7 років тому
Немає коментарів

Степова зона УРСР є частиною чорноземно-степової зони СРСР і повністю або частково охоплює Кіровоградську, Одеську, Дніпропетровську, Запорізьку, Херсонську, Миколаївську, Донецьку, Ворошиловградську області і частину Харківської.

Залежно від географічного положення та природно-економічних умов зону Степу УРСР поділяють на північну, центральну і південну підзони. Перші дві в свою чергу поділяють на 9 агроґрунтових районів (включаючи Донецький кряж), а найбільш посушливу південну — на 7 агроґрунтових районів (табл. 45).

T_045

Підзони і ґрунтово-кліматичні райони досить помітно різняться рельєфом, висотою над рівнем моря, кліматичними умовами і дещо ґрунтотворними породами та ґрунтами.

Основними ґрунтотворними породами майже по всій зоні Степу УРСР є палевий карбонатний лес середнього і важкосуглинкового механічного складу. Зрідка зустрічаються різні глини, карбонатні, супіщані та піщані породи і навіть продукти вивітрювання кристалічних порід. Для ґрунтотворних порід зони характерним є те, що на понижених елементах рельєфу вони здебільшого засолені легкорозчинними солями, особливо у південній частині.

Ґрунтотворний процес у степовій зоні УРСР відбувався в умовах недостатнього зволоження під впливом трав’яної рослинності.

У північній частині цієї зони, яка межує з Лісостеповою, трапляються опідзолені і глибокі чорноземи. В центральному Степу переважають звичайні чорноземи, а в південній частині — південні чорноземи та темно-каштанові ґрунти.

Крім цих грунтів, у степовій зоні УРСР багато також солонців, солончаків та лучно-чорноземних грунтів, які трапляються переважно в долинах рік або на понижених елементах рельєфу.

Ґрунтовий покрив центрального Степу більш-менш одноманітний. Більш складний покрив у північній і південній частинах зони. У степовій зоні налічується більше 140 видів грунтів, які різняться будовою профілю, морфологічними ознаками, фізико-хімічними властивостями, а також родючістю. Серед усіх видів найбільше поширені звичайні середньогумусні і малогумусні чорноземи.

Звичайні чорноземи відрізняються від типових меншою товщиною гумусного і перехідного горизонтів і дещо більшим вмістом гумусу. Так, наприклад, звичайні середньогумусні чорноземи містять до 6—7, а інколи до 8—9% гумусу. Звичайні чорноземи містять також більше карбонатів і колоїди їх більш насичені основами. Гідролітична кислотність у них дуже низька або її зовсім немає.

Значна кількість гумусу і насиченість колоїдів основами, а також відповідний механічний склад (вміст глини) сприяють утворенню на цих грунтах агрономічно цінної водостійкої структури.

Порівняно з іншими ці чорноземи мають високі агрономічні якості. Потенціальна родючість цих грунтів при умові достатнього зволоження необмежена.

Нижче подаємо морфологічний опис профілю звичайного чорнозему (Новомосковський район Дніпропетровської області).

Н(А1)—0—20 см. Гумусний горизонт темно-сірого кольору, структура грудочкувато-зерниста, частково розпилена, місцями грудкувата.

Н(А2)—20—45 см. Горизонт темно-сірого кольору, структура зерниста, перехід до наступного горизонту поступовий.

Нрк(В) —45—85 см. Гумусований, перехідний, темно-сірий з коричневим відтінком горизонт. Структура горіхоподібна грудочкувата і нечітко виражена. На глибині 50 см помітні карбонати, а нижче 70 см горизонт світлішає і переходить у ґрунтотворну породу.

Рк(С) —85—130 см. Палевий лес. На глибині 105—125 см помітні кротовини, карбонати у вигляді білозірки.

Грунти південного Степу УРСР. Між Чорним і Азовським морями на висоті близько 100 м над рівнем моря розміщена низовина. Річок та балок тут значно менше порівняно з іншими частинами степової зони, тому поверхня тут мало розчленована. Найвищі точки закінчуються курганами, а присивашські степи — подами. У причорноморських районах поширені лимани.

Вся поверхня геоморфологічного району в основному одноманітна і тільки в західних районах серед плоских рівнин зустрічаються неглибокі долини і балки.

Основними ґрунтотворними породами Причорноморської западини (частина Одеської, Миколаївської і Херсонської областей) є карбонатні леси та лесовидні суглинки. Часто лесові породи залягають на вапняках. Лес має темно-палеве забарвлення. Значне нагромадження карбонатів помітне на глибині 60—80 см у вигляді білозірки, а на глибині понад 2 м поширені нагромадження гіпсу. На берегах рік і балок Причорноморської западини багато великих терасоподібних площ, які використовують для вирощування овочів.

Клімат південних районів республіки (Херсонська, Миколаївська області) найбільш посушливий. Середньорічна сума опадів у Херсоні становить 341 мм, безморозних днів — до 181—205. Сума температур вище плюс 10° становить 3200—3600.

Сухість повітря зумовлює тут значне, випаровування води з грунтів, серед яких багато засолених. Всі ґрунти, крім дуже засолених, родючі. У цій зоні розвинене зрошуване землеробство. У південних районах України вирощують в основному озиму пшеницю, кукурудзу і рис, соняшник, а також овочеві і баштанні культури.

У цій підзоні степової зони УРСР поширені південні чорноземи, каштанові ґрунти, солончаки і солонці. Південний Степ УРСР поділяють на агрорайони (табл. 46).

T_046

Південні чорноземи відрізняються від звичайних меншим гумусним горизонтом і вмістом в орному горизонті гумусу.

Серед південних чорноземів зустрічаються також більш солонцюваті відміни порівняно з чорноземами агрорайонів центрального і північного Степу.

Подаємо орієнтовну морфологічну характеристику південного чорнозему.

Н(А) —0—38 см. Гумусний горизонт темно-сірого кольору, структура дрібнозерниста (цілина). На поверхні ясно видно борошнисту присипку.

Нр(В1) — 38—68 см. Гумусований перехідний горизонт з темно-коричневим відтінком, структура горіховидна, окремі агрегати гостро-гранчастої форми. Горизонт щільний, перехід до порід різкий.

Рк(В2)—68—85 см. Бурувато-палевий щільний горизонт, по щілинах помітні затікання гумусу.

Рк(ВС)—85—130 см. Багато карбонатів у вигляді білозірки.

Рк(С) — 130—180 см. Темно-палевий глинистий лес. На глибині 180 см зустрічаються кристали гіпсу.

З даних фізико-хімічної і агрономічної характеристики чорноземів УРСР (табл. 47, 48) видно певну відмінність між основними видами грунтів степової і лісостепової зон за вмістом гумусу, реакцією середовища, насиченістю основами, кислотністю, вмістом поживних речовин тощо.

T_047

T_048