6 лет назад
Нету коментариев

Sorry, this entry is only available in
Украинский
На жаль, цей запис доступний тільки на
Украинский.
К сожалению, эта запись доступна только на
Украинский.

For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

Українські Карпати є фізико-геогра­фічною провінцією Карпатської гірської країни. Вони простягаються в довжину з північного заходу на південний схід на 280 км, а в ширину з північ­ного сходу на південний захід — на 100… 110 км. Площа гірської систе­ми 24 тис. км2, а разом з Передкарпаттям і Закарпатською низовиною — 37 тис. км2.
Українські Карпати — середньови­сотні гори. Для них характерний теплий і вологий клімат, чітко виражене по­здовжньо-зональне простягання основ­них структурно-орографічних областей, на яке накладається вертикальна пояс­ність ландшафтів.
Поздовжня морфоструктурна зональ­ність ускладнюється поперечним розчле­нуванням Українських Карпат річкови­ми долинами.
У межах провінції виділяються такі морфоструктури: Передкарпатська ви­сочина, Зовнішні Карпати, Вододільно-Верховинські Карпати, Полонинсько-Чорногорські Карпати, Рахівсько-Чивчинський масив, Вигорлат-Гутинський вулканічний хребет, Закарпатські уголовини і низовини (Березне-Ліпшанська, Солотвинська, Закарпатська). Передкарпатська височина приурочена до крайового прогину і є зворотною структурою. Середні висоти межиріч становлять 350 … 500 м. Зовнішні Кар­пати — пряма антиклінальна морфоструктура зі скибами, насунутими одна на одну. Вони складаються з 8 … 10 гір­ських пасм. В їхніх межах виділяються Бескиди, Горгани і Покутсько-Буковинські Карпати. Вододільно-Верховинські Карпати відповідають Централь­ній синклінальній зоні. Тут перева­жають низкогір’я, виділяються верхови­ни — Стрийсько-Санська, Воловецько-Міжгірська, в північно-східній части­ні — Верховинський Вододільний хре­бет. Центральна частина їх відома як Привододільні Горгани. На сході знахо­дяться Ясинська, Ворохтянська міжгірні улоговини, Верховинсько-Путильське низькогір’я. Полонинсько-Чорногорські горст-антиклінальні хребти відповіда­ють Внутрішній антиклінальній зоні і є головною орографічною віссю Україн­ських Карпат. Середні висоти їх ста­новлять 1500 м, а найвищі вершини понад 2000 м. Поперечними долинами Полонинський і Чорногірський хребти розділені на окремі масиви-полонини: Рівну, Боржаву, Красну, Свидовець, Чорногору, Гриняву, Лосову. Рахівсько-Чивчинський склепінно-бриловий масив є частиною Мармароського масиву, складеного докембрійськими породами. В рельєфі виділяються Чивчинські гори (гора Стій, 1684 м) та Рахівські гори (гора Піп Іван, 1941 м). Вигорлат-Гутинський вулканічний хребет простяг­нувся вздовж південно-західних склад­частих схилів Карпат (гора Бужора, 1086 м). Від Полонинського хребта він відділяється Березне-Ліпшанською міжгірською долиною, яка утворилась у смузі Закарпатського глибинного розло­му. Солотвинська (Верхньотисенська) улоговина є прямою морфоструктурою; вона приурочена до тектонічної запади­ни, складеної міоценовими моласами. Закарпатська низовина відповідає Чоп-Мукачівській западині, виповненій міо­ценовими і антропогеновими відклада­ми. Над плоскою низовиною Берегівське вулканічне горбогір’я піднімається на 150 … 200 м.
Українські Карпати мають асимет­ричну будову: орографічна вісь їх зміщена на південний захід; крім того, За­карпатська низовина знаходиться на рівні, нижчому від Передкарпаття на 250 … 300 м. Виникнення Карпат зумов­лено альпійським горотворенням, яке відбулося в кінці неогену — на почат­ку антропогену. Становлення гірського рельєфу тривало протягом пізньоолігоценового-ранньоміоцепового часу, до якого приурочують головну фазу складкоутворення, підняття флішових Карпат, зародження Передкарпатського прогину і Закарпатської лападини. Головну роль у геологічній будові ві­діграють осадочні флішові товщі крей­дового та палеогенового віку, утворе­ні глинистими сланцями, мергелями, пісковиками. Більш давні породи скла­дають Рахівський кристалічний ма­сив. Тут поширені протерозойські гнейси і сланці, палеозойські вапня­ки, філіти і кварцити, тріасові і юр­ські конгломерати, доломіти, яшма. Пе­редкарпаття і Закарпатські западини виповнені піщано-глинистими та соле­носними неогеновими породами. Вулка­нічний хребет складений андезитами, андезито-базальтами, трахітами, туфами міоценового віку. З антропогенових відкладів поширені алювіальні, алюві­ально-озерні, льодовикові, водно-льодо­викові, елювіальні, делювіальні, пролю­віальні, вулканічні.
