Обоснование схемы физико-географического районирования Украины[

For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

Перші спроби фізико-географічного районування України в дожовтневий період пов’язані з роботами по природ­ному районуванню Європейської Росії. В. В. Докучаєв у праці «Зоны природы и классификация почв» (1900 р.) оха­рактеризував такі зони північної пів­кулі: бореальну, лісову, лісостепову, степову, сухих степів, пустинь, субтро­піків. Цим він поклав початок зональ­ному поділу території України. Він розглядав природну зону як територі­альний комплекс, всі компоненти якого взаємнозумовлені. Ідеї В. В. Докучаєва стимулювали розвиток робіт з фізико-географічного районування.
Г. І. Танфільєв у праці «Физико-географические области Европейской России» (1897 р.) , враховуючи особливості зонального розподілу рослинності і грун­тів, а також частково характер ґрун­тотворних порід та походження їх, по­ділив Східно-Європейську рівнину на «області», «смуги» та «округи». За цією схемою північна частина України від­несена до області Північної Росії, або області ялини, зокрема до смуги мі­шаних лісів, в якій виділяється округ Полісся. Південна частина України від­несена до області Південної Росії, або давньостепової області. Працю Г. І. Танфільєва можна розглядати як першу спробу комплексного опису окремих частин України з урахуванням зональ­них і провінціальних відмінностей.
Для розвитку питань з фізико-геог­рафічного районування території Укра­їни велике значення мали дослідження земських експедицій (1882—1916 pp.). В них працювали відомі вчені-природознавці В. В. Докучасв, Л. С. Берг, Ф. Ю. Левінсон-Лессінг, В. І. Вернадський, А. Д. Архангельський, Б. Б. Полинов, А. М. Краспов, М. О. Дімо та ін. Матеріали досліджень Полтавської, Чернігівської і Подільської земських експедицій були покладені в основу та­ких класичних наукових праці., як «Наші степи колись і тепер» (1892 р.) В. В. Докучасва, а також робіт з ланд­шафтознавства і фізико-географічного районування (Б. Б. Полинова, Л. С. Берга).
Після Великої Жовтневої соціалі­стичної революції розробка проблеми фізико-географічного районування Ук­раїни набула широкого розмаху у зв’яз­ку з завданнями планування народного господарства.
Уже в перші роки Радянської влади на замовлення Держплану були викона­ні роботи по природному районуванню України. Це праці Б. Л. Лічкова «Естественные райони Украины» і П. А. Тутковського «Природна районізація Укра­їни» (1922 p.). В цих працях в основу природного районування було покладе­но геолого-геоморфологічні ознаки. Б. Л. Лічков, враховуючи історію геологіч­ного розвитку території України, виді­лив 7 природних районів. П. А. Тутковський виділив також 7 районів (за тер­мінологією автора, «краєвидів») — лесовий, зандровий, кінцевоморенний, мо­ренний, острівних гір, товтровий і гранітний. В 1923—1924 pp. було опу­бліковано цікаві праці Г. І. Танфільєва з фізико-географічного районування Херсонської та Одеської губерній, що їх він викопав на замовлення сільсько­господарських органів. В цих працях при виділенні фізико-географічних ра­йонів частково враховувалися ланд­шафтні ознаки.
В 1928 — 1929 pp. В. П. Поповим і В. Л. Симиренком було здійснено при­родно-історичне районування України для обгрунтування розміщення плодо­вих культур. В основу районування покладено ознаки теплового і водного ре­жиму території, частково враховані рельєф і характер ґрунтового покриву. Автори виділили 14 природно-історичних районів, згрупованих в 4 краї. К. Г. Воблий в академічному виданні «Економічна географія Радянської України» (1945 р.) в розділі «Фізико-географічні зони і райони УРСР» виді­лив поліську, лісостепову і степову зо­ни та гірську країну Карпат; зони по­ділено на 9 мікрорайонів.
У праці «Естественно-историческое районирование СССР» (1947 р.) тери­торія України віднесена до трьох фізико-географічних країн — Східно-Європейської рівнини, Карпат і Кримсько-Кавказької. Рівнинна частина поділена на 4 зони — лісову, лісостепову, степо­ву і посушливо-степову, які в плані те­риторії СРСР розглядаються як окремі провінції: Поліська, Українська лісо­степова, Південно-Українська степова і Північно-Кримська посушливо-степова. У праці охарактеризовано природні ре­сурси виділених таксономічних одиниць для сільського господарства.
Найбільшого розмаху роботи з фізи­ко-географічного районування Украї­ни в цілому та окремих її частин набу­ли з 1957 р. у зв’язку з виконанням рі­шення Міністерства вищої і середньої спеціальної освіти СРСР про прове­дення природного і економіко-географічного районування для цілей сільсь­кого господарства. В 1958 р. колекти­вом географів Київського університе­ту в «Научных докладах высшей школы» було опубліковано робочу схему фізико-географічного районування Ук­раїни з розгорнутим її обгрунтуванням. В 1962 р. в «Атласе Украинской ССР и Молдавской ССР» опубліковано кар­ту фізико-географічного районування України і Молдавії з ландшафтними врізками окремих ключових територій Полісся, лісостепу і степу. В цих схе­мах районування виділено фізико-гео­графічні країни, зони, підзони, області і підобласті.

