6 лет назад
Нету коментариев

Sorry, this entry is only available in
Украинский
На жаль, цей запис доступний тільки на
Украинский.
К сожалению, эта запись доступна только на
Украинский.

For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

Природні умови па території Украї­ни значно змінилися за історичний пе­ріод під впливом господарської діяль­ності людини. Великих змін зазнали біотичні компоненти природних ланд­шафтів, рельєф, води. Змінилися газо­вий склад атмосфери, інтенсивність фізико-географічних процесів (стік, еро­зія, заболочення, засолення), ланд­шафтна структура промислових і сіль­ськогосподарських районів. Вторгнення людини в природні ландшафти зумови­ло зміну зв’язків і залежностей між їхніми складовими, створило нові спів­відношення між ними. Як відмічає Ф. Енгельс, «…людина не тільки пере­містила різні види рослин і тварин, але змінила також зовнішній вигляд і клі­мат свого місця проживання, змінила навіть самі рослини і тварин до такої міри, що результати її діяльності мо­жуть зникнути лише разом з загальним омертвінням земної кулі» (Маркс К., Енгельс Ф. Твори, т. 20, с. 336).
Дослідженнями встановлено, що лю­дина на території України почала впли­вати на природу з часів палеоліту (по­над 200 тис. років тому). У той час людські поселення були у Північному Причорномор’ї та Приазов’ї.
У середньому палеоліті розселення людей охопило більшу частину сучас­ної території України, а у пізньому па­леоліті воно охопило вже всю її тери­торію.
В неоліті (V—III тисячоліття до н. є.) відбулося одомашнення багатьох тва­рин (бика, вівці, кози, спині, коня), почали розвиватися скотарство і зем­леробство. На території України тоді уже сіяли просо, ячмінь, пшеницю, овес, коноплі, виготовляли глиняний посуд, знали примітивне прядіння та ткацтво.
Таким чином, вплив діяльності люди­ни на природні умови території Украї­ни активно почав проявлятися вже з пізнього палеоліту, з того часу, коли людина, використовуючи вогонь, випа­лювала лісові ділянки в лісовій зоні для полів, па яких вирощувала хлібні злаки, а також використовувала ліс для будівництва примітивних жител, для випалювання глиняного посуду, готу­вання їжі та опалювання житла. Збіль­шення кількості свійських тварин посилило вплив людини на природну степову рослинність. Через інтенсивне випасання відбувалось збіднення видо­вого складу, зниження густоти і висоти рослинного покриву, а також ущіль­нення ґрунту.
Дальший розвиток людського суспіль­ства характеризувався зростанням за­собів виробництва і ускладненням ви­робничих відносин, розширенням впли­ву людини на природу.
Помітні зміни природи відбувалися у давні та середні віки, коли на території України поширюється землеробство, виникають ремесла, на берегах річок будуються міста і різноманітні поселен­ня, прокладаються шляхи, створюються нові транспортні засоби. При цьому значно змінюється рослинний покрив внаслідок вирубування лісів і розорю­вання цілинних степів. Людина почи­нав змінювати і рельєф, розробляючи корисні копалини — залізні і мідні ру­ди, будівельні матеріали.
Зростання технічного озброєння лю­дини різко прискорювало освоєння те­риторії, збільшувало можливість ціле­спрямованого впливу на природу. В умовах феодального ладу і капіталі­стичного (особливо його вищої ста­дії — імперіалізму) природні ресурси використовуються по-хижацькому без врахування результатів господарської діяльності людини. Не дивно, що при такому господарюванні, яке має на меті досягнення найвищого зиску, при­роді завдається непоправна шкода.
Вже з XII —XIII ст. на території України простежується характерний напрям зміни природних умов під впли­вом господарської діяльності людини — зменшення площ лісів і цілинних зе­мель, зростання поселень різних розмі­рів.
