівня взаємозв’язана система типологічних комплексів. Регіональним одиницям кожного рангу відповідають типологічні комплекси в певному поєднанні і просторовому розташуванні. Таким чином, для обґрунтування сітки регіональних фізико-географічних одиниць потрібні польові ландшафтні дослідження, складання ландшафтних типологічних карт. (Кольорова ландшафтна карта Української РСР в масштабі 1 : : 2 500 000 складена авторським колективом географічного факультету Київського університету. При розробці карти, її легенди використано матеріали ландшафтознавців Львівського, Чернівецького, Одеського, Сімферопольського, Харківського університетів. Див. вкладку).
Науково і прикладне значення ландшафтних карт визначається тим, що вони відображають ландшафтну структуру території і загальні властивості природних комплексів у систематизованому вигляді. Інакше кажучи, ландшафтні карти відображують об’єктивну диференцію географічної оболонки, яка проявляється у вигляді просторово-обмежених ландшафтів, що історично склалися і безперервно розвиваються.
Ландшафтні карти є синтезуючими і належать до типологічних. Об’єктами зображення на ландшафтних картах G типологічні природні комплекси — фації, урочища, місцевості або класифікаційні об’єднання їх. На дрібномасштабних ландшафтних картах можуть бути зображені класифікаційні об’єднання ландшафтів — види (підвиди), типи (підтипи) і класи (підкласи). Проте і на дрібномасштабній ландшафтній карті слід показувати не тільки просторове розміщення класифікаційних об’єднань ПТК, а й їхню внутрішню структуру.
Ландшафтні карти, розкриваючи ландшафтну структуру території, взаємодію компонентів природи та їхні морфогенетичні риси, найповніше відображують найважливіші фізико-географічні закономірності. Це може бути однією з основ комплексної оцінки природних умов і ресурсів та обґрунтування заходів щодо раціонального і ефективного господарського використання їх. Ландшафтні карти є основою для розробки прикладних карт — меліоративних, геохімічних, інженерно-ландшафтних, типізації земель, землевпорядкування, районного планування та ін.
Типологічні природні комплекси (фації, урочища і місцевості) не являють собою просторово єдиних утворень; їхні типові фізіономічні риси багаторазово повторюються. Місцевості та властиві їм урочища і фації визначають внутрішній зміст регіональних одиниць районування. Аналізуючи територіальний розподіл різних у морфолого-генетичному відношенні місцевостей, їхнє поєднання та співвідношення за площею, ми маємо можливість об’єктивно виділити фізико-географічні райони і згрупувати їх для виділення більш складних таксономічних одиниць районування та класифікаційних ландшафтних об’єднань.
Фації, урочища і місцевості не тільки характеризуються певними фізико-географічними процесами, а ії відображують специфіку взаємодії загальних ландшафтноутворних процесів і завжди мають риси зональності і провінціальності. Характер ландшафтно-типологічної структури території і властивості ПТК завжди показують дію зональних факторів ландшафтоутворення, проте прояв цих факторів значною мірою видозмінюється під впливом місцевих геолого-геоморфологічних, гідрогеологічних і гідрологічних умов (заплави рік, приморські місцевості та ін.).
Властивості ПТК різного типологічного і таксономічного значення зумовлені не тільки сучасними фізико-географічними процесами, а значною мірою й давніми процесами.
Для відображення ландшафтної структури території методом картування прийнято певну класифікаційну систему типологічних комплексів (класифікаційні об’єднання природних комплексів). Вищою класифікаційною одиницею є клас ландшафтів, який об’єднує природні комплекси з однаковими загальними морфоструктурпими ознаками, якими визначається характер взаємодії основних ландшафтоутворюючих факторів. Ця взаємодія проявляється через тепло і вологообмін, обмін мінеральних і органічних речовин (що виражається у вертикальній зміні балансів тепла, вологи і біохімічних балансів). В межах України поширені два класи ландшафтів: клас рівнинних і клас гірських ландшафтів. Клас рівнинних східно-європейських ландшафтів об’єднує типи і підтипи ландшафтів, зміна яких відбувається в широтному напрямку. Клас гірських ландшафтів залежно від географічного положення, простягання і висоти гірських хребтів характеризуються певними спектрами і висотним положенням типів ландшафтів. Гірські ландшафти України представлені класом середньоєвропейських карпатських і класом кримських, що тяжіють до середземноморських ландшафтів.