Сучасних геоморфологічних рис Ук­раїнські Карпати набули внаслідок неотектонічних рухів та денудаційних про­цесів, якими створені поверхні вирівню­вання, річкові долини, льодовикові, еро­зійні, карстові форми рельєфу. В ре­льєфі Українських Карпат більшість дослідників виділяє чотири поверх­ні вирівнювання: полонинську пізньоміоценову-ранньоміоценову (1700… 2000 м), вододільну ранньоміоценову (900 … 1200 м), покутську сарматську (500… 600 м), подільську понтичну (375… 400 м). Вертикальна морфоструктурна зональність проявляється у наявності реліктів пенеплену у верхньому гірському ярусі, пологих денудованих схилів у середньому, добре ви­димих терасових рівнів у нижньому. У плейстоцені найвищі гірські масиви (Рахівські гори, Чорногора, Полонин­ський хребет) зазнавали зледеніння. Тут збереглися реліктові гляціальні форми: кари, цирки, озерні улоговини, моренні вали, конуси виносу. Із зледе­нінням пов’язані перигляціальні утво­рення у вигляді кам’яних розсипів на схилах. Значну роль у геоморфологічній будові Українських Карпат відіграють річкові сучасні і давні долини. Давні долини мають значну ширину і поздовж­нє простягання. В сучасних долинах виділяють 7—8 цокольних терас, які піднімаються на 200… 220 м над урізом води в річках.
На кліматичні умови Українських Карпат впливає гірський рельєф, харак­тер якого позначається на взаємодії ра­діаційних і циркуляційних процесів. Сумарна річна сонячна радіація стано­вить 90 … 98 ккал/см2 у Передкарпатті і 101 ккал/см2 на Закарпатській низови­ні, а радіаційний баланс відповідно 35 ккал/см2 (північно-західне Передкарпаття) і 45 ккал/см2; з підняттям у гори величина його зменшується на 25… 30%.
На територію Українських Карпат надходять континентальне і морське по­вітря помірних широт, іноді сюди про­никають арктичні повітряні маси; ан­тициклонічна циркуляція переважає над циклонічною. Опади приносять ци­клони, переміщуючись з заходу на схід або північний схід з територій, розта­шованих на північ від Карпат. Цикло­ни, які приходять із Середземномор’я, супроводжуються значними опадами і сильними вітрами. В Карпатах існують гірсько-долинна циркуляція, схилові ві­три, виникають фени. Висота гірських хребтів, їхнє орієнтування та експози­ція зумовлюють неоднакове надходжен­ня сонячної радіації, розподіл темпе­ратур, опадів та ін. Рельєф зумовлює вертикальну кліматичну зональність. Так, середні температури січня у Пе­редкарпатті — —4… —5° С, у Закарпат­ті —3°, а в горах —6 … —12°. Зима м’я­ка, багатосніжна, нерідко з тривалими відлигами, особливо в Закарпатті. В го­рах спостерігаються температурні ін­версії. Тривалість зими в Закарпатті до двох з половиною місяців, а в горах на висоті 850 м — 4 місяці. Літо в Карпа­тах не жарке, з дощами. Середні тем­ператури липня у Передкарпатті +18 … + 19°, у Закарпатті +20°, а в горах +7 … +13°. З підняттям на кожні 100 м в Карпатах літо запізнюється на 8—9 днів і на 5—6 днів раніше закінчується, тому з 850 … 900 м літній період не фік­сується. Гори і передгір’я надмірно зволожуються: за рік в передгір’ях ви­падає 800 … 1000 мм, а в горах 1500 … 1600 мм опадів; більшість їх припа­дає на теплий період. За сумами актив­них температур, які визначають зміни природної рослинності по теплових ру­бежах, в Українських Карпатах виді­ляються такі кліматичні зони (за М. С. Андріановим, 1968): 1) дуже теп­ла з сумами температур 2600 … 3000°, до неї належить Закарпаття; 2) тепла, з сумами температур 2400 … 2бОО°, зай­має Передкарпаття та передгір’я Вул­канічного хребта; 3) помірна з сумами температур 1800 … 2400°, найбільш по­ширена, знаходиться в межах 400… 750 м; 4) прохолодна з сумами темпера­тур 1400… 1800° знаходиться в межах 750 … 950 м; 5) помірно холодна з су­мами температур 1000 … 1400° на висо­тах 1250 … 1500 м; 6) холодна з сума­ми температур менше 1000°.
