7 років тому
Немає коментарів

Природні умови. Зона тундри займає велику територію на півночі СРСР. Площа зони (без вічних снігів і льодовиків) становить близько 180 млн. га, або 8,1% всієї площі СРСР. У гірських районах Східного Сибіру вона становить до 160 млн. га. В Європейській частині тундра займає північну половину Нільського півострова, узбережжя Північного Льодовитого океану (далі на північ від Полярного кола). В Сибіру південна межа тундри проходить по Полярному колу до Єнісею і далі на схід . по 70-й паралелі до ріки Колими, а на південному сході — орієнтовно до півострова Камчатка. На цій великій території природно-кліматичні умови досить різноманітні і тому тундру поділяють на п’ять областей: 1) західну з м’яким морським кліматом; 2) східноєвропейську з перехідним кліматом до континентального; 3) західносибірську з континентальним кліматом; 4) східносибірську з різко континентальним кліматом; 5) далекосхідну з холодним морським кліматом. Ці області різняться кліматичними, географічними та іншими умовами.

Клімат тундри характеризується низькою середньорічною температурою, тривалою холодною зимою, коротким і холодним літом та незначною кількістю опадів. Середньорічна температура коливається в досить широких межах (від мінус 0,2° на заході до мінус 9° і навіть до мінус 16 і нижче в азіатській частині зони).

У найтеплішому місяці липні в середньому температура становить плюс 10,7—12,7°. Найбільш м’який клімат у західній частині тундри (Європейська частина СРСР), а найнижча температура в районах Східного Сибіру та на Чукотці (в січні до мінус 30—40°).

Кількість опадів у тундрі невелика — протягом року в західній частині зони випадає близько 400 мм, а в східній — 140—160 мм. Найбільше опадів випадає у серпні і вересні, найменше — в лютому і березні. Сніговий покрив невеликий.

У тундрі взимку часто бувають сильні вітри. Влітку земля розмерзається на глибину від ЗО до 200 см. У цій зоні незначна випарна здатність грунту (у середньому не більше 500 мм за рік). Повітря тундри влітку досить насичене вологою (в серпні відносна вологість становить 80—90%, а взимку вона незначна).

Характерною для цієї ґрунтово-кліматичної зони є вічна мерзлота — шари мерзлого грунту або породи, які залягають на певній глибині від поверхні.

Рельєф тундри в європейській частині зони являє собою безлісу рівнину з невисокими горбами, яку інколи перетинають відроги гірських гряд. У Сибірській частині зони переважає гірська кам’яниста тундра. Багато в тундрі замкнених понижених рівнин з численними озерами.

Ґрунтотворними породами в тундрі є переважно моренні наноси різного механічного складу з великою кількістю валунів. Поширені також морські відклади. У Східному Сибіру ґрунтотворними породами здебільшого Є продукти руйнування кристалічних гірських порід. У долинах рік поширені алювіальні відклади.

Рослинність тундри бідна, ботанічний її склад невеликий. Тут зустрічається всього до 250—500 видів рослин. Серед трав’янистої рослинності найбільш поширені мохи, лишайники, особливо ягель, або оленячий мох, деякі осоки і злаки. Окремими кущами ростуть на болотах слаборозвинені кущі чорниці, голубики та ін.

У зв’язку з неоднорідністю природних умов тундру поділяють на чотири підзони. Арктична, або полігональна, тундра поширена на південь від області вічних снігів і льодовиків і є найпустиннішою підзоною. Поверхня землі тут розтріскується, рослинність дуже зріджена. Процеси грунтотворення у початковому стані. Чагарникова, або типова, тундра простягається далі на південь порівняно з арктичною і відрізняється від неї тим, що майже вся поверхня її вкрита рослинністю. При цьому в напрямі з півночі на південь мохово-лишайникова рослинність змінюється чагарниками. У цій підзоні ґрунтотворний процес більш розвинений, ніж в арктичній підзоні. В грунті помітні оглеєння і переміщення по профілю півтора-окислів.

Там, де поширені бурі й зелені мохи та лишайники, часто утворюються високі (1—3 м) торф’яні горби, які є характерними для так званої горбкуватої тундри. Такі горбки складаються в основному з мохів і лишайників, вкритих зверху повзучими деревними рослинами (брусниця, болотний верес, карликова береза, верба та ін.). Найчастіше трапляється тут карликова береза.

Південна тундра розміщена далі на південь від чагарникової і характеризується лісовою деревною рослинністю (ялина, модрина, чагарникові зарості). Дуже поширені в цій зоні сфагнові мохи, які сприяють утворенню дрібних покладів торфу і болотних грунтів. Ґрунтотворний процес у цій зоні залежно від рослинності відбувається по-різному. В південній частині ця підзона поступово переходить у лісотундру.

