7 років тому
Немає коментарів

Процес грунтотворення за своєю природою є біологічним процесом, тому що в ньому беруть участь різні групи вищих рослин і мікроорганізмів. Перші (хлорофільні) синтезують органічну речовину, а другі (безхлорофільні) руйнують її. Без вищих рослин і мікроорганізмів неможливе утворення грунту.

Зелені рослини є провідним фактором в утворенні, змінах та створенні родючості кожного грунту. Рослини діють на грунт всебічно, змінюючи водний і тепловий режими.

Кореневі системи рослин, поглинаючи зольні елементи у глибоких горизонтах грунту, збагачують верхні горизонти органічною речовиною та мінеральними сполуками.

Після відмирання рослин органічна речовина їх стає поживою для різних груп мікроорганізмів, внаслідок життєдіяльності яких утворюється гумус і доступні для рослин мінеральні речовини.

Виділена корінням вуглекислота та інші кислоти посилюють процеси хімічного вивітрювання важкорозчинних мінералів.

Велике значення рослинного покриву полягає ще й в тому, що він змінює мікрокліматичні умови навіть на невеликих площах, впливаючи на водний, тепловий, повітряний режими грунту і на фізико-хімічні і біологічні процеси, які відбуваються в ньому. Крім того, вони захищають грунт від водної і вітрової ерозії.

Зелені рослини поділяють на деревні і трав’яні.

Кожна із згаданих груп рослин впливає на ґрунтотворні процеси по-різному, внаслідок чого з’являються ґрунти з неоднаковою родючістю. Так, під деревною рослинністю утворились підзолисті, дерново-підзолисті на Поліссі та опідзолені ґрунти в Лісостепу, а під трав’янистою в Степу — чорноземи, лучні ґрунти; утворенню торфоболотних грунтів сприяють мохи та інші рослини, що розвиваються на болотах.

Групи деревних рослин у лісах дають щороку лісову підстилку (хвоя, листя, гілки), багату на дубильні речовини та смоли.

Внаслідок розкладу її грибною флорою та іншими групами мікроорганізмів утворюються кислоти, які розчиняють мінеральну частину грунту. Ці мінеральні розчинні сполуки вимиваються у глибші горизонти. Внаслідок цього верхній елювіальний (вимитий) горизонт грунту збіднюється на поживні речовини і глинисті колоїдні частинки, а глибші ілювіальні (вмивні) горизонти збагачуються на ці сполуки. В цьому суть підзолистого процесу грунтотворення.

Лісова деревна рослинність запобігає надмірному висиханню верхніх горизонтів і випаровуванню води з них, тоді як нижчі горизонти висушуються глибокими кореневими системами.

Процес опідзолення грунту найбільш помітний під зімкнутим покривом хвойного лісу і менше — під широколистими породами, наприклад під дубом. При цьому велике значення має ґрунтотворна порода. Руйнування мінералів більш помітне на кислих моренах, ніж на лесах та інших карбонатних породах. На безкарбонатних породах кислоти енергійніше розчиняють мінеральну й органічну частини грунту і сприяють вимиванню їх у глибші горизонти.

Коренева система трав’яних рослин, щороку відмираючи, розкладаючись і мінералізуючись, збагачує грунт на органічні та зольні речовини значно більше, ніж деревна рослинність.

Органічна маса сприяє утворенню агрономічно цінних структурних агрегатів у верхніх горизонтах грунту. Під впливом трав’янистої рослинності утворилися чорноземи, лучні, каштанові та інші ґрунти.

Мохові фітоценози — це різні трав’яні багаторічні безкореневі рослини, які добре розвиваються на заболочених грунтах, створюючи в них особливі умови для процесів грунтотворення.

Мохові фітоценози маловибагливі до умов живлення — поживні речовини вони засвоюють всією поверхнею клітин і нагромаджують на поверхні грунту багато органічних речовин, які мають велику вологоємкість. Це спричинює утворення анаеробних умов і розвиток у грунті анаеробних бактерій. В таких умовах нагромаджується утворена з решток рослин органічна маса у вигляді торфу, яка сприяє дальшому заболочуванню грунту.

Утворення грунтів під впливом рослинних формацій і мікроорганізмів буде розглянуто при вивченні їх окремих типів.

Кількість органічних решток, які щороку потрапляють у грунт і на його поверхню, визначається типом рослинності, її віком і умовами розвитку. Кількість лісової підстилки, за даними різних авторів, становить 4—7 т/га щороку. У 60—80-річному сосновому лісі щороку відкладається до 3,5 т/га повітряносухої маси, а в 80—100-річ-ному з домішкою берези — до 4,6 т/га.

В ялинових лісах Московської області, за даними А. А. Роде, кількість лісової підстилки становить від 50 до 85 т/га. На болотному грунті верхового торфовища щорічний приріст маси досягає 2—2,4 т/га. На чорноземах степової зони за рік нагромаджується до 7 т/га трав’яних решток на поверхні і до 25 т/га кореневої маси. В зоні сухих степів на солонцюватих каштанових грунтах кількість щорічного приросту наземної маси становить-5, а коріння — 13 т/га.

Значну кількість органічних речовин залишають у грунті зернові культури. Так, за даними Л. І. Акентьєвої, озима пшениця у шарі грунту 60 см залишає органічної маси 35—50 ц/га, кукурудза — 35—55, горох — 30—35, а ярі (овес, ячмінь) — 20—25 ц/га.

Одночасно з процесами синтезу органічної речовини в природі відбуваються і процеси розкладу нагромаджених сполук різними видами безхлорофільних мікроорганізмів (бактерії, гриби); для яких ці сполуки синтезу є джерелом живлення і енергії.

Процеси синтезу і розкладу в грунті — суть будь-якого ґрунтотворного процесу.