7 років тому
Немає коментарів

У процесі грунтотворення ґрунти набувають певних морфологічних ознак.

Профіль грунту—це будова грунту, глибина його горизонтів, механічний склад, структура, колір грунту, новоутворення і включення. Будова профілю грунту — одна з основних його морфологічних ознак. Ґрунтовий профіль формується поступово і залежно від умов і процесів грунтотворення утворюються відповідні шари грунту. Шари грунту, виявлені на профілі, називають генетичними горизонтами. Внутрішню будову (текстуру) кожного генетичного горизонту визначає взаєморозташування механічних елементів і структурних агрегатів грунту в ньому. Генетичні горизонти різняться морфологічними ознаками: кольором, щільністю, механічним складом, формою і розміром структурних агрегатів, вмістом гумусу та ін.

Профіль грунту, його будова і склад генетичних горизонтів визначаються всім комплексом геологічних, фізико-географічних умов та діяльності людини.

В наш час особливо помітно впливає на зміну грунту антропогенний фактор (сільськогосподарська діяльність людини, будівництво та науково-технічний прогрес).

Послідовність зміни генетичних горизонтів, товщина їх і глибина залягання, будова, склад і властивості визначають ґрунтовий профіль і основні ознаки того чи іншого типу, підтипу та види грунту. Кожному з них властиві тільки свої генетичні горизонти.

Щоб вивчити профіль грунту та ознаки його генетичних горизонтів, треба викопати яму 1,5—2 м завглибшки з вертикальною стіною (рис. 22), на якій помітні окремі горизонти.

Яма для дослідження грунтових горизонтів

Яма для дослідження грунтових горизонтів

За ознаками окремих генетичних горизонтів визначають тип грунту, що дає певне уявлення про його родючість, походження, агрономічні властивості тощо.

Під час вивчення грунтів виникла потреба умовного позначення генетичних горизонтів. В. В. Докучаєв позначив їх індексами, використовуючи для цього букви латинського алфавіту: А — верхній гумусовий, або акумулятивний, горизонт; В — перехідний горизонт, що лежить безпосередньо під горизонтом А, і горизонт С (порода), «а якій утворився грунт.

В окремих генетичних горизонтах часто виділяють ще й підгоризонти (А1, А2 або В1 В2, В3).

На Україні генетичні горизонти позначають індексами, запропонованими акад. О. Н. Соколовським та його учнями (табл. 16).

T_016

Часто один горизонт позначають двома або трьома індексами, наприклад, Нр, Нс, Рк або Рі та ін. При цьому основний показник ставлять першим, а другий пишуть з малої літери.

Наведені індекси дають уявлення про тип грунту, його генетичні горизонти і ті ознаки, якими він відрізняється від інших типів грунтів (рис. 23).

Схематична будова грунтового профілю

Схематична будова грунтового профілю

Кожний горизонт має певну товщину, що вимірюється в сантиметрах, а товщина всіх горизонтів до ґрунтотворної породи становить глибину (товщину) профілю даного грунту. Глибина кожного горизонту в одній і тій самій відміні грунту може бути різна. Наприклад, гумусовий горизонт (Н) в чорноземах буває від 25 до 125 см і більше.

Глибина грунту і генетичних горизонтів. Глибина профілю різних грунтів залежно від процесу грунтотворення і стадії розвитку грунту буває від 20 см (ґрунти пустель) до 200 або й 250 см (чорноземи).

Глибина грунту, будова і колір його генетичних горизонтів дають певне уявлення про ґрунтотворні процеси, вміст тих чи інших речовин (окисли, карбонати та інші сполуки) і гумусу.

Верхні горизонти, які містять гумусу найбільше, забарвлені в сірий з різним відтінком колір. Наприклад, якщо гумусу менше ніж 1%, колір буває світло-сірий, 1 — 2%—сірий, 3—5%—темнувато-сірий, 5—10% і більше — темно-сірий або навіть чорний.

Окисли заліза надають грунту різних відтінків — жовтого, палевого, оранжевого, червоного і бурого, а закисні сполуки заліза — сизуватого чи навіть голубуватого; кремнезем, карбонати кальцію, каолініт і гідрат окису глинозему — білого кольору або світлих відтінків. Чорні і бурі плямочки в породі чи грунті зумовлюються наявністю в ньому сполук марганцю.