Лісотундра є південною частиною тундри. Вона характеризується наявністю лісів, розміщених вздовж рік (полярні види берези, модрини). Лісотундра є перехідною до лісолучної зони. У цій частині тундри ґрунтовий покрив порівняно з попередніми підзонами більш різноманітний. Значною мірою цьому сприяє рельєф поверхні. На піщаних і глинистих горбах поширені ліси з поодинокими низькими і скривленими деревами, так зване криволісся (рис. 35). Понижені місця вкриті болотами і густими заростями чагарників з дрібної карликової берези і верби, а на підвищених місцях подекуди росте яловець.

Рослинність тундри

Рослинність тундри

Особливості процесів грунтотворення. Умови для ґрунтотворного процесу в тундрі своєрідні і складні. Низька температура, вічна мерзлота, короткий вегетаційний період, сильні вітри, значна кількість вологи на поверхні землі, слабка аерація не сприяють хімічному вивітрюванню та інтенсивним біологічним процесам. Мерзлий шар дуже зменшує водопроникність грунтів. Тому на поверхні грунту нагромаджуються атмосферні води, які сприяють утворенню численних озер і болотному процесові грунтотворення, а також утворенню торфу.

Діяльність мікрофлори в тундрі досить обмежена. Процеси нітрифікації виражені слабо. У зв’язку з цим у грунтах тундри нагромаджується дуже мало азоту, а також доступних сполук фосфору. Щорічний приріст органічної маси в тундрі незначний і мінералізується вона дуже повільно.

Внаслідок анаеробних умов, які виникають в зоні, в усіх без винятку грунтах тундри досить чітко виражена оглеєність. Причому в одних грунтах оглеєння починається безпосередньо під лишайниково-моховою рослинністю і проникає на глибину 25—30 см, а в інших оглеюються тільки більш глибокі горизонти.

Грунти та сільськогосподарське використання їх. Ґрунтотворний процес у тундровій зоні відбувається в умовах перезволоженого холодного клімату. У складі рослинності переважають чагарники, трав’яні рослини, мохи і лишайники. Рослинність тундрової зони дає дуже мало опаду щороку. Перезволоженість грунту і нестача кисню сприяють розвитку анаеробних бактерій, яких у грунті більше, ніж грибів і актиноміцетів.

Дуже впливає на ґрунтотворний процес вічна мерзлота — він відбувається тільки в тому шарі грунту, який періодично розмерзається. Найбільш поширеними ґрунтотворними породами є різні льодовикові відклади.

Несприятливий температурний, повітряний і водний режими, обмежений склад мікрофлори і незначна зольність рослинного опаду — основні фактори ґрунтотворного процесу в тундровій зоні.

Характерним для грунтів тундри є оглеєність, незначна оторфянілість і невисокий вміст гумусу.

Зональними ґрунтами тундри є тундрово-глейові ґрунти, які утворюються на суглинкових і глинистих породах. Характерним для цих грунтів є торф’янистий шар і добре виявлений глейовий горизонт.

Глейові ґрунти характеризуються оглеєним горизонтом, який залягає безпосередньо під лишайниково-моховим покривом. Поверхня цих грунтів вкрита морозобійними тріщинами.

Підтип тундрових глейових опідзолених грунтів поширений переважно в підзонах чагарникової тундри та лісової. Загальною морфологічною ознакою цих грунтів є наявність підзолистого процесу, який звичайно слабо проявляється. В таких грунтах утворюється також неглибокий гумусний або торфовий горизонт.

Дерново-лучні грунти утворилися в зоні тундри під трав’янистою рослинністю і розвиваються на добре дренованих породах. Вони поширені в долинах рік і відрізняються від розглянутих вище краще вираженим гумусовим горизонтом, дещо більшим вмістом елементів живлення і гумусу, слабкокислою нейтральною реакцією.

Торфові ґрунти поширені в лісотундрі. Глибина торфового горизонту їх коливається від 40—50 см на півночі підзони до 3—4 м на півдні. Вважають, що торфовища південної частини підзони утворилися в період голоцену і тому розглядають їх як реліктові утворення.

Грунти тундри для сільськогосподарського виробництва малопридатні. Короткий вегетаційний період, мала сума активних температур для розвитку рослин, перенасиченість грунту вологою, вічна мерзлота, а також повільне прогрівання грунту і бідність його на доступні для рослин поживні речовини значно обмежують можливості вирощування сільськогосподарських рослин.

Промисловість і сільське господарство в тундрі почали розвиватися після встановлення Радянської влади.

Роботами співробітників організованих там науково-дослідних установ та працівників радгоспів було доведено, що за умови відповідної агротехніки в тундрі можна вирощувати такі сільськогосподарські культури, як картоплю, капусту, моркву, цибулю та ін.

Щоб використовувати ґрунти тундри, необхідно поліпшувати властивості їх (аерація, мікробіологічна діяльність, тепловий режим тощо). Для цього насамперед слід збагатити грунт органічною речовиною, зольними та поживними речовинами і азотом. Причому азот, фосфор і калій доцільно вносити разом з гноєм і торфом, що сприяє біологічній активності та підвищує нітрифікацій-ну здатність грунтів. Це насамперед внесення високих доз органічних добрив, задерніння, глибоке розпушування і мульчування грунту, добір сортів тощо.