7 років тому
Немає коментарів

До основних факторів грунтотворення відносимо материнську (ґрунтотворну) породу, клімат, рельєф місцевості, вік грунту та суспільно-виробничу діяльність людини.

Всі ці фактори взаємопов’язані і певною мірою взаємообумовлені.

Ґрунтотворні породи мають неоднаковий хімічний склад (безкварцові, з кварцем, карбонатні, безкарбонатні, хлоридно-сульфатні, органогенні та ін.). Вони можуть бути пухкими або щільними. Відрізняються вони одна від одної механічним складом, від якого залежать водно-фізичні властивості грунту (водний, тепловий і повітряний режими). Нарешті, різні породи мають неоднаковий мінералогічний склад. Одні породи багаті на первинні і вторинні мінерали, наприклад леси, а інші містять більше первинних (піщана порода).

 Саме ґрунтотворні породи дуже впливають на склад і фізико-хімічні властивості грунтів, а також на швидкість і інтенсивність ґрунтових процесів. Слід підкреслити, що механічний, хімічний і мінералогічний склад грунтів на перших стадіях розвитку їх повністю визначаються складом ґрунтотворних порід. Тільки пізніше, коли сформується профіль грунту, окремі генетичні горизонти набувають нових властивостей, відмінних від породи.

Від клімату залежить кількість тепла і опадів та характер розподілу їх. Тепло і опади впливають на розвиток рослинності, життєдіяльність мікроорганізмів, розчинення різних сполук у грунті та переміщення їх по профілю, вміст вологи в грунтах тощо.

Так, залежно від кліматичних умов атмосферні води можуть змивати або промивати ґрунти, спричинювати засолення або заболочення їх тощо. Висока температура і вітри, особливо суховії, збільшують випаровування води з грунту.

Кількість опадів і випарна здатність грунту є одним з основних факторів процесів грунтотворення. Наприклад, в західних, північно-західних і північних районах УРСР випаровується менше 500 мм за рік, в посушливих степових районах — до 1000 мм, а на південному сході республіки — до 1100 мм за рік. В Карпатах випадає 1100 мм опадів за рік, на Поліссі — 600, в Лісостепу — 450—700 мм (з зменшенням на схід), на півдні республіки — до 400 мм, а в посушливому степу — до 275— 350 мм.

Кількість опадів, розподіл їх за порами року, характер зволоження грунту впливають на ріст рослин, ботанічний склад їх, асиміляцію сонячної енергії, нагромадження органічної речовини та швидкість мінералізації її, а також на механічний склад грунтів, які утворюються, диференціацію горизонтів та ін.

Дуже впливає на ґрунтотворні процеси температура повітря і грунту. Відомо, що з підвищенням температури грунту збільшується іонізація води, внаслідок чого підвищується швидкість хімічних і біохімічних реакцій. Нагромадження і розклад органічної речовини, характер процесів вивітрювання і грунтотворення також залежать від співвідношення тепла і вологи в грунті. Від температури грунту залежать коагуляція (укрупнення роздрібнених частинок) і пептизація (роздрібнення) колоїдів, утворення структури грунту. Впливають на грунтотворення і низькі температури. Так, при низьких температурах у грунті коагулюються гумусові кислоти, що сприяє утворенню нерозчинних сполук. Впливають на ці процеси і зміни температури повітря. Наприклад, низькі температури повітря сприяють утворенню заболочених і торфянистих грунтів, а при високих температурах грунт пересихає, втрачає структуру, ущільнюється тощо.

Рельєфом тієї чи іншої місцевості називають сукупність форм горизонтального і вертикального розмежування поверхні землі. Як додатні (опуклі) так і від’ємні (увігнуті) форми рельєфу обмежені з боків різно орієнтованими схилами. Основними елементами рельєфу є вододіли, схили і долини.

Лінію, яка розділяє стік води по протилежно спрямованих схилах, називають вододільною лінією місцевості.

Рельєф є одним з важливих факторів процесів грунтотворення. Характерно, що незначні зміни рельєфу — підвищення або пониження навіть на площі в один гектар і менше — досить помітно впливають на зміни грунту в цілому або на окремі показники його родючості.

Залежно від розміру площі розрізняють два основних типи рельєфу: макрорельєф і мікрорельєф.

Макрорельєф — це найбільші форми рельєфу на великих ділянках земної кори. До нього належать: 1) рельєф гірських місцевостей, створений тектонічними і вулканічними силами; окремі елементи цього рельєфу часто підіймаються до 2—3 км і вище, зумовлюючи вертикальну зональність клімату та грунтів; 2) рельєф пересіченої місцевості, що охоплює територію в позагірських районах; на цьому елементі рельєфу помітні мікрокліматичні зміни. В межах СРСР цей тип займає великі території і залежно від походження його поділяють на два підтипи: а) моренний рельєф, створений льодовиками (Полісся УРСР); б) ерозійний рельєф, створений різними денудаційними процесами (переважно Лісостеп і Степ УРСР). Часто обидва підтипи спостерігаються в одних і тих самих широтах.