З розвитком капіталізму в Росії за­гострюється екологічна ситуація (знищення степів і лісів, руйнування при­родних ландшафтів навколо вугільних шахт і рудних копалень, пилові і газові викиди металургійних заводів Юзовки, Катеринослава, машинобудівних за­водів Харкова, Києва, Одеси та інших міст).
Приватна власність на землю давала змогу поміщикам і капіталістам по-хи­жацькому використовувати природні багатства.
Дальший розвиток науки і техніки сприяє технічному озброєнню людини і зростанню її впливу на природу. Зро­стають розміри міст, збільшується кіль­кість їх, урізноманітнюються промис­ловість і транспорт. Інтенсивно забу­довуються величезні площі під промис­лові підприємства, зростає кількість шахт і відкритих розробок копалин, розширюється використання земель.
Тільки в умовах соціалістичного ладу господарська діяльність регламенту­ється комплексними планами розвитку всіх галузей народного господарства, забезпечується раціональне викори­стання природних умов і ресурсів, від­творення і поліпшення їх. При цьому основним завданням є створення спри­ятливих умов для життя і діяльності людей. Тепер природа використовуєть­ся на благо радянського народу.
Комуністична партія і Радянська дер­жава надають великого значення пи­танням правильного використання природних ресурсів. Вже у 1918 р. В. І. Ле­нін звернув увагу на необхідність цент­ралізованого управління лісовим гос­подарством у масштабі всієї країни, що дасть змогу найкраще і найефектив­ніше використовувати ліс як загально­народне багатство.
В умовах сучасного господарства Української РСР, однієї з високорозвинених республік, великої індустріаль­но-аграрної держави, країни з високим рівнем розвитку науки і техніки, з кож­ним роком зростає кількість природних засобів і матеріалів, які використову­ються народним господарством, зроста­ють також діапазон і повнота викори­стання природних багатств.
Яких же змін зазнала природа Укра­їни під впливом господарської діяль­ності людини?
Рельєф зазнав перших змін з боку людини ще 4—5 тис. років тому, коли племена, що населяли територію сучас­ної України, насипали оборонні і сто­рожові вали та горби висотою до 30 … 40 м. Приміром їх можуть бути Змійові вали в районах, що прилягають до Києва. їх загальна довжина на Київ­щині зараз становить близько 800 км. Значно пізніше, з організацією і роз­витком гірничих промислів (добування кам’яного і бурого вугілля, залізної ру­ди, кам’яної солі, будівельних матеріа­лів та інших корисних копалин), у ря­ді районів України (Донбас, Криво­ріжжя, Придніпров’я, Поділля) утвори­лися штучні горби з відвалів пустої породи. Такими формами рельєфу, на­приклад, є терикони шахт Донбасу. Значних змін зазнає рельєф у тих міс­цевостях, де ведуться відкриті розроб­ки родовищ корисних копалин, що при­зводить по порушення структури сучас­них ландшафтів. При шахтних розроб­ках корисних копалин залишаються підземні пустоти, в які іноді провалю­ються породи верхніх шарів, і на по­верхні тоді утворюються глибокі запа­дини, що згодом заповнюються водою. Зміни в рельєфі відбуваються також внаслідок змивання і розмивання грун­тів і м’яких порід під впливом перероз­поділу атмосферних опадів і поверхне­вого стоку через надмірні лісорозробки в Карпатах, на Поліссі, в лісостепу. Рельєф змінюється на значних площах й при будівництві і реконструкції на­селених пунктів, шляхів сполучення, промислових підприємств, гідротехніч­ному будівництві, меліорації тощо. При цьому часто засипають яри, балки і улоговини, створюють дамби і насипи, прокладають тунелі. Внаслідок такої діяльності різко змінюються теплові й водно-фізичні властивості окремих ділянок території. При створенні великих водосховищ відбувається інтенсив­не руйнування берегів, в результаті чо­го утворюються урвища до 10 … 20 м.
