7 років тому
Немає коментарів

Знання про грунт нагромаджуються з того часу, коли людина почала вирощувати рослини. Перші спроби узагальнити ці знання були ще в античній Греції: в роботах старогрецьких філософів знаходимо перші примітивні класифікації грунтів. Проте розвиток ґрунтознавства як науки почався пізніше.

До другої половини XIX ст. склалося кілька напрямів у поглядах на грунт. Деякі вчені розглядали грунт як пухку гірську породу, яка утворюється в процесі вивітрювання. Вони вважали, що рослини тільки споживають елементи живлення, які вивільняються внаслідок вивітрювання. Одні твердили, що рослини беруть з грунту тільки органічну речовину (Теєр), інші (Лібіх) — тільки елементи мінерального живлення. Такі погляди, звичайно, не могли стати основою розвитку ґрунтознавства як науки.

Ґрунтознавство як наука виникло в нашій країні у 1925 р. в СРСР було відкрито Академію наук, яка почала організовувати експедиції для вивчення природно-географічних умов країни. Цінні думки про генезис і властивості грунтів висловив М. В. Ломоносов. Він перший назвав один з провідних факторів грунтотворення— зміну гірських порід під впливом рослин. Потім з’явилися роботи Афоніна М. І. і Комова І. І., в яких висвітлювалися властивості чорноземів та інших грунтів.

Василь Васильович Докучаєв (1846—1903) був основоположником генетичного ґрунтознавства. Він вперше дав правильне визначення грунту і довів, що грунтотворення є складним процесом, який відбувається під впливом таких факторів: клімат, рослинність, рельєф місцевості, рослинний і тваринниці світ, ґрунтотворні породи і вік грунту.

Докучаєв В.В.

Докучаєв В.В.

Багато років В. В. Докучаєв вивчав особливості утворення, властивості, географічне поширення та шляхи підвищення родючості чорноземних грунтів. На основі цих досліджень написав працю «Русский чернозем» (1883 p.), яку по праву вважають початком наукового ґрунтознавства. Докучаєв уперше створив наукову класифікацію грунтів і сформулював закон зональності поширення їх. Він вважав, що грунт є основним природним багатством країни і що вивчення грунтів країни є загальнонародною справою. Ним розроблені основи і методи картографування грунтів. Йому як основоположнику науки про грунт належить розроблення методів дослідження грунтів і заходів щодо поліпшення властивостей та. підвищення родючості їх. Вчення В. В. Докучаєва сприяло розвитку геології, геохімії, агрономії, лісівництва та інших наук.

Значний вклад у розвиток ґрунтознавства внесли такі видатні російські вчені, як Д. М. Прянишников, П. А. Костичев, М. М. Сибірцев, П. С. Косович, В. Р. Вільямс, О. О. Ізмаїльський, К. К. Гедройц, Л. І. Прасолов та ін.

Павло Андрійович Костичев (1845—1895) — сучасник В. В. Докучаева і творець агрономічного ґрунтознавства. За своїми поглядами на грунт був представником біологічного напряму. Він встановив, що грунтотворення є насамперед біологічним процесом і розвивається обов’язково за участю живих організмів, особливо рослин. П. А. Костичев виступив проти положень В. В. Докучаєва, який в той час перше місце серед факторів грунтотворення відводив клімату. П. А. Костичев твердив, що утворення гумусу у грунті залежить від діяльності мікроорганізмів. У своїх працях П. А. Костичев приділяв велику увагу вивченню органічної частини грунту та питанням відновлення його структури. Він підкреслював, що система обробітку грунту повинна бути тісно пов’язана з ґрунтово-кліматичними і погодними умовами.

П. А. Костичев

П. А. Костичев

П. А. Костичев перший почав освоювати лабораторний метод дослідження грунтів, багато працював над вивченням властивостей чорноземів і на основі своїх досліджень написав класичну працю «Почвы черноземной области России» (1886).

Микола Михайлович Сибірцев (1860—1900) написав перший підручник з ґрунтознавства (виданий у 1900 p.), в якому узагальнив і творчо розвинув учення В. В. Докучаєва і П. А. Костичева. Грунтотворення, за М. М. Сибірцевим, — це складна взаємодія геологічних і біологічних процесів. Він розробляв питання утворення грунтів і законів зонального поширення їх. В його роботах розглядалися питання картографії і бонітування грунтів.

М.М. Сибірцев

М.М. Сибірцев

Петро Семенович Косович (1862—1915) свої праці присвятив розглядові проблеми живлення рослин, зокрема засвоєння рослинами фосфорної кислоти і впливу на цей процес самої рослини, грунту і добрив. Значну увагу приділив він вивченню фізичних властивостей грунту, зокрема вивчав вологоємкість його і схарактеризував її види. П. С. Косович не тільки систематизував усе те, що було відомо про грунт, а й розробив нові питання про генезис і класифікацію різних грунтів. Він написав оригінальний підручник «Основи учення о почве».

