5 років тому
Немає коментарів

Коли ми говоримо про погоду, то маємо на увазі стан атмосфери над певною місцевістю в конкретний момент часу. Клімат — багаторічний режим погоди цієї місцевості, який залежить від радіаційних, циркуляцій­них і місцевих факторів. Основні риси клімату відобра­жаються в щорічній погоді. Однак кожний новий рік в метеорологічному відношенні тільки подібний до ми­нулого, але не є його точною копією.

На клімат впливають також рослинність, діяльність, людей, спосіб їх життя. Люди зрубали ліс, звели на звільненому від лісу місці будинок, зорали клаптик зем­лі, виростили на ньому пшеницю. І звичайно, вони навіть не думали, що одночасно змінюють клімат. Там, де сто­яв один будинок, швидко виросло селище. З’явилися го­роди, сади, а навкруги — поля. Ліс відступив на декілька кілометрів. Люди почали затримувати на по­лях сніг. Тепер уже клімат змінився не на маленькому клаптику землі, а в цілому районі.

В тих місцях, де виростає місто, завжди стає теплі­ше. Адже всі будинки опалюються, крім того, вдень і вночі працюють заводи, фабрики.

Теплова енергія, яку дає велике місто, настільки ве­лика, що уже зараз становить 3—5% енергії, одержуваної містом від Сонця. Разом з температурою повітря змінюється і його вологість. В місті кожна площа, сквер, двір мають свою циркуляцію повітря, температуру, свою вологість.

Усі ці зміни клімату в основному стихійні і носять місцевий характер. Але ж якщо ми хочемо змінити об­личчя Землі на благо людини, то слід, мабуть, перетво­рити і клімат. Так, як зараз ми плануємо будівництво нових міст, утворення нових морів, освоєння космосу, так у майбутньому будемо планувати і зміни клімату.

Скажімо, передбачено розтопити кригу в Арктиці, ліквідувати багатовікову мерзлоту в Сибіру. Сьогодні рівень розвитку науки і техніки дає можливість вченим безпосередньо підійти до розв’язання цих проблем, по­в’язаних з поліпшенням клімату на певних частинах або навіть на всій планеті.

Ще в 1912 р. до сенату США було внесено білль про побудову греблі, яка мала змінити шлях Гольфстріму. Інженери американської фірми «Еллі Слопер» прагнули повернути Гольфстрім і обігріти ним східні береги кра­їни, їх співвітчизник Гурд Ріджер запропонував замкну­ти протоку БеллАйл і перегородити шлях холодним водам Лабрадорської течії до берегів Америки.

Є чимало проектів використання різних течій, що омивають береги нашої країни. До них належать про­позиції закрити греблею Карські ворота, що мало б по­довжити шлях Гольфстріму, та утеплити Північ СРСР.

Радянський інженер А. І. Шумілін запропонував пе­рекинути колосальну греблю-міст через Берінгову про­току. Встановлені на греблі 1000 насосів перекачували б воду з Тихого океану в Північний. Передбачається, що насоси будуть приводитися в дію потужними атомними електростанціями. Ця тепла течія пом’якшить клімат Сибіру та Північної Америки.

Інженер П. М. Борисов, вивчаючи матеріали спосте­режень морських течій, розробив інший проект перетво­рення клімату північної півкулі Землі. Треба знищити, вважає він, льодовий покрив, тоді Арктика перестане бути «шапкою» холоду, і в ній почнуться процеси само­розігрівання.

Для здійснення цього проекту П. М. Борисов реко­мендує використати теплу течію Гольфстрім. Далеко врі­зуючись у володіння Північного Льодовитого океану, вона є його смертельним ворогом. Але боротьба з океа­ном закінчується поразкою Гольфстріму. Віддавши своє тепло, він завмирає під склепінням океанського льоду.

А чи не можна допомогти Гольфстріму в його бо­ротьбі?

