7 років тому
Немає коментарів

В агровиробничому відношенні ґрунти зони сухих степів значно поступаються перед чорноземами: в зоні їх поширення випадає недостатня кількість опадів протягом вегетаційного періоду, що значно обмежує врожай сільськогосподарських культур. Каштанові ґрунти досить багаті на поживні речовини. Тут багато тепла і тривалий вегетаційний період, що сприяє вирощуванню цінних культур (бавовник, тверда пшениця та ін.) з довгим вегетаційним періодом.

Із всіх грунтів найбільш родючі темно-каштанові і найменш — бурі ґрунти.

. З півночі на південь агрономічні властивості темно-каштанових, світло-каштанових і бурих грунтів погіршуються внаслідок зменшення зволоженості їх, вмісту гумусу і збільшення засоленості. Проте родючість каштанових і бурих грунтів в умовах достатнього зволоження досить висока.

Отже, основними недоліками цих грунтів є нестача вологи, недостатній вміст органічних речовин та не зовсім сприятливі фізичні властивості (безструктурність, ущільненість підорних горизонтів, а часто і засоленість).

Внаслідок того, що навесні швидко наступає фізична спілість грунтів, весняний обробіток і сівбу необхідно закінчувати в стислі строки, щоб використати вологу і запобігти утворенню грудок.

На каштанових і бурих грунтах досить ефективні добрива: із азотних — сульфат амонію і аміачна селітра, з фосфорних — суперфосфат. Менш ефективні калійні добрива. Велике значення мають також органічні добрива.

У степових посушливих районах пильні бурі виносять найбільш цінну частину грунту, яка містить гумус і поживні речовини. Підраховано, що з 1 см знесеного грунту (південний чорнозем) з кожного гектара втрачається 76 кг азоту, 240 кг фосфору і 800 кг калію, тоді як з врожаєм 10 ц/га з кожного гектара виноситься до 33 кг азоту, 10 кг фосфору і 26 кг калію.

Вітрова ерозія дуже поширена в районах Казахстану, в степовій зоні західного і східного Сибіру, на південному Уралі, в Заволжі.

У деяких південних районах УРСР часто навесні також розвивається вітрова ерозія (Херсонська, Миколаївська та інші області).

Для підвищення родючості каштанових і бурих грунтів слід проводити заходи, які сприяють збагаченню грунту на вологу, боротися з суховіями (зокрема чорними бурями), запроваджувати куліси, проводити снігозатримання, глибоко розпушувати грунт, вносити органічні добрива, насаджувати лісосмуги тощо.

Для ефективного використання грунтів зони особливе значення має будівництво великих гідростанцій і зрошувально-обводнювальних каналів. Так, Куйбишевська, Волгоградська і Каховська гідроелектростанції впливають на обводненість і клімат великих площ каштанових і бурих грунтів, сприяючи підвищенню родючості їх.

На Україні у зоні поширення південних чорноземів та каштанових грунтів різного ступеня солонцюватості для поліпшення родючості їх дуже важливе значення має правильна система обробітку та меліорація.

Виробничі досліди, проведені в колгоспах Скадовського і Чаплинського районів (Херсонська область) на темно-каштанових і каштанових солонцюватих грунтах, свідчать, що поглиблення оранки до 28—30 см на грунтах, у яких слабовиражені солонцеві колоїдно-ілювіальні горизонти з відносно невеликим вмістом увібраного натрію (0,7—2,2 мг-екв на 100 г грунту), значно поліпшує водний режим, що сприяє підвищенню врожаю сільськогосподарських культур.

На тих грунтах, де плямами трапляються солонці, під час глибокої оранки їх треба гіпсувати.

Орні землі зони сухих степів займають до 10% загальної площі орних земель СРСР, сінокоси—12% і пасовища — до 10%. У землеробстві переважно використовують темно-каштанові і каштанові ґрунти, на яких вирощують кращі сорти пшениці, кукурудзи, проса, соняшника та багато інших сільськогосподарських культур.