Надмірне зволоження, гірський ре­льєф сприяли розвитку густої гідрогра­фічної сітки. Густота річкової сітки в горах становить 1… 1,2 км/км2. Річки, що стікають з Українських Карпат, на­лежать до басейнів Дністра, Дунаю та Вісли. Ріки характеризуються високою водоносністю, добре вираженим павод­ковим режимом, різкими коливаннями стоку. Середньорічний стік із 150 мм в передгір’ях зростає до 950 мм у горах, з висотою зростають також і модулі сто­ку. Річки мають мішане живлення, частка дощового живлення найбільша для річок низькогір’я, з висотою зростає частка живлення сніговими і ґрунтови­ми водами. Повені бувають протягом більшої частини року, найбільш ба­гатоводна весна, маловодна — осінь. В значних межах змінюється каламут­ність карпатських рік: від 20 до 700 г/м3, максимальною вона є під час повені. Дністер виносить до 2 млн. т наносів щорічно.
В Українських Карпатах проявля­ється вертикальна зональність ґрунто­вого покриву. Вона неоднакова на пів­денно-західних і північно-східних схи­лах. У Передкарпатті в умовах достат­нього зволоження на важких делювіаль­них суглинках сформувалися дерново-підзолисті поверхнево-оглеєні ґрунти. Вище їх, до 1200 … 1400 м, поширені бурі гірсько-лісові ґрунти. На низькогірному хребті розвинулись бурі лісові ґрунти, які мають потужний профіль з ознаками опідзолювання. На крутосхиловому Полонинському хребті бурі ґрунти неопідзолені, вони малорозвинені, щебенюваті. Під буковими і ялино-буковими лісами сформувалися сіро-бурі ґрунти. Вище 1600 м під субаль­пійськими луками розвинулись гірсько-лучні, місцями гірсько-торфові ґрунти. На південно-західних передгір’ях в умовах теплого і вологого клімату, гли­бокого промивання ґрунтового покри­ву сформувалися буроземно-підзолисті ґрунти. На Закарпатській низовині в умовах неглибокого залягання ґрунто­вих вод, достатнього атмосферного зво­ложення, під первинною лучною рос­линністю і вторинними дібровами роз­винулись дернові опідзолені ґрунти.
Українські Карпати відносять до Центральноєвропейської провінції Єв­ропейської широколистолісової області. Це найбільш лісиста територія республіки, тут зосереджено 20% площі її лі­сів. В лісопокритій площі Українських Карпат 41% займає смерека, 35% — бук. Решта порід покриває менші пло­щі: дуб —9%, ялина — 5, граб — 4%. Такі породи, як береза, клен, ясен, віль­ха, займають 6% лісопокритої площі.
В Українських Карпатах є такі ви­сотні пояси рослинності: передгірний дубовий, низькогірний буковий, верхній гірський смерековий, субальпійський чагарниково-лучний, альпійський.
У передгірному поясі, який підні­мається до 400 … 500 (700) м, перева­жають діброви, поширені також смере­ково-букові ліси та похідні грабняки, бучини, смерічники, осиково-вільхові ліси. Низькогірний пояс на різних схи­лах піднімається від 500… 700 м до 1000… 1200 м і 1350 … 1450 м, в ньому домінують високостовбурні бучини, сме­реково-букові, грабово-букові і дубово-букові ліси. У поясі смерекових лісів, верхня межа якого досягає 1350… 1500, переважаючими с вологі чисті сурамені та буково-смерекові сурамені. Чисті смерекові ліси займають верхні части­ни схилів Чорногори, Рахівських гір, Чивчин, Горан. У субальпійському поясі на висотах 1200 … 1500 м, 1650 … 1850 м представлені зарості гірської сосни, ялівцеві чагарники, вільха зелена, ро­додендрон східнокарпатський, злакові і різнотравні луки. До альпійського поя­су відносять трав’янисті і чагарникові угруповання вище 1800… 1850 м; во­ни мають фрагментарне поширення.
