7 років тому
Немає коментарів

Значну територію в СРСР займають річкові долини. Частина їх навесні заливається повеневими, а влітку в окремих місцевостях дощовими водами. Долини, які періодично заливаються водою, називають заплавами. Розміри та ширина заплав залежать від величини ріки. У таких рік, як Лена, Об, Волга, Дніпро, ширина заплав часто досягає 40—50 км і більше. Значно ширші заплави бувають і в дельтах рік. Загальна площа заплав у долинах рік становить до 57,2 млн. га, або 2,6% території Радянського Союзу.

Водний режим рік і рівень води під час найбільшої повені буває різний і залежить від багатьох умов: кліматичних, погодних, об’єму і швидкості притоку води тощо. Загалом на рівнинах і по долинах рік рівень води під час повені може піднятися від 2 до 10 м. Деякі ріки, особливо гірські, характерні тим, що рівень води в них може підвищуватися в 2—3 рази не тільки навесні та влітку, а навіть восени. Крім того, деякі ріки, наприклад Волга, заливають заплави щороку і на довгий період, а інші на короткий і не кожного року. Отже, розлив води по заплавах залежить від природних умов тих географічних широт, де протікає ріка.

Води, які заливають заплаву, приносять у долину ріки багато піщаних, глинистих і органічних частинок, а в гірських, особливо в передгірних місцевостях, також гравій, щебінь, гальку, валуни тощо. На рівнинних просторах кількість відкладів менша. У північних широтах, де більше лісів, вода в ріках менш каламутна, ніж в південних, а тому і відкладів у заплаві більше у північних широтах. Так, у північних ріках кількість різних частинок у воді не перевищує 60 г на 1 м3, а в південних буває 1000 г на 1 м3 і більше.

Отже, вся поверхня в долині ріки, між корінними берегами, заповнюється роздрібненими відкладами (алювій), на яких формуються лучні тераси.

Типи заплав та їх характеристика. У процесі перенесення талими і атмосферними водами завислі частинки не тільки змінюються, а й сортуються за вагою і розчинністю. В результаті цього певні території річкової долини заповнюються піском, глиною, мулом, а інколи й галькою. Дальшому розподілу піску по заплаві сприяє вітер. Найбільш дисперговані частинки глини та піску, а також розчинні солі виносяться водою в моря. Дуже впливає на водний режим рік характер рослинності на території, по якій протікає ріка. Якщо місцевість заліснена у водозбірному басейні ріки, то навесні під час танення снігу вода більш повільно надходить у заплаву ріки. Якщо водозбірний басейн не заліснений, то вода швидко заповнює долину суцільним потоком. Це впливає на склад відкладів, які вкривають заплаву в різних її частинах.

Внаслідок того, що поверхня заплави вкривається неоднаковим осадовим матеріалом, її площу поділяють на три частини: прируслову, притерасну і центральну (рис. 43).

Схематичний перетин заплави

Схематичний перетин заплави

Прируслова заплава утворюється вздовж русла ріки. Вкрита вона переважно (90—95%) крупним і пиловидним піском. Оскільки вона утворюється з піщано-пилуватих і шаруватих відкладів ріки, промитих і відсортованих проточною водою, то її відклади бідні на поживні речовини. На прируслових відкладах (піщаних або супіщаних за механічним складом) ґрунтотворний процес розвивається слабо, а ґрунти, які утворюються, характеризуються шаруватістю. Вітер переносить піски з одного місця на інше, нагромаджуючи у вигляді дюн. За таких умов трав’яниста рослинність на дюнах дуже збіднена.

Притерасна заплава займає площу, що безпосередньо межує з терасами, і прилягає до протилежного корінного берега долини. Вона перебуває в зовсім інших умовах зволоження та забезпечення поживними речовинами, ніж центральна і прируслова заплава. Притерасна заплава розвивається під впливом вод, які потрапляють на її площу під час розливу ріки, а також під впливом поверхневих вод, що прибувають з підвищених корінних берегів та джерел. При надмірному зволоженні в притерасній заплаві утворюється невелика заплавна річка. Джерела, яких тут багато, сприяють утворенню боліт. З деревних рослин крім чорної вільхи тут росте верба, а з трав’яних — осоки.