Гольфстрім — найбільш потужна за об’ємом теплової і кінетичної енергії тепла течія. Зароджується вона в Мексиканській затоці. Швидкість її у Флоридській про­тоці досягає 150 км на добу. Звідси течія прямує до Європи, перетинаючи Північну Атлантику. В районі ве­ликої Ньюфаундлендської банки Гольфстрім зустрічаєть­ся з холодною Лабрадорською течією, що прямує на південь. Ця зустріч приводить до загибелі холодної те­чії, але і переможець зазнає втрат. Температура повер­хневих вод Гольфстріму зменшується на 10°С. Щорічна втрата тепла в цьому районі досягає 83638 • 107 дж (2 млрд. ккал). Цієї кількості тепла достатньо, щоб роз­топити весь лід Арктичного басейну, навіть коли б тов­щина його досягала 3—4 м.

Великих втрат тепла і води Гольфстрім зазнає та­кож при зустрічі з Східно-Гренландською течією і при подоланні порогів Томсона і Нансена. Ось чому Гольф­стрім досягає Північного Льодовитого океану настільки безсилим, що не може боротися з льодовими торосами і занурюється під верхні шари океану.

Щоб зберегти теплову енергію Гольфстріму необхід­но знайти захист від холодних течій, а ще краще — зни­щити їх.

Уявимо собі, що в Беринговій протоці збудована греб­ля з насосами, які перекачують воду з Арктичного ба­сейну в Тихий океан. При цьому рівень води в Арктич­ному басейні повинен знижуватися з швидкістю 20 м на рік. Для цього потрібно відкачувати з Чукотського моря в Тихий океан 500 км3 води за добу, тобто 182 тис. кмводи за рік. Штучний спад води буде обов’язково ком­пенсуватися за рахунок припливу атлантичних вод. В цьому випадку в Північній Атлантиці утвориться пря­мий потік теплих вод Гольфстріму з Атлантики через Північний Льодовитий океан в Тихий. Стік води через Берингову протоку буде зменшувати потужність холод­них течій з Арктичного басейну в Північну Атлантику. Збільшення ж припливу теплих атлантичних вод в ра­йон Північного полюса підвищить тут температуру. Теплові втрати Гольфстріму зменшаться, він набагато енер­гійніше буде «опалювати» Північний Льодовитий океан.

На думку вчених, вже через два-три роки після здійс­нення проекту повинен збільшитися період навігації в Гренландському, Баренцовому і Карському морях. Че­рез три-чотири роки Арктичний басейн звільниться від льоду, стане можливим прокласти морські траси через Північний полюс. Північний океан, вже не Льодовитий, збагатиться цінними породами морських звірів, риб. Близько 47% території СРСР, 60% Канади і 70% Аляс­ки, зараз скуті вічною мерзлотою, будуть доступними для промислового і сільськогосподарського використання.

Розрахунки вчених показують, що після танення льо­ду в Арктиці середня температура повітря взимку під­вищиться в Центральній Арктиці з —28—30°С до 0—1°С, а в арктичних морях — від —25 до 10°С. Значно поте­плішає літо. В центральній Арктиці температура повітря влітку підвищиться від 0—1 до 8—10°С, а на узбереж­жі — з 7—8 до 11 —12°С.

Можливе і штучне поліпшення клімату далекосхідних районів Радянського Союзу.

Як відомо, острів Сахалін відділяється від материка Азії Татарською протокою, яка сполучає Охотське море з Японським. З півночі острів омиває холодна течія Охотського моря, а з півдня — тепла Куро-Сіво. На пів­ночі острова — тундра, на півдні — буйна рослинність.

Течія Куро-Сіво, що наближається до Сахаліну з півдня, не доходить до Татарської протоки і повертає в Тихий океан. Чи не можна примусити її проходити через Татарську протоку і зігріти Північний Сахалін й береги Охотського моря?

Російський географ А. Подрузький ще в минулому столітті запропонував перекрити найвужче місце Татар­ської протоки — протоку Невельського, з тим щоб не давати доступу холодній течії. Пізніше вчені висунули проекти, спрямовані на більш вигідне використання Ку­ро-Сіво. Вони запропонували збудувати у протоках між островами Японського архіпелагу і Сахаліном греблі і, таким чином, примусити теплу течію прямувати не на схід, як це було раніше, а на північ, аж у Охотське море.