У фауні Українських Карпат пере­важають представники лісового комп­лексу, особливо багато птахів (280 ви­дів), ссавців (74 види), риб (53 види). Тут водяться благородний олень, лось, білка, альпійська бурозубка, альпій­ський бабак, бурий ведмідь, дикий ка­бан, вовк, лисиця, кріт, з птахів — трипалий дятел, кедрівка, припутень, білозобий дрізд, лісова тинівка, ялино­вий шишкар, глухар. У субальпійсько­му поясі зустрічаються снігова полівка, звичайна гадюка, сойка, яструб. У во­доймах — угорська мінога, струмкова форель, марена, короп та ін. Прово­диться значна робота з акліматизації і розведення цінних видів тварин та охо­рони їх.
Закономірності у висотно-поясній змі­ні кліматичних умов, екзогенних про­цесів, грунтово-рослинного покриву від­бивають складність ландшафтної дифе­ренціації Українських Карпат; значну роль відіграє геолого-геоморфологічний фактор. З урахуванням усього цього тут виділяють такі ландшафтні яруси (К. І. Геренчук, 1968): заплавно-нижньотерасовий, середньотерасовий, висо-котерасовий, горбисто-грядовий перед­гірний, пологосхиловий низькогірний, крутосхиловий низькогірний, крутосхиловий середиьогірний, полонинський середпьогірний, давньольодовиковий ви­сокогірний.
У згадуваних раніше поздовжніх структурно-орографічних областях ха­рактер ландшафтної поясності неодна­ковий, прояв її залежить від абсолютної висоти, експозиції схилів, орієнтування хребтів щодо напрямків руху вологих повітряних мас, літології гірських по­рід. Морфоструктурні області Україн­ських Карпат мають чіткі орографічні межі, які є одночасно і межами фізико-географічних областей: Передкарпаття, Зовнішніх Карпат, Вододільно-Верховинської, Полонинсько-Чорногорської, Рахівсько-Чивчинської, Вулканічних Карпат, Закарпатської низовини.
Передкарпаття простягається від Дністровсько-Санського межиріччя до Бу­ковинських Карпат. Передкарпатський крайовий прогин складений потужною товщею неогенових моласових відкла­дів. Потужність їх у зовнішній зоні прогину досягає 2000 … 3000 м. Це со­леносні глини, пісковики, конгломерати, сланці. Вони перекриваються антропо­геновими водно-льодовиковими, алю­віально-делювіальними, алювіальними, озерно-алювіальними відкладами, лесовидними суглинками. У формуванні су­часного рельєфу значну роль відіграла ерозія, внаслідок якої височини є гли­боко розчленованими. В передгірній частині їхні висоти досягають 500 … 550 м. Клімат помірно теплий, з над­мірним зволоженням. Вегетаційний пе­ріод триває 210 … 215 днів. Річна сума опадів становить 600… 750 мм. Ліси займають до 25% території, луки і бо­лота — 10%.
У Передкарпатті переважають ланд­шафти передгірних акумулятивно-денудаційних височин. Видові відмінності зумовлені характером геоморфологічної будови і грунтово-рослинного покриву. Основні види ландшафтів у Передкар­патті такі: 1) низькотерасові слабо дреновані рівнини з глейовими дерно­вими і дерново-підзолистими поверхнево-оглеєними ґрунтами, дубовими та ду­бово-грабовими лісами; 2) високотерасові рівнини відрізняються глибшим розчленуванням і поширенням дерно­вих опідзолених грунтів; 3) у передгір­ній смузі розвинулись ландшафти гли­боко розчленованих височин з дерново-середньоопідзоленими ґрунтами, грабо­во-буковими дібровами; 4) на півдні області значні площі займають денуда­ційні увалисто-грядові височини з сіри­ми опідзоленими ґрунтами, дубовими і дубово-грабовими лісами. Лучні ланд­шафти займають 5% території. Вони розвинені в заплавах і на низьких те­расах приток Дністра і Пруту, на лу­ках переважають формації з костриці лучної, щучника, мітлиці собачої, осок, заростей вільхи та верби. Рідко, але трапляються трав’яні і трав’яно-мохові болота. На північному заході невелике поширення мають зандрові рівнини, значною мірою розорані.