Мікрорельєфом називають найменші форми рельєфу, які утворюються на елементах макрорельєфу.

Крім макро- і мікрорельєфу, розрізняють ще і перехідну форму рельєфу — мезорельєф.

Це — долини, яри, блюдця, горби тощо, а також інколи досить глибокі западини і підвищення, що чергуються між собою.

З мезо- і мікрорельєфом певною мірою пов’язані топографічні закономірності розподілу грунтів у межах зон — мікрозональність та інтразональність.

Рельєф впливає на розподіл атмосферних, ґрунтових і підґрунтових вод (рис. 19), тепла, сонячної радіації (рис. 20) та на кліматичні умови в цілому. Під впливом різних умов рельєфу змінюється зволоження грунту, склад рослинності. Рельєф місцевості впливає також на ерозію поверхні (змивання і розмивання), намивання грунтів, порід тощо.

Водний режим схилів

Водний режим схилів

Сонячна радіація

Сонячна радіація

Грунти на південних схилах одержують більше тепла, тут часто змінюється температура, швидше випаровується волога та ін. Саме тому ґрунти північних схилів більш вилужені і зволожені, мають грубіший механічний склад, бідніші на поживні речовини, ніж південні.

Найчіткіше виражений вплив рельєфу і експозиції його схилів у гірських місцевостях. Там він має домінуюче значення у процесах грунтотворення.

Розрізняють додатні і від’ємні елементи рельєфу. До перших відносять усі підвищення — плато (рівнини), тераси, бугри, гриви, бархани, дюни, а до від’ємних — долини, западини, улоговини, балки, яри, блюдця тощо.

Підвищені елементи рельєфу мають схили, ступінь крутизни яких визначається кутом нахилу, вираженим у градусах. По всій території Лісостепу і Степу УРСР, за винятком гірського рельєфу Карпат і Криму, поширений водно-ерозійний рельєф з досить складним мікрорельєфом.

Кожен із згаданих елементів рельєфу своєрідно впливає на мікроклімат, за певних умов і на макроклімат, рослинний покрив, а у кінцевому підсумку — на ґрунтотворний процес. На рис. 21 схематично зображено вплив елементів рельєфу на утворення підзолистих грунтів.

Схема утворення підзолистих грунтів залежно від рельєфу

Схема утворення підзолистих грунтів залежно від рельєфу

Аналогічно утворюються і чорноземи. Наприклад, у лісостепових районах Тамбовської області залежно від рельєфу плато утворюються чорноземи типові, нижче — темно-сірі та сірі опідзолені, а ще нижче — лучно-чорноземні.

Ґрунтотворний процес відбувається стадійно не тільки в просторі, а й у часі. Тому велике значення в житті й еволюції грунтів має їхній вік. Кожен сучасний тип або вид грунту є результатом дії різних факторів, що діяли протягом багатьох віків. З віком пов’язані стадії і фази розвитку всіх грунтів, а від останніх залежать його родючість та агрономічна цінність. Чим старіший грунт, тим більше стадій мав ґрунтотворний процес.

Розрізняють абсолютний і відносний вік грунту.

Під абсолютним віком грунту розуміють проміжок часу, починаючи з початку утворення його до сучасної стадії його розвитку. Вік грунту в основному пов’язаний з віком країни, поверхня якої звільнилась з-під водного, льодовикового чи іншого покриву і на якій почався ґрунтотворний процес, що триває до наших днів.

У природних умовах на будь-якій, навіть невеликій, території може бути багато грунтів, що перебувають у різних стадіях розвитку. Пояснюється це тим, що неоднаковий рельєф, ґрунтотворні породи і рослинність по-різному впливали на ґрунтотворні процеси у даній місцевості.

Інтенсивний розвиток сільського господарства дає можливість не тільки збільшити кількість сільськогосподарської продукції і раціонально використовувати ґрунти, а й підвищувати їх родючість. Виробнича діяльність людини тепер є одним з основних факторів сучасного процесу грунтотворення.

Грунти набувають природної родючості у процесі грунтотворення. У процесі виробничої діяльності ґрунти окультурюються. Окультурення грунту — це цілеспрямоване поліпшення властивостей і підвищення родючості його.

Грунти збагачуються на поживні речовини завдяки внесенню органічних і мінеральних добрив. У широких масштабах запроваджуються зрошення, вапнування кислих і гіпсування солонцюватих грунтів. Всі ці заходи впливають на напрям процесів грунтотворення і сприяють створенню грунтів з високою потенціальною і ефективною родючістю.