Схема взаємодії природних ландшафтоутворюючих факторів і компонентів

Завершенням досліджень географів Львівського університету з фізико-гео­графічного районування західних обла­стей УРСР є праця К. І. Геренчука, П. М. Цися і М. М. Койнова «Природ­но-географічний поділ Львівського і Подільського економічних районів» (1964 p.). В 60-х роках було опубліко­вано ряд праць по окремих регіонах України, в яких вміщені схеми фізико-географічного районування.
Результатом робіт з фізико-геогра­фічного районування, виконаних гео­графами університетів УРСР, є капітальна монографія «Физико-географическое районирование Украииской ССР» (1968 p.), в якій вперше за єди­ним принципом подано характеристику всіх регіональних одиниць до районів включно.
Під час робіт з фізико-географічного районування України розроблено його принципи, методику, обґрунтовано си­стему таксономічних одиниць та схему поділу території на регіональні одиниці різного рангу. Фізико-географічне райо­нування території України проведено на основі ландшафтно-генетичного прин­ципу. Суть його полягає в тому, що виявлення природних комплексів, ви­значення їхніх меж і властивостей здій­снюються на основі всебічного аналізу взаємозв’язку і взаємодії ландшафтоутворюючих факторів і компонентів географічного середовища. При цьому враховуються історія розвитку ланд­шафтів цієї території, а також вплив на природні умови господарської діяльно­сті людини, характер використання і ступінь освоєності території, що зале­жить від конкретних історичних і со­ціально-економічних умов. Ф. Енгельс писав, що «взаємодія — ось перше, що виступає перед нами, коли ми розгля­даємо рухому матерію в цілому з по­гляду теперішнього природознавства… Так природознавством підтверджуєть­ся…, що взаємодія є істинною causa finalis (кінцевою причиною. Ред.) речей». (Маркс К., Енгельс Ф. Твори, т. 20, с. 507—508). Звідси випливає, що вивчення властивостей географічного середовища, окремих природних комп­лексів повинно бути пов’язано з дослі­дженням основних ландшафтоутворюючих факторів і процесів. Взаємозв’язки між ландшафтоутворюючими фактора­ми і компонентами географічного се­редовища вивчають у такій послідов­ності: ландшафтоутворюючі фактори — основні фізико-географічні процеси — компонент географічної оболонки. Основними ландшафтоутворюючими фак­торами є:
1) сонячна радіація, що розглядаєть­ся не тільки як джерело світла і тепла на земній поверхні, а й як енергетич­ний фактор, який визначає характер та інтенсивність прояву фізико-географіч­них процесів; нею зумовлюються пояс­на структура географічної оболонки та зональні особливості природних терито­ріальних комплексів;
2) атмосферна циркуляція розгляда­ється як механізм перенесення повітря­них мас, тепла і вологи в географічній оболонці. З характером атмосферної циркуляції пов’язані відмінності в структурі зональності приокеанічних і внутріматерикових територій, провінціальні властивості ландшафтів;
3) літосфера і гідросфера, які утво­рюють поверхню, де відбувається взає­модія всіх ландшафтоутворюючих фак­торів. Від співвідношення поверхні лі­тосфери і гідросфери залежать харак­тер та вираженість фізико-географіч­ної зональності, зональні та провінціальні риси ландшафтів.