За проектом радянського вченого Н. М. Будтолаєва (1959) поліпшення клімату Примор’я можна досягти шляхом створення штучного стоку води з Японського моря в Охотське через протоку Невельського. Перед­бачається перекрити протоку діафрагмою з рухомих щи­тів, яка дала б змогу пропускати припливну течію тільки в одному напрямку. При напорі з півдня заслінки в щи­тах відкриватимуться і пропускатимуть воду в північно­му напрямку. Під час відпливу вони автоматично закри­ватимуться, перепиняючи шлях воді з півночі.

Автор проекту гадає, що, затримуючи течію, яка прямує з Амурського лиману в Японське море, і про­пускаючи течію з Японського моря, можна викликати загальне потепління клімату прилеглих районів.

У інших місцевостях зміна клімату певних районів може бути досягнена іншими шляхами. Чимало змін принесе, наприклад, розв’язання проблеми перекидання стоку північних рік Печори і Вичегди через Каму у Вол­гу. Це дасть також змогу ліквідувати трагедію Каспій­ського моря.

Починаючи з 1930 р., рівень Каспію знизився більш як на 2 мМісцями вода відступила від берегів на 20— 40 кмЗниження рівня моря негативно позначається на прилеглих сільськогосподарських районах. Так, у запла­ві р. Урала на 40% висохли ліси. Значно скоротилася площа пасовиськ і сіножатей.

Причиною різкого зниження рівня моря є нестача атмосферних опадів та посилений процес випаровуван­ня. Три чверті припливу води у Каспій припадає на Вол­гу. І майже весь він випаровується з поверхні моря. Спостереженнями доведено, що поверхневий приплив з 1930 р. зменшився за рахунок води, яка надходить у мо­ре з Волги. Сталося це в результаті зменшення кількості атмосферних опадів у басейні Волги.

Як же стабілізувати рівень Каспійського моря? Тех­нічна рада Міністерства будівництва електростанцій СРСР схвалила проект перекинення значної частини стоку північних рік Печори, Вичегди і Ками на Південь. За рахунок північних рік Каспій щороку одержуватиме додатково 40 км3води, стільки, скільки містить в собі Дніпро.

Після здійснення проекту буде створено найбільше в світі Камсько-Вичегодсько-Печорське водоймище. Пло­ща його становитиме близько 16 тис. км2а дзеркало водоймища дорівнюватиме водній поверхні Ладозького озера та озера Балхаш. Буде споруджено 160 км кана­лів. У південній частині басейну Волги додатково бу­дуть зрошені великі площі земель.

У 1958—1960 рр. майже одночасно ленінградський математик та інженер М. О. Городський та інженер В. Черенков розробили проект, в якому пропонується радикальне перетворення Землі. Праця В. Черенкова називається «Зміна клімату і створення штучної освіт­леності в нічний час на величезній території земної кулі за допомогою кільця з дрібних частинок, що обертають­ся навколо Землі».

Клімат вічної весни

Клімат вічної весни

Автор пропонує цілком змінити закони неба, встано­вити над Землею вічний день. Для цього потрібно ство­рити щось подібне до велетенського космічного дзер­кала, що обертається навколо Землі з швидкістю штуч­них супутників. Формою таке «дзеркало» має нагадува­ти пояс Сатурна і складатися з хмар диму. Дрібні ча­стинки являтимуть собою гігантську відбивну поверхню. Цей пояс повинен обертатися навколо Землі так, щоб його нижня межа проходила на висоті 1000 км і більше.

Якщо кільце матиме 100 км завширшки, то потуж­ність його випромінювання дорівнюватиме 270 млрд. кет, що відповідає енергії понад 100 тис. Братських ГЕС. Ця енергія піде не тільки на обігрівання Землі, а й на її освітлення. Після заходу Сонця велетенське скупчення дрібних частинок сяятиме в небі.

Новий клімат у поєднанні з безперервним днем змі­нить весь темп і характер життя. Саме ця обставина і утруднює реалізацію подібних проектів. Справді, важко передбачити — чи витримають різкий стрибок у стані погоди і клімату люди, тварини, рослини? Органічне життя розвивалося на фоні поступових змін протягом мільйонів років, а тут зміни відбудуться раптово. Тим часом вже сьогодні можна реалізувати проект Черенкова. Для цього треба послати в космос близько 500 тис. т. дрібного порошку. З цією метою довелося б запустити багато ракет, подібних до тих, які піднімали в космос супутники. Все це коштувало б близько 50 млрд. крб.