Під впливом господарської діяльності людини змінюється клімат окремих районів України. Це зумовлено зміною стану земної поверхні — зміною рель­єфу, заміною природного ґрунтового по­криву штучними поверхнями з асфаль­ту, каменю та металу, а також зміною стану атмосфери (її прозорість зни­жується в районах великих міст і про­мислових центрів внаслідок попадання пилу, газів). Все це змінює співвідно­шення мін? складовими частинами радіаційного і теплового балансу в та­ких місцях порівняно з навколишньою територією, що призводить до значних контрастів у розподілі температури і вологості повітря, швидкості і напряму вітру, атмосферних опадів. Такі кон­трасти особливо відчутні тоді, коли міста або промислові центри оточені, наприклад, лісовими масивами. Так, влітку в центральній частині Києва температура повітря на 2… 3° вища, ніж у лісопарках Пущі-Водиці, Голосієва і Святошина. У вечірні години ці різниці зростають до 6 … 8°.
В атмосфері збільшується вміст вугле­кислого газу, що сприяє поступовому загальному підвищенню температури повітря. Над великими містами і про­мисловими центрами в результаті за­бруднення атмосфери пилом і газами послаблюється пряма сонячна радіація, особливо її ультрафіолетова, найбільш біологічно активна, частина. Взимку і в перехідні періоди року як в окремих містах, так і в цілих промислових ра­йонах зростають інтенсивність і часто­та туманів, тому що в цей час вини­кають особливо сприятливі умови для утворення в атмосфері додаткових хі­мічно активних ядер конденсації.
Заміна природного грунтово-рослинного покриву асфальтом, камінням і металом веде до зниження вологості повітря; збільшується прогрівання цих поверхонь влітку і охолодження їх взимку, що має велике значення з точ­ки зору існування рослинності в містах, а також організації комунального гос­подарства. Залежно від висоти будин­ків, розміщення їх по території, ши­рини й орієнтування вулиць і площ, у містах створюється своєрідний вітро­вий режим, за якого переважають віт­ри невеликої швидкості, підвищується турбулентність приземного і пограничного шарів повітря, що проявляється в розподілі атмосферних опадів.
Додатковий вплив па розподіл опа­дів улітку має термічний фактор. До­слідження у Києві показали, що най­більше опадів буває на околицях міста, де вологоносні потоки повітря різко піднімаються, внаслідок чого утворю­ються конвективні хмари і випадають зливові дощі. Центральна частина міста одержує менше опадів. Аналогічно роз­поділяються грози.
Приділяючи велику увагу захисту атмосфери від забруднення, уряд УРСР видав спеціальні постанови, в яких встановлено певні межі попадання пилу і газів в повітря, а також вказано на необхідність будівництва пилоуловлювачів на промислових підприємствах.
Змінюється також клімат приземного і пограничного шарів повітря над сте­повими ділянками, де створюються зро­шувані поля і насаджуються полеза­хисні лісові смуги. На зрошуваних полях різко зростають витрати тепла на випаровування (тобто витрачається частика тепла з приземного шару ат­мосфери), тому температура повітря над зрошуваними полями знижується, а вологість зростає. Зміна температури повітря з висотою над такими полями має переважно інверсійний, або ізотер­мічний, характер.
Завдяки полезахисним лісосмугам відбувається зниження інтенсивності турбулентного обміну на ділянках між смугами, що проявляється також у зниженні інтенсивності випаровування. Залежно від конструкції лісосмуг їхній вплив на клімат приземного шару по­вітря неоднаковий. Найкращими з точ­ки зору захисту сільськогосподарських культур є полезахисні смуги ажурної конструкції.
Помітний вплив має господарська діяльність людини на якість води і вод­ні ресурси. Стік дедалі більше регулю­ється через систему водосховищ і ста­вів. На річках Полісся створюються водосховища об’ємом до 10 млн. м3, щоб запобігти повеням. Уже зарегульовано стік у басейнах Дніпра і Південного Бугу. На лівобережних притоках Дніп­ра (Ворсклі, Сулі, Пслі) водосховища створені для забезпечення водою про­мисловості і сільського господарства в цій частині лісостепу. До 350 водосхо­вищ створено в степу. Важливу роль відіграють вони в Українських Карпа­тах і Гірському Криму. На систему водосховищ перетворено Дніпро.