В області Зовнішніх Карпат перева­жають низько- та середньогірні ланд­шафти. Територія ця складена флішо­вими породами крейдового і палеогено­вого віку: чорними глинистими і кре­м’янистими сланцями, масивними пісковиками, тонкошаруватими аргілітами і алевролітами. Асиметричні гірські пас­ма відповідають тектонічним скибам. Найвищий хребет піднімається вище 1800 м (гора Сивуля Велика, 1836 м, гора Сивуля Мала, 1818 м). Від Передкарпаття область відділяється уступом в 200 … 400 м. Середньовисотні скибові хребти Горган мають гострі гребені, круті схили з кам’яними осипшцами, розчленовані глибокими добре терасова­ними долинами. Відносні висоти досяга­ють 800 … 950 м. Покутсько-Буковин­ські Карпати досягають висоти 900 … 1000 м, мають пологі схили, купо­лоподібні вершини, перетинаються до­линами Пруту, Черемоша, Серета, Риб­ниці та ін. Клімат прохолодний, воло­гий; в низькогір’ях випадає 700… 800 мм опадів, а в Горганах 1000… 1100 мм за рік. В Горганах прояв­ляється інтенсивне площинне змиван­ня. В басейнах Черемошу і Серету можливі сельові явища. Північна, пів­денна та східна частини області зай­няті крутосхиловим низькогір’ям з буроземними щебенюватими ґрунтами під грабово-буковими лісами. На пів­ночі поширені високопродуктивні сме­реково-букові ліси. Тут знаходиться найбільший масив смереки білої. В Покутсько-Буковинських Карпатах ро­стуть буково-дубово-смерекові ліси з грабом, кленом, ясенем. У передгорганському круто- і пологосхиловому низькогір’ї великі площі займають похідні смерічники, грабняки, бучняки, берез­няки, вільшняки. Верхньодністровські і Сколівські Бескиди вкриті смереково-ялиново-буковими лісами. Для серед-ньогірських ландшафтів на крутосхи­лах Горган типовими є ярус смерекових лісів на буроземних і буроземно-підзолистих ґрунтах, з сосною і модриною; криволісся із гірської сосни, ялівцю, зеленої вільхи; субальпійські луки на гірськолучних та оторфованих ґрунтах; гострі гребені і кам’яні розсипища з розрідженим трав’янистим покривом і мохами, ниркоподібні водозбірні басей­ни на схилах вершин. Зовнішні Карпа­ти поділяються на дві підобласті: Бескидсько-Горганську та Покутсько-Буковинську.
Вододільно-Верховинська область ха­рактеризується структурно-ерозійними пологосхиловими низькогірними ланд­шафтами з дерново-буроземними і бу­рими грунтами під ялиново-смерекови­ми, смереково-буковими лісами та пе­реважно вторинними (післялісовими) луками. Територія області складена по­тужною товщею олігоценових чорних менілітових сланців, вапнистих піскови­ків, аргілітів. У Центральній синклі­нальній (Кросненській) зоні структури другого порядку — антикліналі — ви­ражені хребтами, а синкліналі — по­здовжніми долинами. В середній части­ні синклінорію, під час підняття Кар­пат, утворились середньовисотні При-вододільні Горгани з висотами 1600 … 1700 м. Клімат області помірний, про­холодний. Середні температури січня -5… -8,5°, а липня +13… +17°. Річ­на сума опадів змінюється від 760 мм у низкогір’ї до 1300 … 1500 мм у середньогір’ї. До 20% площі займають орні землі, великі площі під пасовищами і сіножатями. Про вторинне походження лук свідчать розвинуті тут опідзолені буроземні ґрунти. Господарському осво­єнню території сприяв пологий рельєф. На Стрийсько-Санській верховині домі­нують низькогірно-увалисті ландшафти з ялиновими лісами; орні землі займа­ють до 37%, а ліси і чагарники — 35% території. Воловецько-Міжгірська вер­ховина має більш вологий клімат; тут переважають ялиново-смерекові ліси під світло-бурими оглеєними ґрунтами; площі лісів —51%, лучних угідь — 27,5%. Привододільні Горгани мають значне вертикальне розчленування (700 … 1000 м). Тут виражені середньо-гірський ялиново-смерековий пояс на буроземних опідзолених ґрунтах та суб­альпійський лучний. Верхів’я річок Ріки, Тереблі, Тересви мають крутосхи­лові вологі лісисті ущелини. Ворохта-Путильське низькогір’я має середні аб­солютні висоти 800 … 900 м. На пологих схилах розвиваються ерозія, зсуви та оплившій. В долинах Пруту, Чорного і Білого Черемошів, Путили виділяється до п’яти терас, вкритих дерново-буро-земними ґрунтами. Ясинська міжгірна улоговина відрізняєтья більш м’яким кліматом, переважанням улоговинних та долинно-терасових ландшафтів з дерново-буроземними та лучними ґрунтами, вторинними різнотравно-мітлицевими та різнотравно-злаковими луками. Верховини виділяються високою селітебною освоєністю.