Інтенсивність забарвлення горизонту або грунту в цілому значною мірою залежить від ступеня його зволоження: вологіший грунт завжди має темніший відтінок.

Будова грунту. Різні типи грунтів мають неоднакову будову окремих горизонтів, тобто, різну пористість і щільність. Вона залежить від того, як щільно прилягають один до одного структурні агрегати і окремі механічні частинки грунту, тобто визначається механічним складом і структурою грунту. Характер будови грунту залежить також від діяльності ґрунтової фауни, кореневої системи рослин і обробітку.

За ступенем щільності розрізняють розсипчасті (незцементовані і піщані, без перегною), пухкі (структурні суглинкові ґрунти, а також піщані і супіщані, в яких є органічна речовина), щільні (важкі глинисті) ґрунти. Дуже щільні ілювіальні горизонти, в яких багато колоїдів (грудочки майже не розсипаються). Дуже щільні, або злиті, важкі глинисті і безструктурні ґрунти, а також ілювіальні горизонти їх.

Будова грунту — досить важливий морфологічний і агрономічний показник, що дає певне уявлення про його аерацію, водопроникність, легкість щодо обробітку сільськогосподарськими знаряддями тощо.

Структура грунту. Мінеральна частина будь-якого грунту складається з механічних елементів, частинок — різних за розміром уламків мінералів і порід. У процесі грунтотворення ці частинки можуть склеюватися в грудочки, утворюючи структурні агрегати. Сукупність усіх агрегатів різних за формою, величиною, міцністю, водопроникністю і пористістю, характерних для даного грунту та його окремих генетичних горизонтів, називають структурою цього грунту. Форма, розмір, ступінь її виразності, а також стійкість проти розмивання структурних агрегатів водою залежать як від генезису, так і від способів обробітку грунту.

У процесі грунтотворення у кожному типі грунту і його генетичних горизонтах утворюється властива тільки йому структура (табл. 17). Наприклад, зерниста, горіхоподібна характерні для чорноземів, призматична — для перехідних горизонтів сірих опідзолених грунтів Лісостепу, плиткоподібна — для верхніх горизонтів підзолистих грунтів (рис. 24).

T_017

Форми типових структурних агрегатів

Форми типових структурних агрегатів

Властивість грунту утворювати різні за розміром та формою агрегати називають агрегацією, а здатність грунту розпадатися на грудочки, або агрегати, — структурністю. За пропозицією К. К. Гедройца, структурні агрегати діаметром меншим 0,25 мм називають мікроагрегатами, а більшим 0,25 мм — макроагрегатами.

Новоутворення. В горизонтах грунту зустрічаються різні утворення, які дають змогу встановити напрям ґрунтотворного процесу, умови його тощо. Новоутворень у формі різних хімічних сполук в окремих горизонтах дуже багато, зокрема вуглекислий кальцій в чорноземах, гіпс у нижніх горизонтах південних чорноземів і каштанових грунтів, гідроокисли заліза і окисли марганцю в підзолистих і дерново-підзолистих грунтах, закиси заліза в болотних, легкорозчинні солі (NaCl, MgCl2, Na2SO4X 10Н2О) та інші новоутворення у солончаках і солонцях. У підзолистих, дерново-підзолистих і сірих опідзолених грунтах Лісостепу нагромаджується багато кремне^ зему і колоїдів перегнійних та мінеральних речовин.

Майже в усіх грунтах трапляються утворення біологічного походження. Це — капроліти (екскременти черв’яків, личинок і комах), кротовини (ходи кротів, хом’яків, ховрахів) та червоточини (ходи червів).

Включення у грунтах — це різні уламки кристалічних порід (камені, галька, щебінь, хрящ), рештки тваринного і рослинного походження (кістки тварин, черепашки, коріння). До включень належать також залишки людської культури, наприклад черепки посуду, шматочки вугілля, рештки попелу, знаряддя кам’яного чи іншого віків, уламки цегли та ін.

Отже, кожний ґрунтовий профіль певною мірою свідчить про умови грунтотворення і події, які відбувалися на місці утворення даного грунту.

Уважне вивчення профілю грунту і всіх його генетичних горизонтів дає певне уявлення про процеси грунтотворення, стадії його розвитку, агрономічні властивості даного типу, підтипу чи виду грунту.