Типи і підтипи ландшафтів виділяють в середині класів за біокліматичною спільністю: повним співвідношенням тепла і вологи, яким зумовлюється зональний розподіл типів грунтово-рослинного покриву, ходом екзогенних процесів, особливостями гідрологічного режиму. Кожний тип і підтип ландшафті» характеризується відмінними рисами, тільки йому властивим типом морфологічної структури природних комплексів нижчих рангів, що чітко виступає при великомасштабному картографуванні на ключових ділянках. Клас рівнинних східно-європейських ландшафтів об’єднує такі типи: змішано-лі-сові; лісостепові з підтипами широколистяно-лісових (північно-лісостепових), власне лісостепових (середньо-лісостепових), лучно-степових (що переважають у південному лісостепу); степові з підтипами північно-степових, середньостепових, південно-степових (сухостепових). Східно-Карпатський тип гірських лучно-лісових ландшафтів поділяється на підтипи лісо-лучних остепнених, лучно-лісових, широколистяно-лісових, змішано-лісових, лучних (субальпійських) ландшафтів. Кримський гірський лучно-лісовий остепнений тип ландшафтів об’єднує такі підтипи: лісостепові посушливі, змішано-лісові і широколисто-лісові, лучні остепнені (яйлинські). В окремий тип ландшафтів виділено комплекси Південного берега Криму, Самостійним типом є також заплавний. Останній характеризується періодичним надмірним зволоженням, гідроморфністго грунтово-рослинного покриву, своєрідністю морфологічної структури і динаміки природних процесів.
Типи і підтипи ландшафтів поділяють па підкласи. Це пов’язано з тим, що прояв зональних ландшафтоутворюючих процесів, істотні зміни елементів теплового і водного балансів, балансів органічних і мінеральних речовин залежать від перенесення тепла і вологи в системі континент — океан, від геолого-геоморфологічної будови і орографії поверхні. Цим зумовлюються внутрізональна диференціація ландшафтів, виникнення нових своєрідних властивостей природних комплексів. Величезне значення для характеру та інтенсивності ландшафтоутворюючих процесів мають неотектонічні рухи, загальна спрямованість яких пов’язана з основними тектоніко-орографічними структурами. На карті посібника виділено поліські, лісостепові і степові ландшафти низовин, височин, рівнин як окремі підкласи. В легенді для підкласів, щоб уникнути зайвої багатоступінчатості, вказано не лише на їхнє орографічне положення, а й на геолого-геоморфологічну приуроченість. Клас гірських ландшафтів об’єднує підкласи передгірських, низькогірських, середньогірських, міжгірно-улоговинних. При виділенні їх, крім орографічних ознак, враховуються риси тектонічної будови і пов’язані з нею геолого-геоморфологічні особливості, характер висотної ландшафтної поясності. Підкласи ландшафтів в горах часто територіально збігаються з типами і підтипами, тому назви їх у легенді можуть суміщатися, що не порушує загальної класифікаційної системи.
Істотні відмітні риси природних комплексів зумовлюються місцевими фізико-географічними процесами. А ці процеси визначаються характером корінних порід, глибиною залягання їх, літологічними особливостями генетичних типів антропогенових відкладів і рельєфу, що веде також до змін типів грунтово-рослинного покриву. За спільністю всіх цих ознак виділяють види ландшафтів.
При масштабі 1:2 500 000 види (і підвиди) ландшафтів є основними об’єктами зображення на ландшафтній карті. Зміст видів ландшафтів розкривається через основні місцевості і їхні групи — типологічні природні комплекси, утворені генетично взаємозв’язаними системами урочищ. Місцевості становлять одну з основних ланок ландшафтної структури, саме через них вона розкривається з достатньою повнотою. Місцевості характеризуються однорідним складом антропогенових відкладів, одним генетичним типом рельєфу, однорідним місцевим кліматом і умовами зволоження, переважанням одного типу грунтів (близьких різновидностей однакового механічного складу), одним біоценозом, спрямованістю та інтенсивністю певних місцевих фізико-географічних процесів. Ці ознаки характеризують генетичну єдність місцевостей як природних комплексів. Місцевості розкривають внутрішню структуру і природні особливості ландшафтних зон на рівнинах і висотних ландшафтних поясів (зон) у горах. Місцевості в горах формуються під впливом морфогенетичних факторів в ході розвитку гірських хребтів, масивів, улоговин. Вони є основними виразниками висотної диференціації гірських ландшафтів та історії їхнього розвитку.
Своєрідністю природних властивостей відзначаються ландшафти заплав, приморських акумулятивних рівнин (кіс і пересипів) та акваторіальні комплекси — ріки, озера, стави, великі водосховища і моря. Заплави і приморські акумулятивні рівнини характеризуються періодичним затопленням і гідроморфними властивостями грунтів і рослинності.
Їм властиві також риси зональності. Так, наприклад, заплави рік Полісся не мають рис засоленості, а в заплавах річок степу поширені плавні, розвиваються процеси засолення.
Кожний з природних комплексів характеризується певною ландшафтно-морфологічною структурою, яка утворилась в результаті тривалого розвитку. При палеогеографічному аналізі для визначення відносної генетичної єдності комплексів необхідно вивчати вік і генезис їхніх морфологічних частин. Чим молодший природний комплекс та інтенсивніші сучасні фізико-географічні процеси, тим більш мозаїчною є ландшафтно-морфологічна структура. При однозначному впливі природних компонентів у процесі формування ПТК конфігурація взаємозв’язаних фацій і урочищ ясніша й виразніша. При поєднанні різновікових елементів ландшафту морфологічна структура території складніша. Тому при картуванні доцільно розрізняти:
а) гетерогенні ландшафтно-морфологічні структури, які сформувались на межах різних зон та провінцій і характеризуються дуже складним поєднанням різновікових і генетично різнотипних комплексів та б) моногенні природні комплекси, які мають однорідну структуру з меншою кількістю складових і з простим поєднанням генетично подібних морфологічних частин.