Зарегулювання стоку великих річок шляхом створення на них водосховищ ї використання їхньої води для зро­шення та для промислових цілей при­зводить до зменшення стоку в Азов­ське і Чорне моря, що негативно по­значається на їхньому режимі. До 1952 р. в Азовське море надходило щороку 56 км3 прісної води (вода рі­чок, атмосферні опади), а через Кер­ченську протоку з Чорного моря вли­валось 30 км3 солоної води, тобто об’єм прісної води, яка надходила в Азовське море, завжди був значно більший від об’єму солоної. Це співвідношення змі­нилося після створення Цимлянського водосховища на р. Дон. Крім цього, в басейні р. Кубані постійно зростали витрати води на зрошування полів, для забезпечення промисловості і міст, а в 1975 р. на річці було створено Краснодарське водосховище. Все це призвело до зменшення річкового стоку і збільшення солоності Азовського мо­ря. Збереження сталого сольового ре­жиму Азовського моря пропонують тепер досягти регулюванням водообміну між Чорним і Азовським морями шля­хом спорудження Керченського гідро­вузла.
На якість води впливають стоки промислових підприємств, міських кана­лізацій, тваринницьких ферм, а також стік з сільськогосподарських угідь, що супроводжується вимиванням добрив, отрутохімікатів. Це призводить до якіс­ного збіднення водних ресурсів і вима­гає заходів по запобіганню забруднення та очистці води.
Господарська діяльність помітно впливає на режим і запаси підземних код. Щорічно на Україні використову­ється близько 2,8 млрд. м3 цих вод. Забруднення підземних вод спостеріга­ється в промислових районах, при мі­ському водоспоживанні. Внаслідок експлуатації змінюється природний ре­жим підземних вод, а умови циркуля­ції їх — після створення водосховищ, каналів, зрошувальних систем. Внаслі­док вилучення великих мас підземних вод під великими містами (Києвом, Харковом, Львовом) утворились гли­бокі депресійні лійки діаметром в кіль­ка десятків кілометрів.
Часто вплив антропогенних факторів на режим підземних вод рівнозначний дії природних.
Господарська діяльність людини по­значається на фізичних та хімічних властивостях грунтів внаслідок внесен­ня хімічних і органічних добрив, за­стосування різних агротехнічних захо­дів тощо. Багато різних хімічних речо­вин потрапляє в ґрунт з атмосферними опадами, причому ці речовини можуть бути не тільки місцевого походження, а й занесеними повітряними потоками з інших районів земної кулі. Так, у ґрунт потрапляє вулканічний і радіо­активний пил. Ґрунт є середовищем, в якому можуть жити і розвиватися мікроби-збудники хвороб, що потрапи­ли туди внаслідок неправильної госпо­дарської діяльності людини.
Фізико-хімічні, морфологічні та агро-виробничі властивості грунтів зміню­ються в результаті ерозії, яка стимулю­ється різними антропогенними чинни­ками. У зв’язку з цим розрізняють ерозію грунтів землеробську, пасовищ­ну, агротехнічну, іригаційну. Ґрунто­вий покрив руйнується під час прокла­дання доріг, терасування схилів, гірни­чих розробок, будівництва населених пунктів, гідротехнічного будівництва, внаслідок суцільного вирубування лісів на схилах. Значне поширення процесі» площинного змиву грунтів пов’язано з розташуванням сільськогосподар­ських угідь па схилах різної крутиз­ни. І хоча більшість земель розташо­вана на схилах з кутами падіння від 0 до 1°30′, близько 1,2 млн. га знахо­диться на схилах від 5 до 15°, що ро­бить їх ерозійно небезпечними. Еродованість грунтів зростає на схилах по­чинаючи з крутизни в 2°. Ґрунти на рівнинах зазнають вітрової ерозії. Структурні властивості грунтів пору­шуються при механічній дії па них сільськогосподарських агрегатів через ущільнення верхніх горизонтів і переміщення ґрунтового матеріалу вниз по схилах.
