7 років тому
Немає коментарів

Охорона природи — одне з важливих державних завдань радянського народу.

Грунти — це найбільше багатство нашої Батьківщини і руйнування їх ерозією завдає великої шкоди народному господарству.

Процес руйнування порід і грунту водою та вітром називають ерозією (від лат. erosio — роз’їдання). Ерозія дуже поширена майже на всіх материках земної кулі. В сухих і пустинних степах більше спостерігається вітрова ерозія, в лісостепових районах — водна, а в степових — вітрова і водна. Водна ерозія пов’язана з рельєфом поверхні. Руйнування грунту чи породи починається вже на схилах крутизною 1—2°. Вітрова ерозія (дефляція) може відбуватися на площах з різним рельєфом, в тому числі і на рівнинах.

Ерозія грунтів в СРСР — досить поширене явище. Тільки водна ерозія в Європейській частині СРСР охоплює 50 млн. га земель. У межах України, за даними масштабного дослідження, налічується понад 13 млн. га ерозійних земель, причому з цієї кількості середньо- і сильнозмитих грунтів близько 5 млн. га.

Щорічний змив і вивітрювання найціннішої частини грунту і порід в СРСР досягає 5.00 млн. г. При цьому грунт втрачає величезну кількість макро- і мікроелементів, необхідних для живлення рослин. Крім грунту і порід, які змиваються, втрачається до 30—35 млрд. м3 талих вод. Якщо ці води затримати на полях, то можна мати значні прирости врожаю сільськогосподарських культур.

Водна ерозія спричинює не тільки зниження врожайності сільськогосподарських культур, а й замулювання рік і водоймищ, а також створює складний рельєф поверхні полів, що утруднює обробіток змитих земель та збирання врожаю.

Дуже великої шкоди сільському господарству завдає вітрова ерозія, яка поширена в степових районах СРСР. Так, наприклад, тільки в центральних областях Казахстану понад 9 млн. га, або 40% орних земель, охоплено вітровою ерозією.

В зв’язку з утворенням ярів під впливом водної і вітрової ерозії щороку близько 100 тис. га орних земель, лук та пасовищ стають непридатними для сільськогосподарського використання.

Види ерозій. Вода, що стікає з поверхні, руйнує, змиває і зносить частинки грунту чи породи. Причому вода може зовсім змивати верхній горизонт (площинна ерозія) або розмивати грунт, утворюючи рівчаки, яри, балки (лінійна ерозія).

Ці види ерозії є звичайними природними явищами і відбуваються скрізь, де є для цього сприятливі умови (вода, відповідний рельєф, поверхня без рослинності, розпилений грунт тощо). Швидкість руйнування грунту буває різною і залежить від кліматичних умов, крутизни схилів, фізико-механічних властивостей грунту і ґрунтотворних порід, обробітку грунту, рослинного покриву.

Розвиток ерозійних явищ. Дощова вода, стікаючи з безструктурного без рослинного покриву грунту на понижені елементи рельєфу, часто на великих площах утворює густу сітку рівчаків, з яких у процесі розвитку ерозії утворюються яри (рис. 45). Площі, на яких нагромаджуються води, називають збірним басейном потоку. Потім вода збирається в основний рівчак і нарешті — в яр. Кожний струмок води, який тече по схилу, розмиває його і утворює рівчак. Горизонтальну поверхню, нижче або на рівні якої грунт не розмивається, називають базисом ерозії. Для великих рік базисом ерозії є море.

Течія води розмиває рівчак вглиб і вшир, виносячи всю тверду і пухку масу грунту. Коли потоки води течуть по схилу в долину, то всі невідсортовані матеріали відкладаються внизу в формі конуса. Такі відклади називають пролювієм. Це характерно для гірських місцевостей, а на рівнинних місцях змиті з верхніх схилів і відкладені внизу відклади називають делювієм.