7 років тому
Немає коментарів

Степова зона, особливо північна її частина, вкрита найродючішими ґрунтами — чорноземами. Довгий вегетаційний період і достаток тепла сприяють вирощуванню високих урожаїв різних сільськогосподарських культур.

Серед усіх грунтів чорноземи найбільш агрономічно цінні. Ці ґрунти мають найбільшу потенціальну родючість, максимальне використання якої — основне завдання сільськогосподарського виробництва.

Основними агротехнічними заходами, спрямованими на підвищення родючості чорноземів, є раціональні способи обробітку їх, нагромадження вологи, внесення добрив, поліпшення структури посівних площ, вирощування найбільш високоврожайних культур і сортів тощо.

 Першочергове значення має зяблева оранка плугами з передплужниками на глибину 22—25, а під цукрові буряки, кукурудзу — на 25—30 см, проведена слідом за збиранням урожаю.

У посушливі роки на чистих від бур’янів полях кращі результати дає поверхневий обробіток грунту дисковими лущильниками на глибину 10—12 см з наступним боронуванням. Раціонально застосовувати на цих грунтах такі способи обробітку, які б сприяли поліпшенню водного грунту в передпосівний період з метою одержання своєчасних і дружних сходів, а також способи, які сприяють нагромадженню та збереженню максимальних запасів вологи в глибоких горизонтах грунту (затримання талих вод навесні, снігозатримання, насадження лісосмуг тощо).

У чорноземах цієї зони близько 15—16% загальної кількості вологи недоступна (гігроскопічна і плівкова) рослинам і тому нагромадженню і збереженню вологи в них слід надавати особливого значення.

Чорноземні ґрунти, незважаючи на високу їх природну родючість, ефективно реагують на внесення добрив, особливо фосфорних (значна кількість фосфору в чорноземах малодоступна рослинам).

Калійні добрива на чорноземах насамперед необхідно вносити під такі культури, як цукрові буряки, соняшник, тютюн.

На чорноземних грунтах легкого механічного складу ефективним добривом є гній, особливо під зернові культури, цукрові буряки і картоплю. Проте недостатня зволоженість грунтів південних районів знижує ефективність гною. Несприятливі фізико-хімічні властивості мають солонцюваті та солончакуваті ґрунти. З метою корінного поліпшення солонцюваті чорноземи гіпсують.

Серед всіх грунтів чорноземи найбільш структурні. Проте часто при неправильному використанні їх структура орного шару руйнується. Впровадження сівозмін, правильний обробіток грунту, внесення добрив сприяють збереженню і відновленню структури.

Безлісся степової зони, особливо в південних і центральних районах, посилює дію вітрів.

Чорні бурі, які періодично повторюються, завдають великої шкоди полям (видувають найціннішу частину грунту, засипають посіви сільськогосподарських культур, шкодять фермам, населеним пунктам, іригаційним спорудам, водоймам тощо). Суховії також негативно впливають на розвиток рослин.

Великих збитків завдав господарствам і водна ерозія. Для запобігання ерозійним процесам насаджують полезахисні лісові смуги, терасують схили тощо.

Залежно від ступеня змивання грунтів для боротьби з ерозією треба застосувати контурну оранку схилів, кротовий і щілинний дренаж, а також заліснювати балки і яри.