В республіці розроблена і впровадже­на система протиерозійних агрономічних та меліоративних заходів. У багатьох місцях республіки створено спе­ціальні гідролісомеліоративні станції, оснащені високоефективними машина­ми і устаткуванням; успішно прово­диться захист земель від ерозії шляхом насадження на схилах лісів, чагарників та багаторічних трав, а також відведен­ням поверхневого стоку за допомогою спеціальних гідротехнічних споруд, Значна увага приділяється рекультива­ції земель.
Ґрунти зазнають змін і під впливом зрошення. Змінюється тип водного ре­жиму, ґрунти інтенсивно промивають­ся, зрошення сприяє підняттю ґрунто­вих вод ближче до поверхні. Це при зводить до погіршення фізико-хімічних властивостей, наприклад, чорноземів: ущільнення ґрунтового профілю, пору­шення структури ґрунту, збільшення рухомих форм заліза і алюмінію; вна­слідок розтікання гумусу профіль ґрунту збільшується, гумусове харчування рослин погіршується, зростає лужність ґрунтового розчину, у вбирному комп­лексі зростає роль обмінного натрію, що підвищує солонцюватість.
Великих змін зазнав рослинний і тва­ринний світ. Відомо, що територія По­лісся за часів Київської Русі була май­же суцільно вкрита лісом. Господар­ська діяльність людини на цій терито­рії за останнє тисячоліття призвела до того, що нині тут переважають сіль­ськогосподарські угіддя, а площа лісів зменшилась до 23… 35%. Значно біль­ше лісів було раніше і в лісостепу. Ще в XVI — XVII ст. на Правобережжі лісові масиви простягалися від Дністра до середньої течії Південного Бугу і Росі. На Лівобережжі ліси простяга­лись від Києва до Переяслава, а також займали значні площі у верхів’ях Супою, Сули, Псла, Хоролу, Ворскли, в басейні Сіверського Дінця. Однак з XVI ст. з України в Західну Європу почали вивозити будівельний ліс, клеп­ку, деревний попіл для виготовлення поташу. Тому ліси масово вирубували­ся і спалювалися аж до припинення виробництва поташу в кінці XIX ст. Поряд з цим на деревному паливі ґрунтувалося виробництво скла, селітри, виплавка заліза і все це зосереджува­лося переважно па Поліссі і в лісосте­пу. Великими споживачами дров були винокуріння, миловаріння, гончарний та інші промисли, а пізніше — цукрова промисловість. До XIX ст. існувала і вирубно-вогнева система землеробства, що вело до зменшення лісової площі. Цей вид впливу на лісову рослинність особливо був відчутним у XVIII і XIX ст. Винищення лісів набуло неба­чених розмірів з побудовою залізниць. По-варварському знищувались ліси, продані на зруб. За 1861 —1914 pp. пло­ща лісів на Україні зменшилась майже на третину (табл. 14).

T_14
Площі лісів у Київській і Чернігів­ській губерніях скоротилися вдвоє, ще більше в Харківській і Полтавській. Експлуатація лісів не компенсувалася природним і штучним відновленням їх. Обсяг штучно відновлених насаджень становив близько 8% вирубаних лісів.
Широкого розмаху лісовідновлювальні роботи набули після Великої Жовт­невої соціалістичної революції. Значні площі засаджені лісом після Великої Вітчизняної війни: з 1945 по 1965 р. загальна площа лісів зросла на 20%. Нині площа лісового фонду УРСР оці­нюється майже в 10 млн. га (за цим показником республіка належить до малолісних територій країни). Най­більш залісненими є Закарпатська, Іва­но-Франківська, Волинська, Ровенська області, де лісистість коливається від 30 до 50%. У південних степових обла­стях лісистість мала: 1,8 … 2,4%.