У грунтах притерасної заплави створюються анаеробні умови, нагромаджується бурий залізняк (F2O3 • Н2О). В окремих місцях цієї частини заплави нагромаджуються карбонати.

Крім солей, які збагачують грунт на поживні речовини, з ґрунтовими і підґрунтовими водами надходять інші сполуки. Наприклад, якщо водозбірний басейн вкритий карбонатними породами, то в притерасну заплаву з водою потрапляє багато вуглекислого кальцію Са(НСО3)2, а в залісених місцевостях — кремнезему. Якщо до притерасної заплави близько прилягають луки з сильно розвиненим глейовим горизонтом, то з підґрунтовою водою в притерасну заплаву надходить апокренат двовалентного заліза. В районах засолення корінних порід (область змішаної морени) у притерасну заплаву надходить багато легкорозчинних хлористих і сірчанокислих солей.

Отже, в притерасній заплаві можуть нагромаджуватися різні речовини і хімічні сполуки, які утворюють специфічні відклади, наприклад, з карбонатів кальцію утворюється вапняк. Спеціальні бактерії сприяють нагромадженню бурого залізняку, фосфорна кислота з апокренатом заліза утворює мінерал вівіаніт, а кремнієва кислота є джерелом утворення прісноводного трепелу тощо. За таких умов у притерасній заплаві переважає болотний процес грунтотворення. В болотних грунтах нагромаджується багато поживних речовин, проте для вирощування сільськогосподарських культур створюються несприятливі умови.

Центральна заплава — це найбільш широка частина долини (10—15 км). Грунти її містять значну кількість поживних речовин і мають сприятливі фізичні і біологічні властивості. У центральній заплаві часто утворюються досить високородючі ґрунти.

На центральній заплаві розвиваються цінні кормові злакові кореневищні трави (стоколос безостий, тимофіївка, лисохвіст, вівсяниця лучна, тонконіг та ін.). Із бобових поширені чина лучна, конюшина червона і біла.

Залежно від рослинного покриву водозбірного басейну центральну заплаву поділяють на зернисту і шарувату. Перша формується при умові, якщо водозбірний басейн залісений, а друга — в безлісих районах.

Зерниста заплава (за В. Р. Вільямсом) утворюється при повільному затопленні долини ріки. Відомо, що навесні в лісах сніг тане повільно і талі води спочатку надходять у русло ріки, а потім розливаються по заплаві. При цьому піщано-пилуваті частинки, що були у воді, осідають у прирусловій заплаві, а найбільш дисперговані (глинисто-пилуваті) і мул надходять у центральну заплаву. Потім приплив води з русла ріки в заплаву поступово зменшується, зовсім припиняючись. Сюди надходить ще джерельна вода з притерасної заплави, багата на кальцій, який коагулює органічні і мінеральні колоїди мулу. Після висихання відкладений тонкий шар мулу розтріскується, утворюючи дрібні грудочки, які нагадують зерна. Звідси і назва частини заплави. Гумусу в цих грунтах буває від 3,5 до 7%, рН середовища 6—7. На цих відкладах під впливом кущових злаків добре розвивається дерновий ґрунтотворний процес. Родючість таких заплав з року в рік відновлюється. Після окультурення грунтів зернистої заплави на них вирощують високі врожаї овочевих, технічних та інших культур, а також збирають високоякісне сіно.