Проф. М. А. Юдін, вивчаючи вихрові рухи в атмос­фері, знайшов, що на певній висоті рух повітря здійсню­ється з дуже малими затратами енергії. Тут не тільки вітер залежить від тиску повітря, а й навпаки — тиск залежить від вітру. Під час сильних і швидких повітря­них збурень, наприклад, під час вибухів, під час пові­тряних обвалів та ін. атмосферний тиск може дуже силь­но змінюватись, викликаючи утворення в атмосфері нових вихорів. А чи не можна використати цю законо­мірність для того, щоб змінити напрям руху повітря без великих затрат енергії?

В природі існують подібні приклади. Рухається, на­приклад, з гір снігова лавина і все знищує на шляху. І раптом вона змінює напрям. Чому? Виявляється, для того, щоб змінити шлях руху лавини, інколи достатньо якої-небудь невеликої перешкоди, тобто потрібне зусил­ля в десятки разів менше того, яке слід докласти для повного її зупинення. На шляху руху повітряного вихо­ру, мабуть, буде достатньо створити штучний потік по­вітря, який рухається хоч і повільно, але в певному на­прямку. Потрапляючи в це штучне русло, повітряний вихор повинен змінити свій напрямок і йти по шляху, йому вказаному. Штучними джерелами вітру можуть бути спеціальні вітряки, вентилятори, катапульти, вер­тольоти. В майбутньому штучні вітроутворювачі потріб­но будувати на узбережжях і в районах, де часто «го­стюють» урагани, смерчі, тайфуни. Вчені вважають, що іноді одного вітряка буде достатньо на 1 км узбережжя. Можна буде впливати також на повітряні вихори, в то­му числі і на циклони в початковій період їх розвитку, коли вони ще не реалізували величезні запаси потен­ціальної енергії. В цьому випадку слід чекати більш значного ефекту.

Звичайно, описані шляхи активного впливу на ат­мосферні процеси зараз розроблені ще недостатньо. Дальші дослідження вчених дадуть можливість перед­бачити наслідки здійснення таких проектів.

У 1961 р. в Ленінграді відбулася перша виробнича нарада, присвячена проблемам перетворення кліма­ту, її організували Головна геофізична обсерваторія ім. О. І. Воєйкова, інститути геофізики та географії АН СРСР.

Академік Є. К. Федоров у своїй доповіді підкреслив, що 20 років тому ідея управління погодою багатьом здавалася фантастичною. Нині ж принципово розв’яза­не питання активного впливу на метеорологічні проце­си. Вже можливо перетворювати мільйони тонн атмо­сферної вологи в дощ або сніг, розсіювати туман, запо­бігати випаданню граду тощо.

Чим глибше пізнають вчені закони природи, тим більш господарським оком дивляться на нашу Землю, тим величніші плани її перебудови. Вже зараз радян­ська людина змінює напрямок північних річок, викори­стовує потужні гідроресурси для зрошування посушли­вих районів, підкорює вічну мерзлоту. Наближається час, коли людина буде керувати термоядерними реак­ціями, використовувати енергію припливів і відпливів, енергію Сонця, вітру.

Володіючи колосальними запасами енергії, людина зможе використати частину її для поліпшення умов, в яких вона живе, в тому числі для перетворення клімату в потрібному напрямку.

Роботи по активному впливу на погоду і клімат, які зовсім недавно проводились лише в лабораторних умо­вах, уже вийшли за їх межі і приймаються на озброєн­ня народним господарством. Прийде час, коли посіви не будуть гинути від заморозків, у безводних нині пусте­лях ітимуть щедрі дощі. І навіть над футбольним полем буде завжди блакитне небо. Так, настане час, коли од­ного ранку ви, ввімкнувши радіоприймач, почуєте: «Увага! Завтра в місті буде організовано ясну, сонячну погоду. На околицях для поливання садів і городів вранці — дощ. Замовлення на погоду надсилайте на адресу…»