Степ України до другої половини XVIII ст. залишався цілиною, з річко­вими долинами, які в багатьох місцях заросли заплавними лісами. На схилах балок росли байрачні ліси та чагарни­ки. Тепер близько 75% всього земель­ного фонду степової зони становлять орні землі.
Рослинність цілинних степів зміню­валась в результаті розорювання, по­жеж, надмірного випасання, сінокосіння.
Дослідження змін степової рослин­ності за історичний період значно утруднюється тим, що мало відомо, якими були наші степи в доагрокультурний час, особливо коли мова йде про структуру степових біогеоценозів та їхню динаміку. Пасовищний вплив на степи збільшувався в міру зростання кількості свійських тварин. Післяпасовищне відновлення степової рослин­ності характеризується зменшенням площ, зайнятих дернинними злаками, переважанням кореневищних злаків, чагарників з карагани кущової. Сіно­косіння приводить до нівелювання фло­ристичного складу рослинних угрупо­вань через надмірне нагрівання і зміну гідрологічного режиму місцезростань рослин, ослаблення таких чагарників, як таволга, мигдаль низький, карагана скіфська. Внаслідок розорювання пер­винна рослинність зникає повністю. Поновлення рослинності після розорю­вання характеризується появою польо­вих бур’янів, кореневищних та дернин-них злаків. В результаті цього перелог трансформується у вторинну цілину, не тотожну з первинною. Слід відмітити, що випасання і сінокосіння є засобом підтримання «нормального» стану сте­пових комплексів. Абсолютна заповід­ність їх приводить до змін у рослинно­му Покриві: поширюються пирій пов­зучий, стоколос безостий, карагана ку­щова та ін.
Під час осушення боліт змінюється їхня рослинність. Так, при помірному осушенні в травостоях боліт зменшу­ється кількість осок, розвиваються мезофільні рослини: костриця червона, тонконіг лучний та ін. При надмірному осушенні розвиваються невибагливі різнотравні угруповання. Болотні комп­лекси стають високопродуктивними ли­ше після докорінного поліпшення.
Людина створила і поширила цінні сорти рослин, які у багатьох місцях зайняли місце природної рослинності.
Одночасно із змінами рослинного по­криву людина активно змінювала тва­ринний світ.
Ще на початку нашого тисячоліття на території України водилися числен­ні тури, дикі коні (тарпани), кулани, зубри, сайгаки, сарни, росомахи та ін. В міру заселення і освоєння території ці види тварин було знищено.
Господарська діяльність нівелює від­мінності тваринного світу різних природних зон України. Так, у степ по полезахисних лісосмугах проникають тварини, що, як правило, зустрічаються в лісах. У зв’язку зі зменшенням площ лісів на Полісся і в Карпати проникли тварини, звичайні для відкритих про­сторів. Завдяки людині останніми рока­ми на Україні зросла кількість таких тварин, як олені, лосі, дикі кабани, ко­зулі. Останні три види розселені тепер по всій території республіки.
Зміни в поширенні і чисельності во­дяних тварин пов’язані з гідротехніч­ним та меліоративним будівництвом. У водосховищах збільшилась кількість риб, які водяться у стоячих і малопроточних водах (щука, окунь, лящ, ка­рась та ін.), зникли риби, які звикли до швидкої течії, на берегах селяться водоплавні птахи. Рибу розводять в зро­шувальних каналах; своєрідна фауна формується після заповнення зрошу­вальними водами степових западин. Зменшення річкового стоку в Азовське море привело до зміни умов існування цінних видів промислових риб. Нині здійснюється ряд заходів щодо віднов­лення популяцій цих риб. Діяльність людини вплинула не тільки на окремі компоненти природи, а й суттєво змі­нила природні ландшафти.