Шарувата заплава на відміну від зернистої утворюється там, де по берегах рік або водозбірних басейнів немає лісів. Талі й дощові води з водозбірного басейну надходять безпосередньо в долини рік, зокрема в центральну заплаву. Велике нагромадження води за короткий період і бурхливі потоки її в центральній заплаві сприяють осіданню на дно завислих у воді частинок, зокрема найкрупнішого піску та піщаного пилу (майже всі мулисті частинки виносяться потоками за межі центральної заплави). Після спаду води поверхня центральної заплави вкривається тонким шаром піщаних і піщано-пилуватих частинок, бідних на органічні та мінеральні поживні речовини для рослин. При щорічному відкладанні піску профіль грунтів заплави характеризується певною шаруватістю. Грунти шаруватої заплави містять мало гумусу, колоїдів і поживних речовин. Поверхня заплави часто вкрита видовженими горбами з принесеного вітром піску і має слабохвилястий рельєф. Отже, родючість грунтів шаруватої заплави значно менша, ніж грунтів зернистої.

Схеми будови грунтів шаруватої і зернистої заплав подано на рис. 44.

Схематична будова грунтів заплав

Схематична будова грунтів заплав

Грунти заплав утворилися по всіх ґрунтово-кліматичних зонах СРСР в особливих умовах зволоження. Утворення цих грунтів певною мірою залежить від географічної зони, що особливо помітно в північних і південних широтах. На півночі умови зволоження призводять до утворення торфово-болотних і дерново-лучних, а на півдні — солончакуватих і солонцюватих грунтів. У долинах рік тундри найчастіше поширені торфово-болотні ґрунти. У лісолучній зоні, де водозбірні басейни рік розміщені на вилуженій алюмосилікатній морені, найбільш поширені дернові зернисто-суглинкові ґрунти з вмістом гумусу до 3—7%, дернові зернисто-шаруваті супіщано-суглинкові з вмістом гумусу до 2,0—3,5%, дернові малорозвинені шаруваті піщані і супіщані з вмістом гумусу 0,5—1,5%. Найбільше в притерасній заплаві болотних грунтів. По долинах рік УРСР поряд з болотними і торфово-болотними ґрунтами трапляються також лучно-содові солончакові, болотні содово-солончакові та торфово-болотні содово-солончакові ґрунти. Всі вони мають оглеєні горизонти.

У лісостеповій зоні УРСР, як і в інших областях СРСР, в заплавах рік утворилися такі гідроморфні ґрунти: чорноземи лучні глибокосолонцюваті і солончакуваті, лучні, лучно-шаруваті, лучно-болотні, болотні, лучно-содово-солончакуваті, лучно-болотні солонцюваті, торфові та солонці.

Заплави рік у зоні поширення чорноземних і каштанових грунтів, де басейни рік знаходяться на карбонатних лесовидних породах, вкриті лучно-чорноземними ґрунтами з вмістом гумусу до 5—8% і глибиною гумусного горизонту до 50—60 см, а також лучно-чорноземними солонцюватими і солончакуватими, утвореними на лесах та інших породах. Крім цих, у заплавах рік також поширені лучні глибокі, солонцюваті, шаруваті та болотні ґрунти.

У заплавах рік зони пустинь крім засолених грунтів поширені лучні сіроземи з вмістом гумусу 1—2% і неглибоким гумусним горизонтом.

Сільськогосподарське використання грунтів заплав.

Грунти заплав мають велике народногосподарське значення. Вони є резервом для розширення посівних площ цінних технічних і овочевих культур. Високі і сталі врожаї сільськогосподарських культур, а також якісне сіно можна збирати на центральній зернистій заплаві. Після осушення перетворюють на висококультурні родючі ґрунти також низинні торфовища. Торф є цінним компонентом для виготовлення компостів.

Недоліком заплавних грунтів є те, що вони звільняються від води пізно навесні, що спричинює запізнення з сівбою на них. Проте застосовуючи відповідну агротехніку, підбираючи сорти, можна прискорити достигання сільськогосподарських культур.

Часто значні площі заплав заболочуються, заростають чагарниками, бур’янами, шкідливими травами і стають малопродуктивними.

Грунти заплав мають велику потенціальну родючість. Освоєння цих земель є одним з основних завдань землеробства. Малопродуктивні або й зовсім непридатні болота і торфовища після окультурення повинні стати резервом високопродуктивного землеробства.