Костянтин Каетанович Гедройц (1872—1932)—видатний ґрунтознавець. Він перший досліджував взаємодію між ґрунтом, рослиною і добривами, встановивши, що процеси живлення рослин залежать від ґрунтових колоїдів, складу увібраних катіонів, реакції ґрунтового розчину тощо.

К.К. Гедройц

К.К. Гедройц

Праці К. К. Гедройца про грунтові колоїди і вбирну здатність грунтів стали основою сучасних поглядів на фізико-хімічну суть ґрунтотворних процесів і способів поліпшення властивостей і підвищення родючості грунтів.

Василь Робертович Вільямс (1863—1939) — відомий ґрунтознавець і агроном, вивчав грунт не тільки як природне тіло, а й як засіб виробництва. Він показав провідну роль біологічних факторів у процесах грунтотворення і дійшов висновку, що суть ґрунтотворного процесу полягає в постійній взаємодії біосфери з літосферою. Вчений довів, що основною ознакою всіх грунтів є родючість і будь-який процес грунтотворення розглядав передусім як процес створення родючості грунтів. Виняткового значення надавав В. Р. Вільямс структурі грунту, вважаючи, що вона створюється тільки багаторічними травами, які кореневою системою поділяють ґрунтову масу на окремі дрібні грудочки (агрегати). Після відмирання трав і розкладу коріння їх грунт збагачується на гумус. Проте В. Р. Вільямс не надавав належного значення однорічним рослинам у створенні структури. Його твердження взагалі призвело до неправильного трактування домінуючого значення багаторічних трав.

Володимир Іванович Вернадський (1863—1945) є основоположником нової науки — геохімії, з якої з часом виділилися нові галузі — геохімія вугілля, нафти, газу та різних металів, геохімія морів, осадових порід, окремих геосфер та ін.

В. І. Вернадський

В. І. Вернадський

Тепер без геохімії не можуть розвиватися не тільки геологія, а й ґрунтознавство, агрохімія, фізіологія рослин і тварин, а також медицина.

З геохімії виділилася біогеохімія, яка вивчає склад живих організмів і участь живої речовини та продуктів її розкладу в процесах міграції, перерозподілу і нагромадження хімічних елементів. Геохімія, зокрема біогеохімія, щільно пов’язана з ґрунтознавством.

У свій час В. І. Вернадський твердив, що ґрунти є місцями міграції атомів в біосфері, багато з яких протягом незначного проміжку часу «проходять» крізь живі організми. Це особливо стосується таких елементів, як азот, молібден, радій, сірка, бор, фосфор, натрій, хлор, кальцій, бром.

Олексій Никанорович Соколовський (1884—1959) зробив багато для розкриття ролі колоїдів в утворенні ґрунтової структури та поліпшенні фізичних властивостей грунту. Він вивчав ґрунтовий покрив УРСР і написав перший підручник з ґрунтознавства в Українській РСР.

О.Н. Соколовський

О.Н. Соколовський

Значну роль відіграли праці радянських учених у дослідженні генезису і класифікації грунтів, складанні ґрунтових карт, в розробці наукових основ сучасної картографії, обліку земель, бонітування грунтів тощо.

Леонід Іванович Прасолов (1875—1954) — один з видатних ґрунтознавців, є автором ґрунтових карт СРСР і ґрунтових карт світу.

В останні десятиріччя багато зроблено для всебічного вивчення ерозії і меліорації грунтів. Заслуговують на увагу праці вчених-грунтознавців і агрохіміків К. Д. Глінки, С. О. Захарова, С. С. Неструева, Б. Б. Полинова, В. А. Ковди, І. А. Антипова-Каратаєва, О. Н. Соколовського, А. А. Роде, К. П. Горшеніна, Д. Г. Віденського, М. О: Качинського, І. П. Герасимова, С. С. Соболева, І. В. Тюріна, М. М. Кононової, Л. М. Александрової, Г. М. Самбура, Н. Б. Вернандер, М. М. Годліна, М. К. Крупського, Г. С. Гриня та ін.

Протягом останніх років ґрунтознавство перестало бути описовою наукою, як це було в минулому.

Отже, наука про ґрунти вивчає мінералогічні, хімічні, механічні, біологічні та інші процеси у грунті у взаємозв’язку і взаємозумовленості цих процесів. Вивчення грунтів і раціональне використання їх — основна мета ґрунтознавства.

Інтенсифікація сільського господарства на основі всебічної механізації галузей сільськогосподарського виробництва, хімізації і меліорації грунтів визначає його конкретні завдання, зокрема глибоке і всебічне вивчення властивостей грунтів та ерозійних процесів, розроблення заходів щодо підвищення родючості грунтів і поліпшення їхніх властивостей тощо.