Схема фізико-географічного районування УРСР

Взаємодія між лаидшафтоутворюючими факторами відбувається опосередко­вано, через такі основні фізико-геогра­фічні процеси: теплообмін, вологообмін, речовинний мінеральний і органічній обмін. Ці процеси досліджуються, вимі­рюються і кількісно оцінюються у вигляді певних балансів: балансу тепла, вологи, балансу мінеральних і органіч­них речовин. В результаті взаємодії ландшафтноутворюючих факторів через згадані фізико-географічні процеси формуються природні територіальні комплекси, розвиваються взаємозв’яза­ні їхні складові — компоненти. Такими компонентами є: 1) форми рельєфу; 2) клімат як фактор широтної та дов­готної фізико-географічної диференціа­ції; 3) поверхневі і підземні води суші, моря; 4) ґрунтовий покрив; 5) біота — рослинний покрив і тваринний світ.
Сучасні фізико-географічні процеси розвиваються в межах певних природ­них територіальних комплексів. Ці про­цеси зумовлюють якісні і кількісні від­мінності класифікаційних одиниць ланд­шафтів. Закономірні поєднання проце­сів кількох видів та їхні територіальні відмінності є об’єктивними ознаками для розмежування і виділення регіональ­них одиниць. Відмінності в характері і ступені прояву фізико-географічних процесів властиві всім видам ландшаф­тів і місцевостям. Так, мозаїчність структури поліських ландшафтів пов’я­зана з процесами різновікового пере­формування її. Наприклад, на значних ділянках межі Лівобережного Полісся і лісостепу спостерігається складне взаємопроникнення місцевостей і уро­чищ з розвитком процесів заболочуван­ня, засолення, водно-ерозійних та еоло­вих.
Показники інтенсивності сучасних фі­зико-географічних процесів характери­зують кількісно природні територіальні комплекси певних рангів. Ці природні комплекси відзначаються відносною ге­нетикою спільністю умов, при яких ін­тенсивність і прояв процесів нароста­ють від нижчих рангів до вищих.
В основу виділення таксономічних одиниць при фізико-географічному ра­йонуванні покладено аналіз ландшафтно-генетичної структури території, з ви­користанням матеріалів галузевих до­сліджень (геоморфологічних, гідрогеоло­гічних, геоботанічних, ґрунтових)і схем районування окремих компонентів при­родних комплексів.
Взаємодія основних ландшафтоутворюючих факторів має зональний і азо­нальний характер. Тому в системі оди­ниць фізико-географічного районування в одному таксономічному ряді необхід­но об’єднувати групу зональних оди­ниць (фізико-географічний пояс, зона, підзона), також групу так званих азо­нальних одиниць (фізико-географічні країни, провінції, області). Щоб відобразити просторову диференціацію ланд­шафтної оболонки на територіально об­межені природні комплекси шляхом фізико-географічного районування, при­йнято таку систему таксономічних оди­ниць: країна, пояс, зона, провінція, об­ласть, район.
На карті фізико-географічного райо­нування України показано країни, зо­ни, підзоли, провінції і області. Пояси па карті не відображені, бо майже вся територія України знаходиться в ме­жах помірного поясу (за винятком Пів­денного берега Криму, який мас; ряд рис субтропічного поясу).
Фізико-географічні країни визначаю­ться своєрідністю структури зонально­сті природних комплексні, яка зумовлюється географічним положенням і положенням в межах великих геоструктурних одиниць та загальними (ноликими) рисами будови поверхні, що створює умови для певної атмосферної цирку­ляції та тепло- і вологообміну. Кожна рівнинна або гірська країна характери­зується певною системою зональності ландшафтів. Рівнинна частина Украї­ни, розташована в межах докембрій­ської платформи, являє собою південно-західну частину Східно-Європейської рівнинної країни. В її межах чітко ви­ражена зміна ландшафтних зон з пів­ночі на південь. Складчасті споруди альпійського орогенезу — Карпати і Гір­ський Крим — характеризуються висот­ною поясністю ландшафтів, де умови для прояву ландшафтоутворюючих фак­торів і перебіг фізико-географічних про­цесів дуже відрізняються від умов на рівнині. Досить чіткі тектоніко-орографічні межі між рівнинною і гірськими країнами проявляються в зміні рівнин­них ландшафтів на висотно-поясну гір­ську. В межах певної країни переважає один клас ландшафтів.