Полонинсько-Чорногорська область складена флішовими породами крейдо­вого і палеогенового віку. На південно­му схилі Полонинського хребта між до­линами Тересви і Тереблі виділяються скелясті пасма з крейдових і юрських конгломератів, юрських вапняків. Вони приурочені до антиклінальних піднять, ядра яких складені кристалічними па­леозойськими породами. В сучасному рельєфі важливу роль відіграють поло­нинські поверхні вирівнювання, струк­турно-денудаційні форми, давньольодовикові (кари, цирки), глибокі річкові долини. Для середньогірських ланд­шафтів характерна чітко виражена ви­сотна поясність, особливо в Свидовецько-Чорногорському районі. Крутосхи­лові середньогір’я вкриті буковими і ялиновими лісами на буроземних і дерново-буроземпих ґрунтах. На більш по­логих південно-західних схилах букові ліси піднімаються до субальпійського по­ясу. На цих і протилежних схилах до полонин підступають також смереково-ялинові ліси. Вище від лісового розви­нений пояс соснового і вільхового криволісся.
Субальпійські лучні ландшафти най­більші площі займають у межах висот 1500 … 1800 м. На елювії і елюво-делювії флішевих порід сформувались гірсько-лучні, гірсько-дернові і торф’яни­сті ґрунти. В рослинному покриві в ос­новному переважають листяні вічно-і літньозелені чагарники, щільно-дернисті, високотравні та різнотравні луки, осоки, сфагново-мохові угрупо­вання. Альпійський пояс найкраще роз­винений на Чорногорському масиві — найвищому гірському вузлі Україн­ських Карпат. Крім Говерли, тут висо­чать Бребенєска (2037 м), Петрос (2022 м), Піп Іван (2026 м), Гутин-Томнатик (2016 м), Ребра (2001 м), Туркул (1932 м) та ін. В альпійському поясі ростуть щільнодернисті злаки, осоково-ситникові, чагарникові та рододендрові формації. Характерною рисою є вираженість форм плейстоцевого зле­деніння: котлоподібні розширення вер­хів’їв річок, плоскодонні і крутосхилові цирки з осипними конусами і нагромажденнями морени, трогові долини, кари, карові гребені, що їх називають «кар­патським високогір’ям». Середньогіряі ландшафти Полонинсько-Чорногорської області мальовничі завдяки глибоким ущелистим долинам Ужа, Латориці, Боржави, Ріки, Тереблі, Тересви, Чор­ної і Білої Тиси. За ландшафтними особливостями область поділяється на дві підобласті: Полонинських Карпат і Чорногорську.
Рахівсько-Чивчинська область скла­дена найдавнішими в Українських Кар­патах породами: палеозойськими кри­сталічними вапняками, сланцями і метаморфізованими інтрузивними порода­ми гранітного типу, тріасовими конгло­мератами, вапняками, доломітами і червоними сланцями, юрськими вапня­ками, крейдовими чорними сланцями і пісковиками. В північно-західній части­ні області поширені палеогенові кон­гломерати, мергелі і пісковики. За на­явністю дислокованих палеозойських порід, значною глибиною розчленуван­ня, давньольодовиковими формами ре­льєфу, стрімкими схилами, гострими гребенями гір ця область відрізняється від суміжних. Найбільшим поширенням альпійських форм рельєфу виділяється масив Гуцульські Альпи, що на лівобе­режжі верхів’їв Тиси. Структурно й орографічно з Рахівським масивом по­в’язані важкодоступні Чивчинські гори, розчленовані притоками Чорного і Біло­го Черемошів.
