7 років тому
Немає коментарів

В. В. Докучаєв вперше відзначив, що ґрунти на материках розташовуються в певній закономірності. Окремі типи грунтів, які переважають на певних територіях, утворюють грунтові зони. Ґрунтові зони — це території, де типи грунтів, що переважають, пов’язані між собою близькими ґрунтотворними процесами, кліматичними умовами і рослинністю. Ці зони на континентах розміщуються в певному порядку з півночі на південь і закономірність такого розміщення називають горизонтальною зональністю.

Послідовну зміну грунтів залежно від змін висоти місцевості у гірських районах, за В. В. Докучаєвим, прийнято називати вертикальною зональністю (рис. 33).

Схематичне зображення горизонтальної і вертикальної зональностей

Схематичне зображення горизонтальної і вертикальної зональностей

На величезній території СРСР у напрямі з півночі на південь виділяють такі основні ґрунтово-кліматичні зони:

1. Тундра (арктична і субарктична).

2. Лісолучна (в цій зоні найбільш поширені дерново-підзолисті, підзолисті, дернові, а також заболочені і болотні ґрунти).

3. Лісостепова (характеризується значним поширенням сірих опідзолених грунтів, опідзолених і вилужених чорноземів та реградованих грунтів).

4. Степова (найбільш поширені чорноземи, серед яких трапляються солончаки і солонці).

5. Зона сухих степів, де переважають каштанові і бурі ґрунти та дуже багато солончаків і солонців.

6. Зона пустинних степів (найбільше бурих пустинно-степових грунтів, серед яких поширені солончаки, солонці і піщані масиви).

7. Пустинна зона з сіро-бурими ґрунтами, солончаками і такирами.

8. Передгірна пустинно-степова зона з поширеними там сіроземами, серед яких трапляються лучно-сіроземні ґрунти і солончаки.

9. Зона гірських грунтів, поширення яких підлягає закону вертикальної зональності. В цій зоні поширені дерново-середньо- і сильнопідзолисті ґрунти, бурі гірсько-лісові, дерново-буроземні, гірські лучні та інші гірські ґрунти.

Грунти, які не утворюють ґрунтових зон, а зустрічаються у всіх зонах, називають інтразональними (солоді, солончаки, торфово-болотні, лучні та ін.).

У районах вологих субтропіків переважають червоноземи і жовтоземи.

В межах УРСР залежно від природних умов виділяють такі ґрунтово-кліматичні зони: 1. Полісся; 2. Лісостеп; 3. Північний, південний і сухий Степ, а також провінція Степу південного Кримського; 4. Крим гірський; 5. Карпатське передгір’я; 6. Карпати низовинні; 7. Закарпатське передгір’я; 8. Закарпаття низовинне (рис. 34).

Фізико-географічне районування території УРСР

Фізико-географічне районування території УРСР

Кожну ґрунтову зону залежно від зміни рослинності, рельєфу, порід та інших факторів грунтотворення поділяють ще на підзони, провінції і грунтові райони. Особливо це потрібно в тих зонах, які займають великі площі в різних географічних широтах. Зону поширення чорноземів, наприклад, можна поділити на підзони вилужених, глибоких, звичайних і південних чорноземів. Крім того, чорноземи України значно відрізняються від приазовських, приуральських, західносибірських та інших. У зв’язку з цим Л. І. Прасолов у свій час запропонував виділити ще грунтові провінції. Зокрема виділяють такі провінції чорноземів: Українська, Приазовська, Приуральська, Західносибірська, Забайкальська та ін. Провінції часто також займають дуже великі простори, тому в них виділяють ще окремі грунтові комплекси, округи та райони.

Ґрунтовими комплексами називають певне поєднання різко відмінних грунтів, в разі зміни яких одні відміни переходять в інші на відносно невеликих відстанях.

Якщо в межах однієї провінції є кілька комплексів грунтів, зумовлених спільними особливостями рельєфу і ґрунтотворними породами, то такі території називають ґрунтовими округами.

Частини ґрунтових округ або провінцій, підзон або зон, які характеризуються однорідністю ґрунтового покриву, що зумовлюється характером рельєфу або іншими факторами, називають ґрунтовими районами.

Отже, кількість ґрунтових типів у межах рівнинної частини СРСР невелика і кожен тип грунту відповідає певній зоні рослинності.