Значна мозаїчність окремих територій України пов’язана з багаторазовим і різночасовим переформуванням морфологічних структур.
У межах України переважають природні ландшафти, які зазнали значного впливу діяльності людини. Для глибокого вивчення їх необхідний конструктивний підхід та прогнозування розвитку ландшафтів у зв’язку з великими гідротехнічними, лісокультурними та іншими господарськими заходами, які змінюють структуру ландшафтів. Тривалий процес антропогенних змін ландшафтів може бути спрямований однозначно з природним ходом фізико-географічних процесів. Так, очевидно, формування перетворених ландшафтів лісостепу (збезліснення і розорювання земель) не перешкодило загальному процесу природного формування лісостепових зональних видів ландшафтів. Іноді відбувається різка зміна природних комплексів, часто навіть неоднозначна з природними процесами, тобто коли вплив людини йде врозріз з природними процесами. Прикладом може бути розвиток ландшафтів різкопосушливих районів за умов зрошення.
Основні властивості таких природно-виробничих комплексів складаються в процесі не тільки безпосереднього створення, а й набагато пізніше, коли вже видно певні результати перетворення, як бажані, так і небажані (засолення при неправильно проведеному зрошенні та ін.). Отже, виникає нове, більш складне уявлення про ступінь генетичної єдності, про ландшафтно-техногенний, або лапдшафтно-виробничий, генетичний принцип виявлення природно-виробничих комплексів.
Складність розробки класифікації і типології перетворених ландшафтів полягає в тому, що, з одного боку, необхідним є аналіз специфіки різних господарських перетворень у межах різних природних комплексів, а з другого — узагальнення і зіставлення природних закономірностей і певних етапів соціально-економічпого розвитку. Крім того, дуже важливо встановити певну єдність, цілісність природно-виробничих систем та дати прогноз їхнього розвитку і продуктивності.
Дуже змінені тим самим виробничим процесом суміжні, але генетично різні види ландшафтів за своїми набутими властивостями стають більш однорідними, ніж той самий вид ландшафту при використанні його для різного виробництва. Спрямованість і ступінь такого перетворення ландшафтів в різних природних зонах УРСР різноманітні. Різними є такі показники, як процент орних земель, процент еродованих земель, співвідношення різних типів лісової рослинності тощо. Параметри зональних типів, підтипів і видів ландшафтів значною мірою визначають їхні виробничі варіанти.
Велике значення для виявлення природно-виробничих комплексів, їхньої динаміки і структури має історичний аналіз. Саме хід історичного розвитку, його етапи позначаються і на сучасних властивостях природно-виробничих комплексів, специфіці антропогенних ландшафтів.
Основні види антропогенних ландшафтів (природно-виробничих комплексів) виділяються насамперед за їхнім виробничим змістом, що специфічний у різних природних умовах. В межах лісогосподарських і агроландшафтів можна виділити за природними показниками зональні модифікації. Лісогосподарські ландшафти включають серію комплексів — від первинних, відносно мало змінених, до лісокультурних. Формування селітебних ландшафтів, з одного боку, залежить від історичних умов, а з другого, пов’язане з природними умовами. Сучасні природно-селітебні комплекси ще не досить вивчені. Селітебні ландшафти звичайно поєднуються з промисловими. Промислове освоєння території УРСР значне. Багатогалузева промисловість створює різноманітні природно-виробничі комплекси — від технічно висококультурних до кар’єрів, які потребують рекультивації. Серед меліораційних ландшафтів залежно від характеру і спрямованості господарських заходів можна виділити певні градації. При класифікації меліораційних ландшафтів слід враховувати термічні умови, ступінь і режим атмосферного зволоження, а також способи зрошення. Зрошувані території — це одні з найбільш глибоко перетворених природно-виробничих комплексів. Структура їх визначається не тільки зональними властивостями, а й особливостями зрошення, технічним рівнем і режимом експлуатації меліоративних систем.
Площа меліораційних ландшафтів дедалі зростає.
Перетворені ландшафти не позбавлені впливу несприятливих природних процесів. Наприклад, на меліоративних землях можливі градобої, водна і вітрова ерозія, вторинне засолення. Позитивний природоперетворювальний ефект можливий лише за умов управління структурою і динамікою ландшафтів. Без цього він низький, нестійкий і супроводжується негативними вторинними процесами і явищами. Ступінь, глибина і характер перетворення ландшафтів пов’язані з соціально-економічними умовами і є історичними категоріями.
Сучасні ландшафти — це ландшафти з антропогенно-перебудованою структурою, цілеспрямовано змінювані для господарських потреб.
Основним предметом при їх комплексному фізико-географічному вивченні с структурно-функціональна організація, режими, парагенетичні зв’язки і динаміка змінних станів ландшафту в межах одного інваріанта, а також якісні зміни. Необхідною умовою нормального розвитку, збереження і збагачення антропогенного ландшафту с постійний догляд за ним, раціональна територіальна і функціональна його організація з регульованим і нормованим природокористуванням.