У ландшафтній структурі області до­мінують різко розчленовані середньогір’я з буроземними опідзоленими ще­бенюватими ґрунтами під смерекови­ми та смереково-ялиновими лісами, вто­ринними (післялісовими) луками на верхній межі лісу. Від неї до 1700… 1800 м сягає пояс із гірської сосни, зеленої вільхи, ялівцю сибірського. В субальпійському лучному поясі пе­реважають вторинні щільнодернисті злаки, осоки, наскельні угруповання. В Рахівських і Чивчинських горах поширені льодовикові цирки, кари, нагромадження грубоуламкової морени, воднольодовикові терасові комплекси. У верхів’ях Тиси, Білого і Чорного Черемошів та їхніх приток сформува­лися гірсько-ущелинні та долинно-тера­сові вологі лісо-лучні комплекси.
Область Вулканічних Карпат приуро­чена до молодих неогенових структур, добре виражених у сучасному рельєфі. В умовах теплого і вологого клімату сформувались низькогірні широколисто-лісові та улоговинні лісо-лучні ланд­шафти. Вулканічний хребет над Закар­патською низовиною піднімається на 600… 700 м. Він складений андезито­вими туфами, андезитами, андезито-базальтами, базальтами, утвореннями ла­вових потоків; потужність ефузивної товщі понад 1 км. Південні перед­гір’я Вулканічного хребта вкриті буроземно-підзолистими ґрунтами під дубово-буковими і дубовими лісами. Передгір’я розорані на 75% і від­значаються високою селітебною осво-єністю. Тут розвинені землеробство, ви­ноградарство, садівництво, вирощуван­ня технічних культур. Березне-Ліпшанська міжгірська долина має ширину від 0,5 до 10 км, і в ній поєднуються уло­говинні і терасово-долинні ландшафти. Ґрунти — бурі лісові під буковими лі­сами на схилах та лучні глейові, зайня­ті сільськими угіддями. Орні землі займають 20% території.
Солотвинська улоговина має ширину до 20 км. В її ландшафтній структурі виділяються пологосхилові низькогір’я і терасово-рівнинні ландшафти з дубо­во-буковими і буковими лісами. В до­линах Тиси, Тересви, Тереблі і Ріки, що перетинають улоговину, сформува­лись заплавні ландшафти з дерновими глейовими ґрунтами, вторинними лісо-лучними угрупованнями. З виходами соляних діапірів в околицях Солотвини пов’язані прояви карсту. Солотвинська улоговина характеризується високою господарською освоєністю: орними зем­лями зайнято до 20% території, лучни­ми угіддями понад 40, лісами і чагар­никами— 30%, розвиваються високо­продуктивне тваринництво і лісове гос­подарство.
Область Закарпатської низовини складена алювіальними суглинками, пісками, галькою, озерно-алювіальними глинами, галечниками з шарами гравію і піску. Формування низовини пов’яза­но з інтенсивними опусканнями в ан­тропогені. Поверхня її слабо похилена на південний захід, абсолютні висоти зменшуються з 120… 116 м біля перед­гір’їв до 105 м на заході. Більшу части­ну рівнини утворюють тераси Тиси. На фоні рівнини виділяється Берегівське горбогір’я з відмітками 180… 367 м. Клімат області теплий і вологий. Веге­таційний період триває 234 дні, сума активних температур за рік становить 2900 … 3100°. Середня температура лип­ня + 20°, а січня —3°. За рік випадає 620… 700 мм опадів. Переважають ландшафти низькотерасових слабо дре­нованих рівнин з дерновими опідзоле­ними глейовими, лучно-болотними і бо­лотними ґрунтами під дубовими та чорновільховими лісами, вторинні остепнені луки, в яких домінують костриця, лисохвіст, мітлиця, тонконіг. Сучасна лісистість низовини становить 10 … 15%. Менш поширені ландшафти острівно­го горбогір’я з буроземно-підзолистими ґрунтами, залишками дубових лісів і виноградниками. Закарпатська низови­на після осушення заболочених земель значно розорана (50%). Область від­значається високорозвиненим землероб­ством, садівництвом, продуктивним тва­ринництвом.