Фізико-географічні пояси виділяють на основі врахування значних відмін радіаційного балансу і термічного ре­жиму та типів атмосферної циркуляції, які визначають певний характер, спря­мованість та інтенсивність вивітрюван­ня, геохімічних та біологічних проце­сів тощо. А це, зрештою, зумовлює фор­мування різко відмінних типів грунтово-рослинного покриву. Кожний пояс відрізняється тривалістю періоду актив­них біологічних процесів. Пояси об’єд­нують повну групу зональних типів ландшафтів на рівнинах і групи типів вертикальної поясності ландшафтів у горах. На Україні межа між помірним і субтропічним поясами проходить по південному схилу Головного пасма Кримських гір.
Пояси поділяються на фізико-геогра­фічні зони на основі виявлення ланд­шафтних типів грунтово-рослинного покриву, які утворюються за певних умов термічного режиму і особливо зволожен­ня території. Кожній зоні відповідає певний тип ландшафтів, підзоні — під­тип ландшафтів. Співвідношення тепла і вологи змінюється з півночі па пів­день, що впливає на умови існування рослин, формування грунтів, розвиток геохімічних процесів. Це приводить до закономірної зміни типів рослинного і ґрунтового покриву, впливає на харак­тер господарського використання ресур­сів природних зон.
Фізико-географічні провінції виділя­ють як частини зон або підзон за ступе­нем континентальності клімату у зв’яз­ку з віддаленістю території від океанів і різним характером трансформації повітряних мас. Це істотно позначає­ться на розвитку геохімічних і біоло­гічних процесів, зумовлює певні внутрішньозональні відмінності ландшаф­тів довготно-кліматичного характеру, впливає на розпиток біоти. В ряді ви­падків при виділенні провінцій врахо­вуються історія розвитку території в антропогені і пов’язані з цим генезис і літологія покривних порід (які є ос­новою сучасних ландшафтів і фактором об’єднання різнорідних структур у від­носно однорідну фізико-географічну провінцію). Прикладом такої провінції є Полісся в межах зони мішаних лісів. Провінціальність добре виражена в лі­состепу і степу.
При виділенні в межах провінцій фі­зико-географічних областей враховують такі геолого-геоморфологічні відміннос­ті, зумовлені оротектонікою, які ведуть до місцевих змін елементів теплового, водного і геохімічного балансів і відпо­відно спричинюють значні внутрішньо-провінціальні відмінності фізико-геогра­фічних процесів.
Окремі фізико-географічні області по­діляють на підобласті. При виділенні підобластей найважливіше значення на­дається особливостям залягання корін­них порід і властивостям поверхневих порід, зокрема антропогенового покри­ву, який є основою сучасних ландшаф­тів.
Області і підобласті об’єднують певні види і підвиди ландшафтів. Межі обла­стей визначаються за гіпсометричними ознаками, характером розчленування рельєфу, літологічним складом антропо­генових відкладів. В межах областей характерним є переважання певних фі­зико-географічних процесів. Наприклад, в межах Придніпровської височини, яка переживає тенденцію до підняття, вели­ке поширення мають ерозійні та зсувні процеси; на межуючій з нею Дніпров­ській терасовій рівнині в результаті епейрогенічних опускань і незначної дренованості розвиваються процеси за­солення, в сучасних і давніх долинах — заболочування.
Кожну фізико-географічну область поділяють на фізико-географічні райо­ни — найменші таксономічні регіональні одиниці. Район виділяють як части­ну області чи підобласті у зв’язку з міс­цевими відмінами в характері, інтен­сивності і спрямованості сучасних при­родних процесів, які зумовлюють знач­ні місцеві зміни у фізико-хімічних вла­стивостях грунтів та рослинних угрупо­ваннях. Фізико-географічний район характеризується певними генетично зв’язаними місцевостями та структурними складовими частинами їх — урочищами.

• ← Ландшафты и физико-географическое районирование Украины
• Восточно-Европейская равнина в пределах Украины. Зона мешаных лесов →